Уоллі Ширра (12 березня 1923 року, Хакенсаку, штат Нью-Джерсі — 3 травня 2007 року, Сан-Дієго, Каліфорнія) — американський військово-морський льотчик, льотчик — випробувач і астронавт НАСА. У 1959 році він став одним із перших семи космонавтів, обраних для проєкту «Меркурій», що було першою спробою Сполучених Штатів вивести людей у космос.
Біографія Ширра народився 12 березня 1923 року в Хакенсаку, штат Нью-Джерсі, у сім'ї авіаторів. Його бабуся та дідусь по батьківській лінії були з Баварії та Швейцарії, і мали сардинське походження (точніше з Гіларци). Батько Ширри, Вальтер М. Ширра-старший, який народився у Філадельфії, під час Першої світової війни приєднався до Королівських ВПС Канади і здійснював бомбардування та розвідувальні місії над Німеччиною. Після війни він виступав на окружних ярмарках у Нью-Джерсі. Мати Ширри, Флоренція Шилліто, їздила на гастролі з чоловіком і виконувала трюки.
Ширра-молодший виріс в Ораделлі, штат Нью-Джерсі, де він відвідував початкову школу і був скаутом. Він закінчив середню школу в Енглвуді, штат Нью-Джерсі, у червні 1940 року та вступив до інженерного коледжу (нині Нью-Джерсійський технологічний інститут, штат Нью-Джерсі), де брав участь у навчальному корпусі офіцерів запасу. У грудні 1941 р. Ширра вирішив подати заявку в академію обслуговування. Батько заохочував його подати документи до Вест-Пойнт, але він вирішив вступити до військово-морської академії США. Ширра отримав ступінь бакалавра наук у 1945 році через три роки замість чотирьох, оскільки Військово-морська академія мала прискорений навчальний план.
Особисте життя Незабаром після приходу у військовий флот Ширра почав зустрічатися з Джозефіною Кук «Джо» Фрейзер (1924—2015). Ширра і Фрейзер одружилися 23 лютого 1946 року. У них було двоє дітей — Вальтер М. та Сюзанна, 1950 та 1957 р. н. Джо Ширра померла 27 квітня 2015 року у 91 рік. Ширра помер 3 травня 2007 року від серцевого нападу під час лікування раку шлунку в лікарні Скріппс Грін (в даний час Центр серця в Скріппсі) у Сан-Дієго, Каліфорнія. Йому було 84 роки .
22 травня на Національному кладовищі Форт Роусекранс у Каліфорнії відбулася панахида за Ширрою. Церемонія завершилась салютом із трьома залпами та естакадою трьох F/A-18. Ширра був кремований, а його прах був розсіяний у морі 2008 року. Церемонія поховання на морі відбулася на борту NimitzНіміца авіаносець USS Рональда Рейгана та його прах звільнив командир Лі Акстелл, CHC, USN, капелан командування на борту.
Військова служба
Після закінчення Військово-морської академії Ширра був призначений прапорщиком у ВМС США 6 червня 1945 року. Ширра служив в останні місяці Другої світової війни на борту великого крейсера «Аляска». Після капітуляції Японії Ширра повернувся до Америки, де «Аляска» була виведена з експлуатації. Він прибув у Цінтао і поступив на десантний корабель. Після повернення з Китаю Ширра розпочав навчання на військово-морській авіаційній станції Пенсакола, штат Флорида.
Закінчивши навчання, Ширра в 1948 році і приєднався до винищувальної ескадрильї 71 (VF-71) в Квонсет-Пойнт, Род-Айленд. Ширра служив у Середземному морі на борту авіаносця USS перед корейською війною в червні 1950 року. Він подав заявку на програму обміну з ВПС США для набуття бойового досвіду, був обраний для участі в програмі та навчений літати на F-84 Thunderjet .
Спочатку Ширра був направлений у 154-ту ескадрильєю винищувачів-бомбардувальників на ВПС Ітадзуке в Японії, потім він виконував місію у Південній Кореї. Коли американські війська просувалися на північ, ескадра була переназначена на базу в Тегу. За вісім місяців Ширра здійснив 90 бойових завдань і збив два МіГ-15.
Завершивши тур у Кореї, Ширра став пілотом-випробувачем на морській випробувальній станції бойових дій у штаті Каліфорнія. На озері Чайна він випробував різні системи озброєння, в тому числі став першим пілотом, який літав і стріляв ракетою Sidewinder. Він був призначений на військово-морську авіаційну станцію Мірамар для тестування найновішого реактивного винищувача ВМС — F7U Cutlass. Після дислокації в Азію на борту авіаносця USS Лексінгтон та навчання з авіаційної безпеки в Університеті Південної Каліфорнії, Ширра був прийнятий до американської школи морських пілотів-випробувачів у 1958 р.
Уоллі Ширра був членом 20 класу в Школі пілотів морських випробувань, разом із майбутніми колегами-астронавтами Джимом Ловеллом та Пітом Конрадом він навчився літати на численних літаках, включаючи F4D Skyray, F11F Tiger та F8U Crusader. Ширра став пілотом-випробувачем на Військово-морській авіаційній станції Patuxent River і навчився літати на F4H Phantom.
Він був першим астронавтом, який тричі виходив у космос, і єдиним астронавтом, який здійснив політ у програмах «Меркурій», «Джеміні» та «Аполлон». Загалом Уоллі Ширра провів у космосі 295 годин 15 хвилин. Після «Аполлона-7» він пішов у відставку як капітан ВМС США, а також НАСА, згодом став консультантом CBS News у висвітленні мережі наступних рейсів «Аполлона».
3 жовтня 1962 року він здійснив політ у рамках шестиорбітальної дев'ятигодинної місії «Меркурій-Атлас 8» на космічному кораблі, який прозвав «Сігма 7». На момент своєї місії Ширра став п'ятим американцем і дев'ятою людиною, котра здійснила вихід у космос. У програмі «Джеміні» з двома людьми він здійснив перше космічне побачення, утримуючи станцію свого космічного корабля « Джеміні-6A» на відстані 1 фут (30 см) сестринського корабля «Джеміні-7» у грудні 1965 року. У жовтні 1968 року він командував « Аполлоном-7» — 11-денним випробуванням на низькому рівні орбіти Землі з використанням командно-службового модуля «Аполлон» із трьох осіб і першим запуском екіпажу програми «Аполлон»
Кар'єра НАСА
Проєкт Меркурій
У лютому 1959 р. Ширра був одним із 110 військових льотчиків-випробувачів, обраних командуючими офіцерами кандидатами до новоствореного проєкту «Меркурій» Національної аеронавтики та космосу, першої програми космічних польотів США. Після кількох раундів випробувань Ширра у числі семи космонавтів був відібраний для участі в нолвому проєкті у квітні 1959 р. Під час розробки програми сферами відповідальності Ширри були системи життєзабезпечення та льотний костюм під тиском. Крім того Ширра працював разом із Джоном Гленном у розробці капсул. Ширра спочатку був призначений резервним резервуаром Деке Слейтона для другого орбітального польоту «Меркурія», але був замінений Карпентером, коли Слейтон був заземлений. Натомість Ширра був призначений на третій орбітальний політ.
О 7:15 3 жовтня 1962 р. ранку Ширра піднявся на борт свого польоту «Меркурій», названого «Сигма-7». Після незначного відхилення траєкторії на початку польоту «Сигма-7» досягла орбіти. Потрапивши на орбіту, Ширра продемонстрував маневрування своїм космічним кораблем за допомогою системи управління. Після проблем із навігацією під час місії Карпентера Aurora 7, NASA та Schirra зосередилися на інженерних та людських факторах при ручному керуванні капсулою. Ширра повідомив про підвищення температури костюму, яка досягла найвищої позначки до , перш ніж він зміг відрегулювати систему охолодження костюма вручну. Закінчивши випробування космічних кораблів Ширра перевірив здатність використовувати елементи керування в середовищі з нульовою гравітацією без зору. Протягом своєї місії Ширра продемонстрував здатність виступати в якості резервної копії автоматичного управління та керувати космічним кораблем вручну. Після повернення Ширри до США його та його сім'ю запросили 16 жовтня до Овального кабінету Білого дому для зустрічі з президентом Кеннеді.
Проєкт «Джеміні»
На початку програми «Джеміні» Алану Шепарду було призначено командувати «Джеміні-3» з пілотом Томом Стаффордом, але їх замінила резервна бригада після того, як у Шепарда діагностували хворобу Меньєра — розлад внутрішнього вуха. Ширра та Стаффорд стали резервним екіпажем для нового екіпажу «Джеміні-3», Гуса Гриссома та Джона Янга, а згодом були призначені для первинного екіпажу «Джеміні-6». Спочатку «Джеміні-6» планував здійснити першу орбітальну стиковку з цільовою машиною. Автомобіль «Агена» вибухнув незабаром після зльоту 25 жовтня 1965 року, тоді як Ширра і Стаффорд чекали на своєму космічному кораблі, щоб піднятися. 4 грудня 1965 р. «Джеміні-7» вилетів, щоб розпочати свою двотижневу місію. «Джеміні-6A» готувався до запуску 12 грудня, але його двигуни вимкнулися менше ніж через дві секунди після займання. Незважаючи на протоколи, що вимагають астронавтів викинутися з космічного корабля у разі відключення двигуна, Ширра вирішив не активувати своє катапультне сидіння для ракетних двигунів і Стаффорда, врятувавши їх як від ймовірних травм, так і від подальшої затримки та можливої відміни місії. «Джеміні-6A» вилетів 15 грудня та успішно провів зустріч із «Джеміні-7» після п'яти годин польоту. Два космічні кораблі маневрували з точністю до один від одного і утримували станцію протягом 5 годин.
Програма «Аполлон»
У середині 1966 року Уоллі Ширра був призначений командиром екіпажем «Аполлона» з трьох осіб із Дон Ф. Ейзеле та Р. Уолтером Каннінгемом для проведення другого льотного випробування командно-службового модуля «Аполлон» із профілем місії, ідентичним Аполлону 1. Ширра виступив проти повторної місії, і його екіпаж став резервним екіпажем Гаса Гриссома, Еда Уайта та Роджера Чаффі. Екіпаж Ширри провів випробування в командному модулі 26 січня 1967 року і був на шляху до Х'юстона наступного дня, коли під час випробувань Гриссом та його екіпаж загинули в пожежі. Екіпаж Ширри став головним екіпажем першого рейсу з екіпажем. Ширра отримав відчуття безпеки завдяки тому, що Гюнтер Вендт, співробітник McDonnell Aircraft, був відповідальним за готовність космічного корабля до запуску. Вендт залишався лідером майданчика для решти програм «Аполлон» і «Скайлаб», і залишився разом із НАСА в програмі «Спейс Шаттл» перед тим, як вийти на пенсію .
«Аполлон-7» був запущений 11 жовтня 1968 року, завдяки чому Ширра стала першою людиною, яка тричі літала в космос. До запуску він заперечував через сильний вітер, який міг поранити астронавтів протягом першої хвилини місії. Після виходу на орбіту МСМ виконував космічні вправи та стикування із етапом S-4B для імітації отримання Місячного модуля Аполлон. На другий день місії екіпаж провів перші прямі телевізійні знімки, публічно трансльовані зсередини космічного корабля .
Під час місії Ширра захворів на застуду в голові, яку передав Ейзеле. Передбачаючи проблеми всередині закритого скафандра, Ширра запропонував Управлінню місії, щоб вони не носили шоломи під час повторного входу. Незважаючи на прохання Кріса Крафта та Діки Слейтон носити шоломи під час повторного входу, Ширра, Ейзеле та Каннінгем відмовились і здійснили повторний вхід без них. «Аполлон-7» висадився на південний схід від Бермудських островів 22 жовтня 1968 р.
До запуску Аполлона-7 Ширра вирішив піти у відставку після польоту і покинув корпус астронавтів НАСА 1 липня 1969 року. Останнім призначенням Ширри на посаду астронавта було проведення розслідування аварії Місяця для посадки на Місяці Ніла Армстронга, яке він пояснив механічною несправністю. Тоді ж Ширра звільнився з флоту в званні капітана.
Кар'єра після НАСА Поєднання протизастійного засобу псевдоефедрину та антигістамінного препарату трипролідину було ліками від застуди на борту місій «Аполлон», призначеними льотним хірургом. Роками пізніше, коли це стало доступним у вільному продажі як Actifed, виробники Actifed найняли Ширру як представника телевізійної комерції, ґрунтуючись на популярності його «Аполлон-7» у космосі.
Під час пізніших місій Аполлона він працював консультантом CBS News з 1969 по 1975 рік. Він приєднався до Уолтера Кронкіта, щоб спільно закріпити мережеве висвітлення семи місій посадки на Місяць, починаючи з «Аполлона-11» (до якого приєднався Артур К. Кларк) і включаючи нещасний «Аполлон-13» .