Натан Зах (; при народженні — Гаррі Зайтельбах (); 13 грудня 1930 року, Берлін, Німеччина — 6 листопада 2020, Ізраїль) — ізраїльський поет, перекладач, літературознавець. Лауреат літературної премії Бялика (1982) та премії Ізраїлю (1995).

Біографія Натан Зах народився 13 грудня 1930 року в Берліні. Невдовзі іммігрував із сім'єю до тогочасної Палестини й оселився у Хайфі.

Під час Арабо-ізраїльської війни 1947—1949 років Натан служив розвідником в ІД.

1955 року він опублікував свою першу збірку поезій «Перші вірші» (, Шірім рішонім), також перекладав на іврит німецькі п'єси.

Зах був одним із перших поетів, які почали публікуватися після утворення ізраїльської держави. Він мав великий вплив на розвиток сучасної поезії на івриті як редактор і критик, а також як перекладач і поет. Серед покоління поетів 1950–1960-х років його виділяє поетичний маніфест «Час і ритм у Берґсоні та сучасна поезія» (, Зман ве-Рітмус ецель Бергсон ува-Шіра га-Модерніт)Butt, Aviva. «The Earlier Poetry of Natan Zach.» Poets from a War Torn World. SBPRA, 2012: 16-26.. Зах був одним із найважливіших новаторів єврейської поезії з 1950-х років, і він добре відомий в Ізраїлі також своїми перекладами поезій Ельзи Ласкер-Шюлер та Аллена Гінзберга. Літературознавчиня Нілі Рейчел Шарф Голд () вказала на Заха як на приклад, який ілюструє роль культури «рідної мови», у його випадку німецької, у сучасній літературі на івриті.

Есе Заха «Думки щодо поезії Альтермана», опубліковане у журналі «Ахшав» () 1959 року, був важливим маніфестом для повстання групи «Лікрат» (, ), яка виступала проти ліричного пафосу сіоністських поетів, адже маніфест включав незвичні нападки на Натана Альтермана, одного з найважливіших і найшанованіших поетів країни. В есе Зах проголосив нові правила поезії. Ці нові правила протиставлялися римі та метру, які були нормою для поезії нації на той час.

З 1960 по 1967 роки Зах читав лекції у декількох вищих навчальних закладах у Тель-Авіві та Хайфі. З 1968 по 1979 роки він жив в Англії, де здобув докторський ступінь в Університеті Ессекса. Повернувшись до Ізраїлю, він читав лекції в Тель-Авівському університеті та був призначений професором Хайфського університету. Він був головою репертуарної ради театрів Огель та Камері.

Зах помер 6 листопада 2020 року у віці 89 років.

Нагороди та визнання критиків Заха називали «найбільш виразним і наполегливим речником модерністського руху в поезії на івриті».

Літературна премія Бяліка (1982) Премія Феронії (Рим, 1993) Премія Ізраїлю за поезію на івриті

Звинувачення у расизмі У липні 2010 року Зах дав інтерв'ю на ізраїльському каналі 10, де сказав, що культура євреїв з мусульманських країн (мізрахі) поступається культурі євреїв з Європи — «Виникла ідея взяти людей, які не мають нічого спільного. Одні походять від найвищої культури — західноєвропейської, — а інші — з печер». Результатом расистських коментарів стала петиція про вилучення його творів із освітньої програми та відсторонення від будь-якої академічної посади. Педагогічний секретаріат Міністерства освіти Ізраїлю розглянув цю петицію 2012 року, але вирішив не задовільняти її. Шай Пірон, міністр освіти у 2013 —2014 роках, сказав, що це рішення продиктоване:

Шай також сказав, що:

Опубліковані твори

«У трійці» () (1953) «Перші вірші» () (1955) «Інші вірші» () (1960) «Усе молоко та мед»З () (1966) «Час і ритм у Бергсоні та сучасна поезія» () (1966) «Північно-східний» () (1979) «Анти-урівнювач» () (1984) «Вірші про пса і суку» () «Бо я поруч» () (1996) «Смерть моєї матері» () (1997) «Бо ж пільне дерево — то чоловік»З () (1999) «Маленька оповідь про великих людей» () (2001) «Великий орел» () (2001) «Бджола на ім'я Бджола» () (2001) «Соловейко вже тут більше не живе» () (2004) «Вушко голки» () (2004) «Усі вірші й нові вірші» () (2008, три частини) «З року в рік це…» () (2009) «З місця, де ми не були, до місця, де ми не будемо» () (2013) «Кажуть, що там дуже гарно» () (2016)

Див. також Список лауреатів Ізраїльської премії Список лауреатів премії Бяліка

Виноски