Пауль Дессау (; 19 грудня 1894, Гамбург — 28 червня 1979, Берлін) — німецький композитор і диригент.

Біографія Пауль Дессау народився в музичній сім'ї: музикантами були його дід і прадід по батьківській лінії, дядько, Бернгард Дессау, був скрипалем і композитором; батько — робітник тютюнової фабрики був співаком-любителем. Сам Пауль в 6 років почав займатися грою на скрипці і вже в дитячому віці виступав в концертах, в 1908 році, 14 років, дав свій перший сольний концерт.

У 1910—1912 роках Дессау навчався в Берліні в Консерваторії Кліндворта-Шарвенка, спочатку в класі скрипки, проте незабаром педагог вирішив, що його руки для скрипки не годяться; в подальшому брав приватні уроки гри на фортеп'яно і композиції. З 1912 був концертмейстером-репетитором оркестру і асистентом головного диригента в оперному театрі в Гамбурзі, де йому довелося співпрацювати з Феліксом Вейнгартнером і Артуром Нікішом.

У 1915 році Дессау був призваний в армію, воював на Західному фронті — у Франції, пізніше служив у військовому оркестрі піхотного полку в Шлезвигу. Після демобілізації в 1918 році повернувся в Гамбург, де писав музику до п'єс Еріха Цигеля. Надалі Дессау працював як корепетитор і диригент в різних оперних і драматичних театрах; в 1919—1923 роках був концертмейстером і капельмейстером в Кельні у Отто Клемперера, потім в Майнці, з 1925 року в Берліні був першим капельмейстером при Бруно Вальтері в Міський опері. З середини 20-х років Дессау все частіше виступав як композитор: в 1925 році він отримав премію видавництва музичної літератури за Концертіно для скрипки, в 1927 році в Празі з успіхом була виконана його Перша симфонія, під керуванням Г. Штайнберга. З 1928 року Дессау керував камерним оркестром кінотеатру «Альгамбра» на Курфюрстендамм в Берліні, в тому ж році дебютував як кінокомпозитор. В кінці 20-х років написав музику до ряду мультфільмів Волта Діснея.

Після 1933 року Після приходу нацистів до влади в 1933 році Дессау був змушений емігрувати; до 1939 року жив в Парижі, співпрацював з Ернстом Бушем, писав пісні, присвячені республіканській Іспанії і французькому Народному фронту, в тому числі на вірші Бертольта Брехта — «Колону Тельмана» і «Бойову пісню чорних капорів» на текст з п'єси «Свята Йоганна боєнь». В цей же період написав ряд творів, присвячених юдаїзму, в тому числі ораторію «Гаґґада» (Haggada) в 1936 році. Виступив співавтором музики до фільму Олексія Грановського «Тарас Бульба», що вийшов в тому ж році. У Парижі Дессау познайомився з Рене Лейбовіц і з його допомогою освоїв 12-тонову систему Арнольда Шенберга.

У 1939 році, після початку Другої світової війни, Дессау оселився в Сполучених Штатах, де співпрацював з відомими режисерами, в тому числі з Волтом Діснейм і Альфредом Гічкоком, викладав в музичних школах. У 1942 році відбулося особисте знайомство Дессау з Брехтом і почалося їхнє багаторічне співробітництво.

У Східному Берліні Після повернення в 1948 році до Німеччини Дессау оселився в східному секторі Берліна і взяв активну участь в діяльності створеного Брехтом театру «Берлінер ансамбль», написав музику до ряду вистав за п'єсами Брехта, в тому числі «Матінка Кураж та її діти» (1946—1949), «Добра людина із Сичуані» (1947), «Пан Пунтіла і його слуга Матті» (1949), «Кавказьке крейдяне коло» (1954). На сюжети Брехта були написані і перші опери Дессау — «Засудження Лукулла» (1949) і «Пунтіла» (1960), а також незавершена «Свята Йоганна» — в цілому він написав на тексти Брехта близько 50 творів різних жанрів.

Педагогічна діяльність Дессау, його прагнення пробудити зацікавлення до нетрадиційної музики привели його до конфлікту з культурною політикою СЄПН: в 1951 році, як й інший композитор «Берлінер ансамбль», Ганс Ейслер, був звинувачений в «формалізмі». Зокрема, була зроблена спроба заборонити постановку «Засудження Лукулла» в Німецькій державній опері за підозрою в «формалізмі». Брехт домігся закритого перегляду — «для відповідальних працівників і художників»; перегляд, на який прийшли президент НДР Вільгельм Пік і прем'єр-міністр Отто Гротеволь, відбувся 17 травня 1951 року — в той самий день, коли було прийнято постанову ЦК СЄПН «Боротьба проти формалізму в мистецтві і літературі, за прогресивну німецьку культуру». Однак спектакль, поставлений диригентом Германом Шергеном і режисером Вольфгангом Фелькером, справив сильне враження на присутніх; в ході проведеного тиждень потому обговорення Гротеволь дав вказівки щодо доопрацювання опери, але постановку дозволив.

З 1952 року Дессау був членом, а з 1959 року — віце-президентом Академії мистецтв НДР; з кінця 50-х років він був професором Східно-Берлінського музичного інституту. Тричі — в 1953, 1956, 1965 роках — вшановувався Національною премією НДР.

Приватне життя Першою дружиною Пауля Дессау була Гудрун Кабіш; укладений в 1924 році, шлюб розпався в 1936-му. Від Гудрун Кабіш Дессау мав двох дітей.

Його другою дружиною була багаторічна співробітниця Брехта письменниця Елізабет Гауптман.

Втретє Дессау одружився в 1954 році — на театральній режисерці та хореографі Рут Берґгауз; в 1971—1977 роках вона була інтендантом театру «Берлінер ансамбль».

Творчість Пауль Дессау працював в найрізноманітніших жанрах, — крім музики до кінофільмів і театральних постановок, він писав симфонічну і камерну музику, опери, хори і ораторії, пісні — переважно для Ернста Буша. Композиції 20-х років були відзначені рисами неокласицизму і фольклорними елементами; у другій половині 30-х років в ряді творів Дессау застосовував вільно трактовану 12-тонову техніку, зокрема в п'яти «Дванадцятитонових спробах» для фортеп'яно, «Благання про прощення» на вірші Ф. Гельдерліна (1937), «Герніке» (1938).

Опери Джудітта (Giuditta, 1910—1912, не завершена) «Засудження Лукулла» (Das Verurteilung des Lukullus, 1949, на основі радіоп'єси Б. Брехта «Допит Лукулла») «Пунтіла» (Puntila, 1960, за п'єсою Б. Брехта «Пан Пунтіла і його слуга Матті») «Свята Йоганна» (Die heilige Johanna der Schlachthöfe, 1961, за п'єсою Б. Брехта, не завершена) «Ланцелот» (Lanzelot, 1969, опера-казка за п'єсою Е. Шварца «Дракон») «Ліло Германн, студентка зі Штутгарта» (мелодрама на текст Ф. Вольфа, 1953) «Ейнштейн» (Einstein, 1969—1972)

Ораторії «Гаґґада» (Haggada, на єврейський текст, 1936) «Німецьке нещастя» (Deutsches Miserere, 1947)

Кантати «Гернбурзький звіт» (на вірші Б. Брехта, 1951) «Вирощування проса» (для баритона, хору і оркестру, 1952) «Єврейська хроніка» (на текст І. Герлаха; спільно з Б. Блахер, К. А. Гартманом, Г. Генце і Р. Вагнером-Регені), «Реквієм пам'яті Лумумби»

Оркестрові твори Дві симфонії (1926, 1964) Пам'яті Брехта 1957) Варіації на тему Баха (1964) Оркестрова музика [№ 1] (1955) Оркестрова музика № 2 «Meer der Stürme» / «Море в бурю» (1967) Оркестрова музика № 3 «Lenin» (mit dem Schlusschor «Grabschrift für Lenin») (1969) Оркестрова музика № 4 (1973)

Камерна музика Концертіно для скрипки, флейти, кларнета і ріжка (1924) 7 скрипкових квартетів «Дванадцятитонові спроби» (5 п'єс для фортеп'яно, 1937)

Примітки

Література