«Менсфілд-парк» () — третій опублікований роман Джейн Остін, вперше виданий у 1814 році Томасом Егертоном. Друге видання було опубліковане в 1816 році Джоном Мюрреєм, ще за життя Остін. Перші огляди «Менсфілд-парку» були написані у 1821 році.
Роман розповідає історію Фанні Прайс, яку її багатодітна родина з Портсмуту відправляє у віці десяти років до заможних тітки та дядька. Книга описує як дівчинка поступово дорослішає у своєму новому домі.
Короткий зміст
Фанні Прайс із бідної родини потрапляє в Менсфілд-парк, заміський маєток її дядька сера Томаса Бертрама у Нортгемптонширі. Там до неї добре ставиться тільки її старший кузен Едмунд. Тітка Норріс, дружина священнослужителя Менсфілдської парафії, прискіпується найбільше.
Коли Фанні виповнилося п'ятнадцять, тітка Норріс овдовіла. Тепер вона частіше відвідує Менсфілд-парк і ще вимогливіша до дівчини. Через рік сер Томас разом зі своїм марнотратним старшим сином Томом їде на Антигуа, щоб вирішити проблеми на своїй плантації. Пані Норріс знаходить чоловіка для Марії, старшої доньки Бертрамів. Це пан Рашворт, заможний, але не вельми розумний. Марія приймає його пропозицію.
Наступного року до місіс Грант, дружини нового священника, приїздять брат та сестра (діти її матері від другого шлюбу), Генрі та Мері Кроуфорд. З їх появою життя в Менсфілді пожвавлюється. Згодом між Едмундом і Мері виникає взаємна симпатія.
Під час відвідин маєтку містера Рашворта, Генрі залицяється до обох сестер Бертрам. Марія вважає, що Кроуфорд закоханий у неї, тому ставиться до нареченого зневажливо, провокуючи його ревнощі. Джулія відчуває заздрість і розчарування, коли Генрі фліртує з її сестрою. Мері була неприємно вражена, дізнавшись, що Едмунд буде священнослужителем, і намагається переконати його обрати іншу професію. Фанні боїться, що засліплений чарами міс Кроуфорд, кузен не помічає її вад.
Після повернення Тома, молодь захопилася ідеєю випробувати себе в театральному мистецтві. Для вистави обрали п'єсу «Обітниці закоханих». Едмунд заперечує, вважаючи, що сер Томас цього не схвалить, а тематика п'єси недоречна для його сестер. Але згодом погоджується взяти на себе роль коханого героїні, яку грає Мері. Репетиції дають можливість Генрі та Марії фліртувати. Коли сер Томас несподівано повертається додому, виставу скасовують. Генрі їде без пояснень. Марія виходить заміж за пана Рашворта. Вони оселяються в Лондоні і беруть Джулію з собою. Сер Томас бачить у Фанні зміни на краще, а Мері Кроуфорд поступово зближується з нею.
Генрі повертається і вирішує розважити себе, змусивши Фанні полюбити його. Її брат Вільям відвідує Менсфілд-парк, а сер Томас влаштовує для них бал. Танцюючи з Едмундом, Мері каже йому, що це востаннє, бо вона ніколи не буде танцювати зі священнослужителем. Генрі запропонував Вільяму перед поверненням на службу відвідати його дядька адмірала. Едмунда вже зовсім скоро, після Різдва, мають посвятити у сан. Тож всі троє їдуть наступного дня.
Генрі повертається з Лондону і повідомляє Мері про свій намір одружитися з Фанні. Щоб підвищити свої шанси на успіх, він просить свого дядька допомогти Вільяму отримати звання лейтенанта. Однак, коли Генрі освідчується, Фанні відмовляє, не схвалюючи його колишнього поводження з жінками. Сер Томас здивований її категоричною відмовою, але вона не знає як пояснити свою неприязнь до Кроуфорда, не викривши кузин.
Щоб допомогти Фанні оцінити пропозицію Генрі, сер Томас відсилає її відвідати батьків у Портсмуті, де дівчину вражає контраст між їх хаотичним домашнім господарюванням та гармонійним оточенням у Менсфілді. Генрі відвідує Фанні в Портсмуті. Хоч вона ще не готова прийняти його пропозицію, але починає цінувати його гарні риси.
Пізніше Фанні дізнається з повідомлення в газеті, що Генрі та Марія втекли разом. Пан Рашворт отримує розлучення. Джулія тікає і таємно виходить заміж. Родина Бертрамів спустошена. Тим часом, Том важко хворіє внаслідок падіння з коня. Едмунд привозить до Менсфілд-парку Фанні та її п'ятнадцятирічну сестру С'юзен, яку запросили пожити декілька місяців у родині Бертрамів. Сер Томас намагається показати, що схвалює поведінку племінниці і цінує її ще більше, ніж раніше. Він тепер розуміє, що Фанні була права, відмовивши Генрі, і ставиться до неї як до доньки.
Під час зустрічі з Мері Кроуфорд Едмунд виявляє, що вона шкодує не про негідну поведінку свого брата і Марії, а тільки про те, що їх було викрито. Спустошений, він розриває стосунки і повертається до Менсфілд-парку, де розповідає все Фанні. Зрештою, вони одружуються і переїжджають до Менсфілдської парафії. А ті, хто залишився в Менсфілд-парку, зрозуміли свої помилки, і життя там стає приємнішим.
Персонажі Фанні Прайс () — племінниця родини Бертрамів, яка проживає з ними в Менсфілд-парку, має статус бідної родички.
Леді Бертрам () — тітка Фанні, одружена із заможним сером Томасом Бертрамом, середня із трьох сестер Ворд, старша – це місіс Норріс, а наймолодша – мати Фанні.
Місіс Норріс () — старша сестра леді Бертрам, її чоловік був місцевим священиком. Після його смерті парафію віддали доктору Гранту.
Сер Томас Бертрам, баронет () — чоловік тітки Фанні, йому належить маєток Менсфілд-парк та ще один на Антигуа.
Томас Бертрам () — старший син сера Томаса та леді Бертрам, на сім років старший за Фанні.
Едмунд Бертрам () — молодший син сера Томаса та леді Бертрам, планує стати священнослужителем, на шість років старший за Фанні.
Марія Бертрам () — старша дочка сера Томаса та леді Бертрам, на три роки старша за Фанні.
Джулія Бертрам () — молодша дочка сера Томаса та леді Бертрам, на два роки старша за Фанні.
Доктор Грант () — очолив Менсфілдську парафію після смерті пана Норріса.
Місіс Грант () — дружина пана Гранта та сестра Генрі та Мері Кроуфордів (діти її матері від другого шлюбу).
Генрі Кроуфорд () — брат міс Кроуфорд і місіс Грант (по матері).
Мері Кроуфорд () — сестра містера Кроуфорда та місіс Грант (по матері).
Містер Рашворт () — спочатку наречений, а згодом і чоловік Марії Бертрам.
Джон Єйтс () — друг Тома Бертрама.
Вільям Прайс () — старший брат Фанні.
Містер Прайс () — батько Фанні, офіцер військово-морського флоту, живе в Портсмуті.
Місіс Прайс () — вроджена Френсіс (Фанні) Ворд, мати Фанні.
Сьюзен Прайс () — молодша сестра Фанні.
Леді Сторновей () — світська жінка, співучасниця флірту містера Кроуфорда та Марії.
Місіс Рашворт () — мати пана Рашворта та свекруха Марії.
Беддлі () — дворецький у Менсфілд-парку.
Реакція критиків Незважаючи на те, що спочатку «Менсфілд-парк» був проігнорований рецензентами, він мав великий успіх у громадськості. Перший тираж у 1814 році був розпроданий за пів року. Другий у 1816 році також розкупили. Перший критичний огляд у 1821 році Річарда Вейтлі був позитивним.
Критики епохи Регентства високо оцінили здорову мораль роману. Вікторіанський консенсус трактував романи Остін як соціальну комедію. У 1911 році А. К. Бредлі повернувся до теми моралі, похваливши «Менсфілд-парк» за те, що цей художній твір «глибоко в серці стверджує важливість безперечних істин про поведінку». Впливовий Лайонел Тріллінг (1954), а пізніше Томас Таннер (1968) продовжували акцентувати увагу на глибокій моральній силі роману. Томас Едвардс (1965) стверджував, що в «Менсфілд-парку» було більше відтінків сірого, ніж в інших її романах, і прихильники простого дуалістичного світогляду можуть знайти цьому підтвердження.Edwards, Thomas, "The Difficult Beauty of Mansfield Park", pages 7–21 from Jane Austen's Mansfield Park, New York: Chelsea House, 1987 p. 7 У 1970-х Алістер Дакворт (1971) та Мерилін Батлер (1975) заклали основу для більш всебічного розуміння історичних натяків та контексту роману.
До 1970-х років «Менсфілд-парк» вважався найбільш суперечливим романом Остін. У 1974 році американський літературознавець Джоель Вайнсгаймер назвав «Менсфілд-парк», мабуть, найглибшим з її романів, безумовно, найбільш проблематичним.
Особливо негативно висловився американський учений Джон Гальперін (1975), який назвав «Менсфілд-парк» «найбільш ексцентричним» із романів Остін та її найбільшим провалом. Він нападав на роман за безглузду героїню, помпезного героя, громіздкий сюжет і «в'їдливу сатиру». Він описав родину Бертрамів як моторошних персонажів, сповнених лицемірства, розпусти та жадібності, особиста фінансова вигода ― єдине, що їх цікавить.Halperin, John "The Trouble with Mansfield Park" pages 6–23 from Studies in the Novel, Volume 7, Issue #1 Spring 1975 page 6. Він нарікав на те, що сцени в Портсмуті були значно цікавішими, ніж у Менсфілд-парку, і що, послідовно зображуючи сім'ю Бертрам як жадібну, егоїстичну та матеріалістичну, Остін в останніх розділах змалювала життя в Менсфілд-парку занадто ідеалізовано.Halperin, John, "The Trouble with Mansfield Park", pages 6–23 from Studies in the Novel, Volume 7, Issue #1 Spring 1975 pp. 6, 8.
В кінці ХХ століття виникають різноманітні варіанти трактування роману, включаючи феміністичну та постколоніальну критику, найвпливовішим з них є «Джейн Остін та імперія» Едварда Саіда (1983). У той час як одні продовжували засуджувати, а інші вихваляти консервативну мораль роману, дехто вважав це остаточним викликом офіційним консервативним цінностям на користь співчуття та глибшої моралі, а також постійним викликом наступним поколінням. Ізобель Армстронг (1988) виступала за відкрите розуміння тексту, що його слід розглядати як дослідження проблем, а не як остаточний висновок.
Для Сьюзен Морган (1987) «Менсфілд-парк» був найскладнішим із романів Остін, в якому зображена найслабша з усіх її героїнь, яка, врешті-решт, стала найулюбленішим членом родини.Morgan, Susan, "The Promise of Mansfield Park", pages 57–81 from Jane Austen's Mansfield Park, New York: Chelsea House, 1987, page 57.
Розвиток, теми та символи
У романі багато автобіографічних асоціацій. Остін значною мірою спиралася на власний досвід та знання своєї родини та друзів. Її пильна увага до поведінки людини дає змогу простежити розвиток усіх її персонажів. У «Менсфілд-парку» вона продовжує свою практику, як і портретний мініатюрист, малюючи на слоновій кістці «таким тонким пензлем».Letter 115, Dec 1814, quoted in Byrne, Paula. The Real Jane Austen: A Life in Small Things, ch. 17 (Kindle Locations 5388–5390). HarperCollins Publishers. Окрім одноденного візиту до Созертона та тримісячного ув'язнення в Портсмуті, дія роману обмежена одним маєтком, проте книга цікава читачам з усього світу, включаючи Індію, Китай та Карибський басейн.
Остін знала Портсмут з особистого досвіду. Вона зазначає, що адмірал Фут, який тоді був заступником командира у Портсмуті, був «здивований тим, що я змогла так добре зобразити Портсмутські сцени». Її брат Чарльз Остін служив офіцером Королівського флоту під час наполеонівських воєн. У романі брат Фанні Вільям вже в званні офіцера Королівського флоту має вирушити на службу на Кораблі Його Величності «Дрізд», що пришвартований біля «Клеопатри» в Спітгеді.Kindred, Shelia Johnson "The Influence of Naval Captain Charles Austen’s North American Experiences on Persuasion and Mansfield Park" pages 115–129 from Persuasions: The Jane Austen Journal Issue, Issue 31, June 2009 page 125. Капітан Остін командував Кораблем Його Величності «Клеопатрою» під час полювання у північноамериканських водах на французькі кораблі з вересня 1810 по червень 1811 року. Якщо роман стосується корабля в його історичному контексті, це датуватиме основні події роману 1810–1811 роками. Розповіді Вільяма про його життя мічмана, переказані Бертрамам, мали б вказати читачам-сучасникам письменниці, що він відплив з Нельсоном до Карибського басейну. Леді Бертрам просить дві шалі, якщо він вирушить до Ост-Індії.