Каарта (1650—1854) — держава на Заході Африки, що утворилася внаслідок занепаду імперії Сонгаї. Вела тривалі війни проти туарегів, імперії Сегу та Імперії тукулерів. 1854 року зазнала поразки від тукулерів й була захоплена.
Історія Усні перекази описують переміщення роду Кулібалі, що розпався на декілька груп, що відбилося в легенді про сварку двох братів: Барамнгола і Н'янголо. Останній перейшов річку і влаштувався близько Мурдже серед сонінке Сахеля, де він заклав основи майбутнього держави Каарта. Онук Н'янголо — Сунса Кулібалі — в другій третині XVII ст. заснував столицю Сунтьяні, створивши потужну державу. За ім'ям його сина Масси династія отримала назву Массасі.
Найбільшої потуги Каарта набула в 1-й половині XVIII ст. за фаами Бенефалі. Це дозволило його брату і спадкоємцю Фулакоро кинути виклик представнику іншої гілки Кулібалі — Бітону, фаами імперії Сеґу. Проте останній у 1754 році завдав нищівної поразки Каарті, сплюндрувавши її столицю.
Відновлення держави відбулося за Сірабо, що протягом 1760-х років переносить та розбудовує нову столицю Гему у верхів'ях річки Сенегал. Його спадкоємець Дессекоро У 1790-х роках знову виступив проти імперії Сегу, але зазнав поразки від фаами Монсон Діарра, внаслідок чого Гему сплюндровано, а Каарту підпорядковано імперії.
Не наважуючись уже відкрито виступити проти імперії Сегу наступний володар Каарти Муса Курабо зосередив увагу на західному напрямку. 1803 року йому вдається підпорядкувати державу хассо, що перебувала у сфері впливу імамату Фута-Торо. 1807 року війська Каарти завдали тому суттєвої поразки. Водночас довелося вести війну проти іншого васалу імамату — держави Бунду. війна проти Фута-Торо і Бунду з невеликими перервами тривала до 1821 року.
Новим володар Бодіан Маріба продовжив активну зовнішню політику, встановивши зверхність над сусідньою невеличкою державою галам, внаслідок чого 1831 року знову вступив у конфлікт з Фута-Торо. Також здійснював успішні походи проти Бунду і Салуму. Разом з тим йому вдалося зайняти частину важливої області Бамбук.
1847 року вдалося підкорити важливу область діавару на півночі. У 1851 році Каарта спільно з імперією Сегу виступили проти Імперії тукулерів. Проте в битві біля Ніоро 1854 року коаліція Каарти і Сегу зазнала нищівної поразки, обидва фаами Мамаді Кандіан і Масса Демба відповідно загинули. Невдовзі Каарту приєднали до держави тукулерів. Проте нащадок Мамаді Кандіана — Бодіан — 1890 року завдяки французам став номінальним правителем Сегу.
Територія 54 000 км² і обмежує північ регіоном Ходх (Мавританія), на сході Бахуну; на південь Беледугу і Фуладугу; і на схід з річкою Сенегал від західної гілки Кулу до впадіння в Бауле. Населення переважно складалося з бамбара та сонінке, меншини становили хасонке, фульбе та маври.
Устрій Фаама (володар) був наділений вищою владою в політичній, військовій та судовій сферах. Влада передавалося у спадок від батька до старшого сина, а потім до брата. Значний вплив мали військова рада й рада знаті.
Фаами Н'янголо (1610—1633) Сунсана (1633—1650) Масса (1650—1690) Секолобенфа (1690—1710) Бенефалі (1710—1745) Фолакоро (1745—1754) Сей Бамана (1754—?) Денібабо (?-1761) Сірабо (1761—1788) Дессе Коро (1788—1799) Муса Курабо (1799—1808) Некоро (1808—1811) Сараба (1811—1815) Бодіан Моріба (1815—1832) Н'ятален Гаран (1832—1843) Мамаді Кандіан (1843—1854)
Релігія Володар, його родина та місцева знать номінально сповідувала іслам. Водночас також не поривала з традиціями анімізму. Тому більшість населення сповідувала саме традиційні вірування.
Джерела Ch. Monteil, Les bambara de Ségou et du Kaarta, París 1924. A. S. Kanya-Forstner, The Conquest of the Western Sudan. Cambridge University Press, (1969), pp. 57-59 Hubert Deschamps (dir.), Histoire générale de l'Afrique noire, P.U.F., Paris 1971