«Рожеві комірці» — працівниці сфер економіки, пов'язаних з доглядом, піклуванням за людьми чи в галузях, які історично вважалися жіночою роботою. Це може включати роботу в індустрії краси, роботу молодшого медичного персоналу, соціальну роботу, викладання, секретарську роботу або догляд за дітьми. Хоча ці посади можуть також обіймати чоловіки, але жінки, зазвичай, переважають у цих сферах, при чому отримують меншу заробітну плату, ніж білі та сині комірці.

Походження назви Поняття «рожевий комірець» набуло популярності наприкінці 1970-х завдяки письменниці та соціальній критикині Луїзі Капп Гоу для позначення жінок, які працюють медсестрами, секретарками та вчительками початкових класів. Однак його витоки сягають початку 1970-х, коли Поправка про рівні права була запропонована для ратифікації законодавчими органами кожного із штатів США. На той час цей термін використовувався для позначення персоналу секретарок, а також малокваліфікованого персоналу, яким в основному були жінки. Ці посади не були роботою «білих комірців», але також не були «синіми комірцями», фізичною працею. Тому був створений термін «рожевий комірець», який вказував на те, що це не «білий комірець», але це, тим не менш, було офісною роботою, яку виконували в переважній більшості жінки.

Професії Професії «рожевих комірців», як правило, пов'язані зі сферами надання послуг і це робота у роздрібній торгівлі, догляді та освіті (залежно від рівня) та є одними з найпоширеніших професій у США. За оцінками Бюро статистики праці США, станом на травень 2008 року в США працювало понад 2,2 мільйона осіб у сфері обслуговування. Крім того, Доповідь про стан із охороною здоров'я у світі 2011 року Всесвітньої організації охорони здоров'я зафіксувала, що на той час у світі працювало 19,3 мільйона медсестер. У США жінки складають 92,1 % зареєстрованих медсестер, які зараз працюють у медичній сфері.

Професії «рожевих комірців» включають:

Передумови (у США) Історично склалося, що жінки відповідали за ведення домашнього господарстваWare 1982, p. 17. Їх фінансове забезпечення часто залежало від чоловіка, який був головою родини. Жінки-вдови чи розлучені жінки намагалися утримувати себе та своїх дітейHumowitz Weissman 1978, p. 333.

Західні жінки почали відкривати для себе більше можливостей, коли змінювали своє місце роботи на те, де раніше домінували чоловіки. У середині XIX та на початку XX століть жінки прагнули, щоби до них ставились як до рівних, як до їх колег-чоловіків, що знайшло відображення в документах Конференції в Сенека-Фоллс. У 1920 році американські жінки законно отримали право голосу, що стало поворотним пунктом для руху за жіноче виборче право в США; проте раса та соціальний клас залишалися перешкодою для голосування для деяких жінок.

На рубежі XIX та XX століть велика кількість неодружених жінок у США переїхала до великих міст, таких як Нью-Йорк, де вони знайшли роботу на фабриках та чи у потогінних майстернях із низькою оплатою праці, працюючи на швейних машинах, сортуючи пір'я, скручуючи тютюн та виконуючі інші подібні роботиGourley 2008, p. 103.

На цих фабриках робітниці часто вдихали небезпечні пари і працювали з легкозаймистими матеріаламиHumowitz Weissman 1978, p. 239. Щоби фабрики могли економити гроші, жінки займалися чищенням та регулюванням обладнання без його зупинки, внаслідок чого жінки отримували травми і втрачали пальці чи руки. Багато жінок, які працювали на фабриках, отримували мізерну заробітну плату за довгі години роботи в небезпечних умовах і через це жили в злиднях.

Протягом ХХ століття феміністки, такі як Емілі Болч, Джейн Аддамс та Ліліан Волд, виступали за зміну ролі жінок в АмериціGourley 2008, p. 99.. Ці діячки створили «сетлемент» та розпочали роботу в імігрантських кварталах з пропонування соціальних послуг жінкам та дітям.

Крім того, жінки поступово стали більше залучатись до церковної діяльності і стали посідати більше керівних посад у різних релігійних товариствах. Жінки, які вступили до цих товариств, працювали з їх членами, деякі з них були штатними вчительками, медсестрами, місіонерками та соціальними працівницями, щоб виконувати свою роботу на керівних посадах. Асоціація соціології релігії була першою, яка у 1938 році обрала очільницею жінку.

Винахід друкарської машинки Як правило, посади секретаря займали молоді чоловіки, які використовували її як період учнівства та можливість вивчити основні службові завдання, перш ніж перейти на керівні посади. У 1860-70-х значне поширення друкарських машинок зробило посади секретарів доступнішими для жінок. З меншими пальцями жінок сприймали як більш здатних вправлятися з новими машинами. До 1885 року нові методи конспектування та розширення сфери бізнесу призвели до того, що посади канцеляристок користувалися великим попитом. Наявність секретарки-референтки стала символом статусу, і ці нові посади були відносно добре оплачуваними.

Перша та Друга світові війни

Перша світова війна спричинила попит на «рожеву роботу», оскільки військовим був потрібний персонал для написання листів, відповіді на телефонні дзвінки та виконання інших секретарських функцій. Тисяча жінок працювали у ВМС США стенографістками, секретарками та телефоністками.Gourley 2008, p. 119

Крім того, військові медсестри, робота яких вже була «жіночою» і прийнятною професією для жінок, стала поширеною під час війни. У 1917 році Луїза Лі Шуйлер відкрила Школу медсестер у лікарні Беллевью, яка першою готувала жінок як професійних медсестер.Gourley 2008, p. 123 Після її закінчення навчання медсестри працювали в лікарнях або переважно в польових госпіталях.

Друга світова війна позначилось появою великої кількості жінок, які працювали на промислових підприємствах, щоб допомогти у військових зусиллях під керівництвом Військової робочої комісії, яка набирала жінок для заміщення робочих місць у військово-промисловому секторі США.

Американки під час Другої світової війни пішли на військову службу і були розміщені в середині країні та за кордоном на виконанні небойових військових завдань або як медичний персонал. Тисяча льотчиць приєдналися до Жіночою служби пілотів Військово-повітряних сил США, 140 тисяч жінок вступили в Жіночий армійський корпус і 100 тисяч жінок приєдналися до ВМС США як медсестери через WAVES, без врахування адміністративного персоналу.

Жіночий робочий світ ХХ століття (США)

Типовою роботою, яку шукали жінки на початку ХХ століття, була робота телефоністкою або операторкою телефонного комутатора. Робота жінок на телефонних комутаторах під час Першої світової війни полягала в тому, що вони мали відповідати на телефонні дзвінки та спілкуватися з нетерплячими абонентами заспокійливим тоном. Працівниці сиділи на табуретах, звернених до стіни з сотнями роз'ємів і крихітними миготливими вогнями. Їм потрібно було швидко працювати, коли лампочка спалахнула, і підключити шнур до відповідного роз'єму. Попри важку роботу, багато жінок хотіли її, оскільки зарплата становила п'ять доларів на тиждень, а також надавалася кімната відпочинку для працівниць під час перерви.Gourley 2008, p. 105

Секретарки також були популярними. Вони мали бути ефективними, жорсткими та працьовитими, при цьому виглядаючи м'якими, поступливими та слухняними. Очікувалось, що жінки будуть захисницями та партнерками своїх керівників за закритими дверима та помічницями на публіці. Цим жінкам пропонувалося ходити до шкіл шарму та виражати свою особистість за допомогою моди, а не продовжувати свою освіту.

Соціальна робота стала професією, в якій домінують жінки, в 1930-х, підкреслюючи групову професійну ідентичність та метод роботи.Ware 1982, p. 74 Соціальні працівниці надавали важливу оцінку для федерального, штатного урядів та місцевого самоврядування, а також як послугу для нужденних під час Великої депресії.

Вчителі початкових та середніх шкіл були жінками, хоча по мірі того, як Друга світова війна поширювалася, жінки почали переходити до на кращу роботу з вищою зарплатою.Ware 1982, p. 102 У 1940 році на посаді вчительки платили менше 1500 доларів на рік і вона становила близько 800 доларів у сільській місцевості.

Науковицям було важко отримати посаду в університетах. Науковиці змушені були обіймати посади в середніх школах, державних або жіночих коледжах, урядових установах та подібних установах, таких як бібліотеки чи музеї. Жінки, які працювали в цих установах та закладах, часто виконували секретарські обов'язки, хоча деякі займали професійні посади, проте ці межі були розмитими. Деякі знайшли роботу як обчислювачки (рахівниці чи «людські комп'ютери»).

Жінок переважно наймали як бібліотекарок, оскільки ця професія професіоналізована та стала жіночою з кінця 19 століття. У 1920 році жінки становили 88 % бібліотекарів у США.

Дві третини співробітників Американського географічного товариства складали жінки, які працювали бібліотекарками, редакторками у видавництві, секретарками, редакторками дослідницьких робіт, редакторками монографій, коректорками, асистентками та продавчинями. Ці жінки прийшли з дипломами відомих коледжів та університетів, і багато з них отримали високу кваліфікацію для своїх посад, але згодом були підвищені на більш престижні посади.

Хоча працівниці не отримували рівної заробітної плати, вони отримували відпустки для навчання в університеті та поїздок за фахом за кошт Американського географічного товариства. Жінки, працюючи на керівних та бібліотечних чи музейних посадах, впливали на інших жінок, стикалися з дискримінацією, намагаючись отримати вищу посаду.

У 1940-х канцелярська робота поширилася, для чого потрібна була більша кількість працівниць, і ця сфера перейшла на комерційне обслуговування.Susan M. Hartmann, The Home Front and Beyond (Boston, MA: G.K. Hall &Co., 1982), p. 94. Середня працівниця у 1940-х була старшою 35 років, одруженою і мала працювати, щоб утримувати сім'ю.Humowitz Weissman 1978, p. 314

Протягом 1950-х жінок навчали, що шлюб та побут важливіші за кар'єру. Більшість жінок пішли цим шляхом через невизначеність повоєнних років.Humowitz Weissman 1978, p. 326 Домогосподарок заохочували мати такі захоплення, як випічка хліба та шиття. Домогосподарка 1950-х мусила бути «просто домогосподаркою», проте виховання привило їй конкурентність та жагу досягнень. Багато жінок продовжували здобувати освіту з почуття власної гідності.Humowitz Weissman 1978, p. 332

Оплата праці Неодружена жінка, яка працювала на заводі на початку XX століття, заробляла менше 8 доларів на тиждень, що сьогодні еквівалентно менше 98 доларам на тиждень Якщо жінка була відсутня на роботі або запізнювалася, то роботодавці карали її, вираховуючи штраф із її зарплати. Ці жінки жили у гуртожитках, за які вони платили 1,50 долари на тиждень, та прокидалися о 5:30 для початку свого 10-годинного робочого дня. Коли жінки отримали можливість працювати в 1920-х, їм платили менше, ніж чоловікам, оскільки роботодавці вважали, що робота жінок є тимчасовою. Також роботодавці платили жінкам менше, ніж чоловікам, оскільки вони вірили в «теорію закріплення грошей», згідно з якою заробіток жінок був другорядним у порівнянні з доходами чоловіків. З огляду на це, жінки зазвичай займали роботу, яка була «набагато менш суттєвою, ніж робота їхніх чоловіків, як за середньою кількістю відпрацьованих годин на тиждень, так і за безперервністю в часі».Silver, Hilary. "Housework and Domestic Work, " Sociological Forum 182 no.2 (1993). Працюючі жінки відчували стрес та перевантаження, оскільки вони все ще виконували більшість хатньої роботи та догляду за дітьми. Це залишало жінок ізольованими одна від одної та вразливими до контролю їх чоловіками.