Архітектура Італії дуже різноманітна за архітектурними стилями, які не можна класифікувати за періодом або регіоном, внаслідок історичної роздробленості Італії на невеликі держави. Історія італійської архітектури нараховує кілька тисячоліть. Італія зробила величезний внесок до світової архітектури: саме стародавні римляни почали активно використовувати та поширили на території Європи такі конструкції як арка, купол, акведук. Італія — батьківщина Ренесансу (XIV—XVI століття) та палладіанства — мистецького руху, що надихнув інші архітектурні течії в Європі та Америці, стилю бароко, а також у світовій архітектурі XIX століття.

В Італії нараховується понад 100 000 пам'яток культурної спадщини, зокрема й архітектури (музеї, палаци, будинки, церкви, вілли, фонтани тощо). Разом із Китаєм, Італія посідає перше місце у світі за кількістю пам'яток (55), внесених до списку світової спадщини ЮНЕСКО, причому 23 з них визнані шедеврами людського генія. В цій країні розташована низка шедеврів світової архітектури, таких як Колізей, Міланський собор, собор святого Петра, Моле-Антонелліана тощо.

Давньогрецький та етруський періоди

Найдавніші пам'ятки матеріальної культури, знайдені на території сучасної Італії, належать до епохи палеоліту. У бронзову добу з'явилися поселення із будівель на палях, це були круглі або прямокутні в плані хатинки на дерев'яних палях, зведені на узбережжях озер або на штучних земляних насипах. У VII—VIII століттях до н. е. в околицях сучасного міста Болонья існувала культура віланова, її представники будували круглі або овальні будівлі із центральним стовпом, що підтримував дерев'яний дах. Проте першими, хто став у будівництві використовувати архітектурні прийоми та стилі, стали етруски та давньогрецькі колоністи.

Етруська цивілізація зародилася на території північної та центральної Італії у VIII ст. до н. е. Етруски зводили будинки з каменю та дерева, в якості сполучного матеріалу використовували глину та вулканічний пісок — пуцолан. На півночі Етрурії використовували переважно вапняк, твердий пісковик та травертин, на півдні — різновиди туфу. Мармур етруски не використовували. Перекриття робили з дерева, будівлі декорувалися фресками та теракотовими рельєфами та скульптурами. Щонайменше у III столітті до н. е. етруски навчилися виготовляти цеглу, вміли будувати хибні склепіння. Етруські міста зводилися за розробленими планами та складалися з міського центру із головним храмом та квартальної вуличної сітки. Етруски володіли технікою виплавляння міді, заліза та олова, спорудили низку доріг, найпізніші з яких увійшли до давньоримської шляхової мережі, зводили мости, акведуки та водостоки. Храми етрусків, зведені з цегли та дерева, не збереглися, їх зовнішній вигляд можна реконструювати лише на основі археологічних даних. Найпростіші храмові будівлі з'явилися в VII ст. до н. е. і являли собою прямокутні у плані приміщення із двоколонними портиками. Пізніше архітектура культових споруд дещо ускладнилася, збільшилася кількість колон, храми у плані стали переважно тринавними, із бічними портиками. Житлові будівлі етрусків не збереглися, про їх вигляд можна певною мірою судити по оформленню гробниць, які наслідували обриси житлового будинку. Центральною частиною етруського житлового будинку був атрій — велике прямокутне приміщення із прямокутним отвором у даху і басейном аналогічної форми під ним. Дах будинку був нахилений у бік цього отвору — комплювіуму — куди з даху стікала дощова вода і потрапляла у басейн — імплювіум. Атрій оточували житлові кімнати, за будинком розміщувався внутрішній садок.

В сучасній Італії збереглося дуже мало зразків етруської архітектури, усі вони були перебудовані у наступні епохи, зокрема, за часів Стародавнього Риму. Так, збереглися започатковані етрусками мости в Блера, Вульчі та поблизу Веї, головний водостік Рима — Клоака Максима, міські стіни з арковими брамами та вежами у Вольтеррі, Орв'єто, Перуджі (), Тарквінії, Сутрі тощо, некрополі із масивними гробницями в Черветері, Тарквінії, Орв'єто та інших етруських містах. Загалом, порівнюючи етруську архітектуру із подальшими періодами, можна зазначити, що хоч етруски не лишили по собі значних у художньому плані споруд, вони справили певний вплив на давньоримську архітектуру і передали наступникам будівельну техніку, атріумний тип житлових будинків (етруський комплювіум можна порівняти з окулюсом Пантеона), гробниці та надгробки, принцип побудови культових споруд на високих подіях з парадними сходами, регулярне планування давньоримських каструмів, акведуки та шляхову мережу.

Південну Італію з VIII століття до н. е. почали заселяти грецькі колоністи, створивши тут так звану Велику Грецію. Вони зводили більші, кращі та технологічно досконаліші будівлі у притаманному своїй цивілізації стилі, який також справив значний вплив на італійську архітектуру. Втім, приблизно з IV століття до н. е. елліни починають будувати переважно театри, а не культові споруди. Давньогрецькі театри були напівкруглої форми й мали аудиторію та сцену, будувалися на пагорбі, на відміну від давньоримських амфітеатрів, де глядацькі місця були штучно зведені. Характерною рисою грецьких храмів були масивні кам'яні чи мармурові колони. На території сучасної Італії лишилося кілька визначних зразків давньогрецької архітектури, зокрема, в Калабрії, Апулії та на Сицилії. Рештки давньогрецьких культових споруд в Долині Храмів () внесені до списків світової спадщини ЮНЕСКО.

Архітектура Стародавнього Риму

Рання давньоримська архітектура зазнала значного впливу етруської та давньогрецької архітектури, втім, створивши пізніше самобутній архітектурний стиль, особливо, у порівнянні із попередниками, це стосується вирішення внутрішнього об'єму будівель та ширшого застосування пластичних форм, таких як арки, бані та склепіння. Еллінський вплив можна побачити у внутрішньому плануванні римських вілл, зокрема, у використанні триклинія, від етрусків римляни успадкували розвинені будівельні технології.

У розвитку архітектури Стародавнього Риму можна виділити два періоди: перший з них припадає на часи Римської Республіки і відзначається розвитком архітектури, пошуком нових форм, прийомів, матеріалів, виникненням нових типів будівель. Другий період починається з I століття до н. є. із встановленням Римської Імперії та характеризується, по-перше, посиленою монументальністю та просторовим розмахом споруд, по-друге, подальшим розвитком типів будівель, що виникли за часів республіки, та розповсюдження їх на території в Європі та Азії, завойовані римлянами.

Як будівельний матеріал давні римляни використовували туф і цеглу, іноді — твердий вапняк травертін. Наприкінці III століття до н. е. з'явився римський бетон, в якому, на відміну від звичайних вапнякових розчинів використовувався не звичайний пісок, а пуццолани — вулканічні піски. В імперський період кількість будівельних матеріалів збільшилася, зокрема, почав ширше використовуватися мармур, завдяки відкриттю багатих родовищ біля сучасного міста Каррара, з усіх куточків Імперії доставлялися рідкісні різновиди кольорового мармуру, граніту, порфіру; найбільш парадні споруди декорувалися золотом, перламутром, слоновою кісткою. Використання м'якого туфу дозволило римським будівельникам експериментувати з формою будівель: на відміну від прямокутних давньогрецьких споруд, зведених з мармурових блоків, давньоримські будівлі відзначаються кривиною ліній, з'являються апсиди, ротонди, екседри. Основою давньоримської архітектури стали криволінійні структури — арки, бані, склепіння. У IV столітті до н. е. в Давньому Римі з'явилися клинчасті арки. Пізніше у поєднанні з бетоном арково-склепінчасті конструкції дали змогу зводити різноманітні за призначенням споруди: терми (Терми Діоклетіана, Терми Діоклетіана тощо), амфітеатри (Колізей, Веронська арена), театри (Театр Марцелла), базиліки (базиліка Максенція і Костянтина), храми (Пантеон), об'єкти цивільної архітектури (наприклад, акведуки, Міст Тиберія).

Ранньохристиянська та візантійська архітектура

Розповсюдження християнства справило значний вплив на італійську архітектуру, особливо після того, як Рим став резиденцією папи. Після завоювання Італії Юстиніаном, була зведені низка будівель у візантійському стилі.

Після офіційного визнання християнства в Італії почалося активне будівництво християнських церков. При цьому ранні християни намагалися якомога далі відступити від архітектури язичницьких капищ, тому з давньоримської архітектури запозичили два типи громадських, а не культових будівель — базиліку та ротонду. Серед християнських храмів Італії найпоширенішим типом споруди стала базиліка. Храми цього типу видовжені, прямокутні у плані, із центральною навою, оточеною бічними коридорами, часто прикрашені мозаїкою та декоруванням. Ранньохристиянські храми Італії були багато декоровані статуями, мозаїками та розписами, що свідчить про давньоримський, язичницький вплив на ранньохристиянське мистецтво та архітектуру, а в деяких римських катакомбах збереглися фрески того періоду. При церквах часто будували баптистерії — спеціальні будівлі або прибудови до храмів, призначені для хрещення. Це були восьмикутні або циліндричні споруди зі спеціальним басейном, куди занурювалися при обряді хрещення новонавернені християни. З часом, коли більшість дорослого населення вже навернулася до християнства, практична потреба в баптистеріях відпала, людей хрестили переважно у дитинстві, у невеликих купелях, проте в Італії баптистерії продовжували споруджувати до XIV століття.

Яскравими зразками тогочасної релігійної архітектури є римські базиліки Санта Сабіна, Санта-Марія-Маджоре, Святого Павла за мурами, стара базиліка Святого Петра (зруйнована у 1505 році), та, в тому ж Римі, Латеранський баптистерій і мавзолей Санта-Констанца. У місті Равенна, столиці Римської імперії з 404 року, найбільші церкви (Сант-Аполлінаре-ін-Классе та Сант-Аполлінаре-Нуово), зведені в ранньохристиянську епоху, будувалися також за принципом базиліки, той самий принцип був первісно закладений у планування базиліки Сан-Вітале, мавзолею Галли Плацідії, православного баптистерію, аріанського баптистерію, мавзолею Теодоріха — усі вищеперераховані пам'ятки внесені до списку світової спадщини ЮНЕСКО як ранньохристиянські пам'ятки Равенни. За межами столичних міст можна відзначити церкву Сан-Сальваторе у Сполето (провінція Перуджа) та базиліку Сан-Лоренцо-Маджоре у Мілані.

Ще однією тенденцією раннього християнства стала практика використання та освячення колишніх давньоримських культових споруд під християнські храми, часто із подальшою перебудовою. Найвідомішою з таких будівель є римський Пантеон, який став церквою Святої Марії та всіх мучеників.

Після падіння Західної Римської імперії в 476 році, регіональним лідером у галузі культури, мистецтва, бізнесу, технологій тощо стала Візантія або Східна Римська імперія. Візантійці перейняли та розвинули принципи давньоримської архітектури, привнісши, однак, елементи східного мистецтва — масивніші, трохи нижчі бані, використання позолоти в мозаїках, ікони замість статуй. На території сучасної Італії, особливо на Сицилії, якою кілька століть володіла Візантійська імперія, збереглися деякі храми, що мають явні елементи візантійської архітектури. Це, перш за все, собори та церкви у Чефалу, Палермо, Монреале. Ще одним зразком візантійської архітектури в Італії є собор святого Марка у Венеції.

В цілому, після століть воєн, розпаду Римської імперії та вторгнення до Італії лангобардів, в країні почався загальний занепад архітектури, майже повністю припинилося зведення більш-менш значних будівель. Втім, в релігійному будівництві до кінця VI століття фактично сформувалися основні архітектурні засоби та тектонічні елементи, які надалі породили тип середньовічного храму — тринавну базиліку із нартексом і трансептом, завершення східного кінця будівлі трьома апсидами, планування будівлі у вигляді латинського хреста, аркатурні галереї, симетричний чоловий фасад із порталом тощо.

Ранньосередньовічна архітектура