Бум (, ), відоме в Індії як дхангіK. N. Chaudhuri, Trade and Civilisation in the Indian Ocean, Cambridge University Press,  — традиційне арабське торгове вітрильне судно для далеких морських плавань, один з найбільших відомих типів дау. Має характерний довгий прямий ахтерштевень, нахилений під кутом в 40°, і гостру, зазвичай не прикрашену корму й озброєний двома або трьома щоглами з косими арабськими вітрилами.

Бум використовувався для перевезення важких і об'ємних вантажів, прісної води (boom-ma'y), деревини та будівельного каміння (teshalah), свіжих фруктів, а також для вилову перлів (boom-ghawas). Як велике й важке судно, бум потребував для управління значної команди, що складалась з 15—25 моряків, хоча деякі особливо великі судна потребували навіть до 40 моряківThabit A. J. Abdullah, The Political Economy of Trade in Eighteenth-Century Basra, SUNY series in the Social and Economic History of the Middle East , 2000, ISBN 978-0-7914-4808-3.

Опис Алан Мур і Джеймс Хорнел у своїх спробах класифікувати типи арабських суден запропонували розділяти дау на дві великі групи — човни з пласкою транцевою кормою (можливо скопійованої з європейських суден), такі як багала, самбук чи шуї та човни з гострою кормою, такі як бум і зеруг і баданMoore, Alan (1940)Hornell, James (1942).. При цьому судна з гострою кормою вважаються більш старою формою, оскільки саме такі судна збереглись на найстаріших відомих зображеннях дау з XII століття, тоді як транцева корма вважається результатом впливу європейського досвіду суднобудування, привнесеного в регіон з початку XVI століття. Буми, що виготовлялись на Аравійському півострові, мали характерний довгий і прямий ахтерштевень, тоді як у індійських бумів (дхангі) він був значно коротший.

Бум мав довжину від 20 до 50 метрів, водотоннажність від 75 до 500 тонн та був озброєний двома й рідше трьома щоглами. Передня грот-щогла була приблизно в 1,2 рази більшою за кормову бізань. Грот-щогла була нахилена вперед приблизно на 10°, тоді як бізань встановлювалась вертикально. Якщо встановлювалась третя щогла (мала бізань), вона зазвичай мала нахил у сторону корми. Додатково на бумі міг встановлюватись бушприт, який ніс трикутний клівер.

Усі щогли на бумі в якості головного вітрильного озброєння несли характерні косі «арабські» вітрила () у формі неправильної трапеції з короткою передньою шкаториноюThe Origins of The Dhow. Головне вітрило піднімалось на передній великій грот-щоглі, тоді як кормові щогли (бізань і мала бізань) несли такі ж по формі вітрила, але значно меншого розміру ніж головне і, крім свого основного призначення, могли при маневрах виконувати роль повітряного керма. На великих бумах з високою грот-щоглою, на ній, над косим арабським гротом, іноді встановлювався чотирикутний топсель.

Кожне вітрило (shira'a) мало свою назву. Основні вітрила називались «аль-уд» (Al-Oud), на грот-щоглі «аль-каламі» (Al-Qalami) на бізані. Передній клівер називався «аль-буміа» (Al-Boomiah), заднє вітрило на малій бізані — «шаманді» (Shamandi) і топсель, який встановлювався над основним вітрилом «аль-уд» на гроті — «кабіа» (Qabiah). Розмір вітрил на бумі не регулювався за допомогою рифів, тож кожне судно зазвичай мало декілька наборів вітрил — для спокійної погоди (Terkate) і для штормових умов (Sefdairah).

Історія На початку XX століття бум замінив важчі й менш маневрені багалу і ганджу, які, на відміну від бума, мали пласку транцеву корму й були менш маневрені. Буми в основному будувались у , Конкані та Гуджараті в Індії, та в Кувейті на Аравійському півострові і використовуються для транспортних перевезень від Аравійського півострова до Сінда й Індії на сході та до африканського узбережжя Суахілі на заході.

Бум під вітрилами зображений на монетах і на гербі Кувейту, підкреслюючи його традиційне значення в країні, де він використовувався для перевезення прісної води та в перлинній промисловості, а також як торговий корабель.

На відміну від інших історичних великих транспортних дау, таких як багала і ганжа, які нині майже зникли, а ті рідкі екземпляри, що залишилися, використовуються переважно в презентаційних цілях, буми й далі активно використовують. У наш, особливо в районі Перської затоки багато бумів були переобладнані в моторні човни, їхні щогли та вітрила замінені на потужні дизельні двигуни і вони продовжують активно використовуватись для транспортних перевезень.

«Сохар» Тіма Северіна

У 1980 році спільна ірландсько-оманська команда на чолі з британським мандрівником, дослідником, істориком і письменником Тімом Северіном вирішила довести, що описане в циклі арабських казок з VII—IX століття «Тисяча і одна ніч» плавання Сіндбада-мореплавця з Аравійського півострову до Китаю було можливе на тогочасних судах.

Для цього Тім Северін за допомогою команди корабельників з Суру в Омані відтворив репліку старовинного арабського судна типу бум з IX століття. Команда збудувала без жодного металевого цвяха за сім місяців судно довжиною 26,5 метрів, використовуючи вручну виготовлені дошки, зшиті за допомогою 640 км мотузок, також виготовлених вручну з койру — лушпиння кокосового горіха, вимоченого в морській водіSeverin, Tim (1982).

У листопаді того ж року бум «Сохар» (так було названо вітрильник) вийшов з оманського порту Маскат и пройшов за 9 місяців шляхом знаменитого героя арабських казок Сіндбада-мореплавця до китайського порту Гуанчжоу (Кантон). Северін з командою з 25 мореплавців вийшли з Маската 21 листопада 1980 р., пройшли через Аравійське море, Лаккадівські острови, Калікут, Шрі-Ланку і Малаккську протоку і прийшли в м. Гуанчжоу в південному Китаї 6 липня 1981 р., орієнтуючись по зіркам і використовуючи лише навігаційні прилади того періоду. Ця мандрівка описана у книзі Северіна «Шляхом Сіндбада» (1983 р.).

Див. також Зшите судно Дау Ганджа Багала Самбук Бадан

Посилання

Kuwait boum Traditional boat types The first traditional Dhow Exhibition in Qatar Hikoichi Yajima, The Arab dhow trade in the Indian Ocean: preliminary report

Галерея

Примітки

Джерела Agius, Dionisius (2005). Seafaring in the Arabian Gulf and Oman. The People of the Dhow. Kegan Paul ltd, London, ISBN 0-7103-0939-2 (англ.) Agius, Dionisius (2007). Decorative Motifs on Arabian Boats. Meaning and Identity. Natural Resources and Cultural Connections of the Red Sea. Society for Arabian Studies Monographs No. 5. [BAR International Series 1666]. Agius, Dionisius (2008). Classic Ships of Islam: From Mesopotamia to the Indian Ocean, BRILL, ISBN 9004158634. (англ.) Agius, Dionisius (2009). In the Wake of the Dhow: The Arabian Gulf and Oman, Ithaca Press, Amazon ISBN 9004158634 (англ.) Al-Hijji, Ya'qub Yusuf (2001). The Art of Dhow-building in Kuwait. Arabian Publishing Ltd ISBN 978-1900404280 (англ.) Catsambis, Alexis; Ford, Ben; Hamilton, Donny L. (2011). The Oxford Handbook of Maritime Archaeology. Oxford University Press ISBN 978-0-19-970515-3. (англ.) Hawkins, Clifford W. (1977). The Dhow: An Illustrated History Of The Dhow And Its World, Nautical Publishing Co. Ltd, ISBN 978-0245526558 (англ.) Hornell, James (1942). A Tentative Classification of Arab Sea-craft. Society for Nautical Research. Mariners Mirror 28 no1, 1942, 11-40 books.google (англ.) Hourani, George F. (1995). Arab Seafaring in the Indian Ocean in Ancient and Early Medieval Times. Princeton: Princeton University Press. ISBN 9780691000329 (англ.) Mondfeld, Wolfram (1979). Die arabische Dau. Delius Klasing & Co, ISBN 3-7688-0283-3 (нім.) Moreland, W.H. (1939). The Ships of the Arabian Sea about A. D. 1500 // The Journal of the Royal Asiatic Society of Great Britain and Ireland. Vol. I, IV. 1939. (англ.) Moore, Alan (1940) Notes on ‘Dhows’, The Mariner's Mirror, 26.2 (1940): 205—213. Severin, Tim (1982). The Sindbad Voyage. Hutchinson. Amazon ISBN 978-0091505608 (англ.) Sheriff, Abdul (2010). Dhow Cultures of the Indian Ocean: Cosmopolitanism, Commerce and Islam. London Hurst&Co ISBN 978-1-84904-008-2 (англ.) Wiebeck, Erno (1987). Indische Boote und Schiffe. Hinstorff Verlag, Rostock 1987, ISBN 3-356-00084-5 (нім.)