Ві́но (, , , ) — давнє загальнослов'янське слово, що означало подарунок при укладанні шлюбу, плату за наречену.
Етимологія Загальнослов'янське віно походить від , яке ймовірно, споріднене з («продаж»), vendo («продаю», що сходить до сполучення venum do — «продаж даю»), («ціна», що сходить до архаїчного *vōsnos), , васнах, що разом виводяться від («купувати»). Менш обґрунтоване зіставлення з («придане»), і («ціна»), а також зі слов'янським дієсловом вестиВіно // .
Вживання У різний час та в різних народів конкретне значення відрізнялося: плата за наречену; посаг; віно та привінок — подарунок чоловіка дружині або ж частина майна чоловіка, що забезпечує посаг дружини.
Інколи віно входило до складу материзниН. П. Старченко. Материзна // .
Плата за наречену Це найдавніше значення слова. «Повість временних літ» зафіксувала під 988 і 1043 роками слово саме як викуп за наречену. У ті часи віно як викуп отримувала не наречена, а її родичі.
Посаг Пізніше слово змінило значення — віном почали називати посаг, але з 16 століття це давнє слово у цьому значенні усе більше витісняє термін «посаг».
Віно і привінок Особливим інститутом сімейношлюбного права в Україні (а також у Польщі, Литві та Білорусі) був інститут віна. За збереженим прадавнім звичаєм, який пізніше узаконив Литовський статут, наречений перед весіллям видавав нареченій так званий віновий запис. У побуті це називалося «вінувати жінку» або «оправити віно». Це було обдаруванням молодої молодим. Віно встановлювалося спеціальними записами — «листами віновними» або «оправними» — юридичними документами, які вносилися в гродські та земські актові книги «для вічної пам'яти» — це називалося «записати віно». Величина віна встановлювалася в передшлюбній інтерцизі (угоді), про що домовлялися обидві сторони під час змовин. Метою віна було майнове забезпечення дружини на випадок смерті чоловіка.
На відміну від посагу, який переходив у власність нової родини (тобто до чоловіка), віно назавжди залишалося власністю дружини. Віно з привінком після смерті чоловіка переходило до рук удови і вважалося її власністю.
Як правило, складалося віно з двох рівних частин. Перша служила забезпеченням цілісності і недоторканності суми посагу, одержаного чоловіком від батька жінки, друга — тієї самої вартості, і називали її «привінок». Сумарно віно з привінком становило звичайно подвійну вартість посагу.
Привінок розглядався як дар, а не як належне. Записувався привінок, однак, тільки тим жінкам, які вперше йшли до шлюбу. Привінок був платою, своєрідним визнанням цноти дівчини, яка зуміла зберегти до весілля свій «вінок». В одному з віновних записів (1559) чоловік пише, що «за її (жінки) учтиве до мене ставлення записав їй (віно) совито (подвійно)».
Записували віно на частині майна чоловіка. «Оправу віна» можна було зробити тільки на третині майна чоловіка. Це обмеження було зроблене, аби після смерті чоловіка більшість його майна залишилася в родині, а не пішла з удовою. Земля, на яку був зроблений віновний запис, називалася «вінною».
Інше За однією з версій, від слова віно походить назва міста ВінницяСловарь географических названий .
Див. також Калим Посаг Смерть за посаг Ковертюра
Примітки
Джерела «Історія України», Наталія Полонська Василенко Реферат на тему: «Роль жінки матері в українській родині» (від минулого до сьогодення)
Посилання О.I. Гуржій. Віно // Віно // Викуп молодої //
Вікізнання