Іая Кізицька(Iaia of Cyzicus), — давньоримська художниця, яка жила за часів Марка Теренція Варрона (116–27 ст. до н. е.).
Вона народилася в Кізику та була відомою живописцею та гравером по слоновій кістці. Іая, скоріш за все, приїхала до Риму, щоб задовольнити попит на мистецтво у пізній Республіці. Стверджуються, що на більшості її картин були зображені жінки. Пліній приписує їй велике панно із зображенням старої жінки та автопортрет. Казали, що вона працювала швидше і малювала краще за своїх конкурентів-чоловіків, Сополіса та Діоніса, що дозволило їй заробляти більше за них. Іая залишалася неодруженою до кінця своїх днів.
Вплив на культуру
Література Іая згадується в «Природничій історії» Плінія Старшого з іншими стародавніми художницями: Тімарет, Ірен, Арістарете і Олімпія. Також про неї написано в книзі Джованні Бокаччо «De mulieribus claris». Borzello, Frances. Seeing Ourselves: Women's Self-Portraits. p. 42. Прототипом головної героїні твору італійської письменниці Сабріни Гатті «Shining harmony» (2017) і «Living and not living» (2018), Джулії Ламберт, стала Іая Кізицька. У романі талановита художниця Джулія бачить в Іаї приклад для наслідування і присвячує їй картину, де зображено римську художницю. У «Living and not living» дівчина повністю ототожнюється з Іаєю.
Мистецтво Іая (як Лалла) — одне з імен, яке відображається в інсталяції Джуді Чикаго «Heritage Floor».
Джерела
Хелен Гарднер, Фред С. Клейнер, Крістін Дж. Мамія, Мистецтво Гарднера крізь віки, Томас Вадсворт, 2004; ISBN 0-15-508315-5. Пліній Старший, Природознавство, 35.40147. L Переклад Вірджинії Браун «Відомих жінок» Джованні Боккаччо, стор. 135 - 137; Press Harvard University, 2001; ISBN 0-674-01130-9 Гарріс, Енн Сазерленд та Лінда Нохлін, Жінки-художники: 1550-1950, Музей мистецтв округу Лос-Анджелес, Нопф, Нью-Йорк, 1976, стор. 23.