Остеоло́гія (, від  — «кістка» та  — «слово, міркування») — наука, яка вивчає будову та функції кісток, а також пов'язаних з ними структур, підрозділ анатомії. Розрізняють загальну остеологію яка вивчає розвиток та будову кістяку в цілому, часткову — яка вивчає окремі кістки, порівняльну, вікову.

Остеологія (морфологія скелета) — спеціальний розділ фізичної антропології, який вивчає варіацію та еволюцію ознак кістяка людини. Основні методи — остеометрія (вимірювання кісток скелета) та остеоскопія (візуальний опис ознак).

Остеологія є першим розділом з якого традиційно починається вивчення анатомії людини.

Остеон — структурна одиниця кістки. Складається з 5-20 циліндричних пластинок, що вставлені одна в одну в центрі Гаверсова каналу.

Методи Типічний аналіз представляє собою:

інвентаризацію наявних елементів скелету інвентаризацію зубів дані про старіння, засновані на зрощенні епіфізів і прорізуванні зубів (для підлітків) і погіршенні стану лобкового симфізу або стернального кінця ребер (для дорослих) вимірення статури та інших метричних даних походження скелету особливості не пов'язанні із вимірюванням скелету

аналіз патологій та/або культурних модифікацій

Застосування

Остеологічний підхід використовується часто використовується у таких дисциплінах, як палеонтології хребетних, зоології, криміналістичній експертизі, фізичній антропології та археології. Доказано, що остеологічні ознаки мають більшу узгодженість з молекулярними філогеніями, ніж неостеологічні (тобто м'які тканини) ознаки, що означає, що вони можуть бути більш надійними в реконструюванні історії еволюції. Остеологія має своє місце в дослідженні:

Античних війн Алгоритмів діяльності Криміналістичній експертизі Демографії Біології розвитку Дієт Хвороб Генетики ранніх людей Реконструювання скелетів Здоров'я Міграцій населення Ідентифікації невідомих останків Соціальної нерівності Воєнних злочинів

Людська остеологія та судова антропологія Обстеження людської остеології часто має застосування в судовій антропології, яку використовують для визначення віку, причини смерті, статі, росту та розвитку людських останків. Також їх можна використовувати для визначення біокультурного контексту.

Існує чотири фактори, з яких виходять варіації в анатомії скелету: онтогенез, статевий диморфізм, географічна варіативність та індивідуальна, або ідіосинкратична, варіативність.

Остеологія, також, може визначити походження особи, її расу чи етнічність. Історично, люди, зазвичай, були згруповані в три, на зараз, застарілі расові групи: європеоїдну, монголоїдну та негроїдну. Однак, ця система класифікації, з часом, стає все більш ненадійною, через збільшення відсотку міжрасових шлюбів та ознак людей різних рас, які стають все менш чіткими. Визначення походження особи є контроверсійним, але може надати зрозумілу позначку для визначення походження невідомого тіла чи скелета.