Е́рвін О́йген Йога́ннес Ро́ммель (; 15 листопада 1891, Гайденгайм-на-Бренці, Вюртемберзьке королівство, Німецька імперія — 14 жовтня 1944, Блауштайн, Вюртемберг, Третій Рейх) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал-фельдмаршал (1942) Вермахту. Кавалер Pour le Mérite (1918) та Лицарського хреста Залізного хреста з дубовим листям, мечами та діамантами (1943).
За бойові заслуги на італійському фронті Першої світової війни нагороджений орденом Pour le Mérite. З початком Другої світової війни Ервін Роммель блискуче зарекомендував себе як командир 7-ї танкової дивізії в ході Французької кампанії 1940 року. Однак феноменального успіху та світової слави Роммель здобув за часів командування німецько-італійськими військами в Північноафриканській кампанії, отримавши імідж одного з найдосвідченіших воєначальників у світовій історії з ведення бойових дій в умовах пустелі, за що навіть отримав прізвисько «Лис пустелі» (, )Hakim, Joy (1995). War, peace, and all that jazz. New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-507761-2.. У 1944 році на Західному фронті очолював війська Вермахту, що протистояли союзникам у ході вторгнення в Нормандію. Із твердженням, що Роммель був найвеличнішим німецьким генералом усіх часів, погоджуються далеко не всі історики, які стверджують, що воєначальник не зміг здобути жодної значущої перемоги: він добре справлявся з питанням переміщення сил, проте був не надто сильним в управлінні та плануванні. Останньою поразкою Роммеля стала спроба дати відсіч десанту західних союзників, що висадився 6 червня в Нормандії.
Після провалу заколоту проти Гітлера 20 липня 1944 року один із змовників назвав ім'я Роммеля, хоча Роммель у змові безпосередньої участі не брав. Враховуючи видатні заслуги генерал-фельдмаршала та величезну шану німецького народу, Гітлер вирішив прибрати колишнього улюбленця тихцем. 14 жовтня 1944 року, за однією із версій, в обмін на гарантії для його родини, Роммель наклав на себе руки, прийнявши ціанистий калій. За наказом Гітлера Роммель, як національний герой Третього рейху, похований з усіма військовими почестями. 18 жовтня 1944 року — день його похорону — був оголошений днем національного трауру.
Західні союзники, проти яких постійно боровся фельдмаршал (він ніколи не воював на Східному фронті), вважали Роммеля найгуманнішим та найдосвідченішим військовим професіоналомКох Лутц Лис пустыни. Генерал-фельдмаршал Эрвин Роммель = Rommel. Die Wandlung eines grossen Soldaten. — Ростов на Дону: Феникс, 1999.. Війська його Африканського корпусу ніколи не були звинувачені у воєнних злочинахAT ROMMEL'S SIDE: The Lost Letters of Hans-Joachim Schraepler Publisher: Frontline Books (September 2009) Language: English ISBN 1-84832-538-X ISBN 978-1-84832-538-8. Поводження із солдатами противника, що були захоплені ним під час боїв в Африці, відповідало нормам міжнародного права. Крім того, Роммель повністю проігнорував наказ вищого керівництва нацистської Німеччини щодо страти захоплених командос та десантників, а також військових й цивільних осіб єврейського походження всюди, де генерал-фельдмаршал керував веденням бойових дійSchraepler, Hans-Joachim; Schraepler, Hans-Albrecht (September 2009). At Rommel's Side: The Lost Letters of Hans-Joachim Schraepler. London: Frontline Books. ISBN 978-1-84832-538-8..
Біографія
Ранні роки Ервін Ойген Йоганес Роммель народився 15 листопада 1891 року в Гайденгаймі, за 45 км від міста Ульм, у родині простого шкільного вчителя Ервіна Роммеля старшого (1860—1913); його мати Гелен фон Луц була дочкою колишнього президента уряду Вюртемберга. У Ервіна було два брати: Карл і Герхард. Карл згодом став успішним стоматологом, а Герхард — оперним співаком. Крім того, у нього була сестра, Гелен, яку він дуже любив, що з часом стала вчителем мистецтва та рукоділля у вальдорфській школі в Штутгарті.
Дитинство його було не просто бурхливим, а буйним, незважаючи на те, що сам він був слабкою, хворобливою і млявою дитиною. Більшість свого часу він проводив у мріях і не виявляв особливого інтересу до ігор, спорту і дівчат. Але вже в ранньому дитинстві Ервін показав здатність переламати себе, якщо це було потрібно. В юнацтві Ервін раптово позбавився своєї апатії. Він з енергією узявся за навчання, почав розвивати силу і витривалість. Ервін їздив на велосипеді, бігав, займався гімнастикою, грав у теніс, ходив на лижах, навчився кататися на ковзанах. У 14-літньому віці Роммель зі своїм товаришем побудував повноцінний планер, який зміг літати на короткі відстані. У ньому поступово закріпилося багато рис, які помітно відрізняли Ервіна від товаришів у майбутньому: віра у свої сили, стійкість, завзятість, прагматизм, вірність і ощадливість. Він постійно ставив перед собою складні завдання і з непереборною завзятістю добивався успіхуМитчем Сэмюэль У. Величайшая победа Роммеля — М.:: ACT, 2002. стор.27.
Ервін Роммель був відкритою, навіть трохи простуватою людиною, і залишався такою до самої смерті. Матеріальна сторона життя його майже не цікавила. Багато років по тому, коли його книга стала бестселером, здивувався розмірам свого банківського рахунку та новим надходженням.
З дитинства Роммель планував стати інженером, і все життя демонстрував надзвичайні технічні здібності, але в липні 1910 року несподівано для усієї родини вступив на службу в армію. Військові терени Роммель вибрав всупереч волі батька, який походив з сім'ї спадкових вчителів і хотів, щоб його син також продовжував сімейну традицію. За винятком батька Ервіна, який недовгий час служив лейтенантом запасу в артилерії, у родині Роммеля військових не було. Крім того, в німецькій армії завжди панувала прусська аристократія. Найбільше, на що міг розраховувати молодий Ервін — вихід у відставку у відносно низькому званні майора (якщо пощастить) з невеликою пенсією. І хоча батько був проти такого вибору професії, коли він побачив, що Ервін сповнений рішучості, то зробив усе, щоб допомогти синові, включаючи невелику грошову допомогу. Він навіть купив йому перший мундир.
19 липня 1910 року молодий Ервін зарахований фанен-юнкером у 124-й (6-й Вюртемберзький) піхотний полк у Штутгарті. Через три місяці служби Роммель отримав звання капрала, а ще через півроку — унтер-офіцера. У березні 1911 року Роммель вступив до військового училища в Данцигу (нині Гданськ), щоб стати офіцером. Він не був найкращим учнем у своєму класі й навіть вважався трохи незграбним, але вражав офіцерів своєю увагою, ентузіазмом, силою волі, а також розумом, твердістю характеру й винятковим почуттям обов'язку. Водночас заняття в академії викликали в нього непоборну нудьгу; зубріння і нескінченні повторення пройденого матеріалу виводили його із себе. Про своїх однокурсників Роммель згадувати не любив. Закінчив військове училище і повернувся в 124-й полк до Штутгарта, де 27 січня 1912 йому було присвоєне військове звання лейтенанта.
Після отримання офіцерського звання Роммель повернувся назад до своєї частини. Навчаючись в офіцерській школі, він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, Люсі-Марією Моллен. Офіційно вони одружилися 27 листопада 1916 року в Данцигу. Єдина їхня дитина, син Манфред, народився в переддень Різдва 1928 року.
Від 1912 року і до початку Першої світової війни Роммель служив полковим офіцером і відповідав за набір новобранців у Вайнгартені. Бойові товариші прозвали його «життєрадісний лейтенант з Вайнгартена». Він мав авторитет у солдатів і був на доброму рахунку в командування. Юний Роммель був не тільки хорошим солдатом «зі світлою головою» і швидкою реакцією, але і відмінним спортсменом — загартованим, сильним, спритним, витривалимЛутц стор.19.
Перша світова війна 2 серпня 1914 року полк Роммеля відправлений на Західний фронт, сам же Роммель приєднався до нього кілька днів по тому, закінчивши усі свої справи у Вайнгартені.
124-й полк у складі XIII армійського Вюртемберзького корпусу генерала М. фон Фабека діяв у першому ешелоні 5-ї німецької армії, в безпосередній близькості від французько-люксембурзького кордону. Район бойових дій полку Роммеля знаходився в південних Арденнах, де війська кайзера швидко окупували нейтральний Люксембург й просунулися вглиб бельгійської території.
Свій перший бій лейтенант Роммель прийняв, коли йому виповнилося 23 рокиЛутц стор.18. Це трапилося неподалік від містечка Лонгві, поблизу франко-бельгійського кордону. 22 серпня 1914 кінний розвідувальний патруль у складі 4-х чоловіків на чолі з молодим лейтенантом, просуваючись до селища Блейд, раптово налетів на групу французьких солдатів чисельністю від п'ятнадцяти до двадцяти військових, що стали передовим дозором на деякій відстані від своїх позицій. Вирішивши скористатися фактором раптовості, Роммель з ходу кінним наскоком атакував переважаючого супротивника. Атака вдалася: противник, залишивши вбитими і пораненими близько десяти французьких солдатів, у паніці втік; патруль Роммеля втрат не мавCorrelli Barnett. Hitler's Generals. — New York, NY: Grove Press, 1989..
Надалі Роммель бився в Бельгії та Франції, під Верденом і в Аргоні. З початку своєї бойової кар'єри Роммель показав себе хоробрим офіцером. Незабаром у полку заговорили про його сміливість і рішучість. Уже наприкінці вересня 1914 року, відразу ж після початку бойових дій, мужність і відвага принесли йому бажану для всіх німецьких фронтовиків нагороду — Залізний хрест 2-го ступеня. Він став першим з лейтенантів свого полку, кому був вручений Залізний Хрест 1-го ступеня: у вересні 1914 року Роммель поранений у ногу, коли бився в штиковій сутичці відразу з трьома французами, оскільки скінчилися набоїBarnett стор.295. Високу нагороду він отримав у січні 1915 року, коли повернувся до строю після 3 місяців лікування в шпиталях.
Поле бою перетворило серйозного молодого офіцера на першокласного воїна. Бригадний генерал Десмонд Янг пізніше писав: «З того дня, як він уперше побував під вогнем, він перетворився на досконалу бойову машину: холоднокровний, розумний, безжалісний, невтомний, швидкий у рішеннях і неймовірно хоробрий». Один з товаришів Роммеля відгукнувся: «Він був душею і тілом війни»Митчем стор.29.
Лейтенант Теодор Вернер згадував: «Будь-хто, один раз потрапивши під чари його особистості, перетворювався на справжнього солдата. Яким би жахливим не було напруження, він здавався невтомним… Він мав виняткову уяву, яка дозволяла йому приймати найнесподіваніші рішення в складних ситуаціях. Якщо була небезпека, він обов'язково опинявся на цій ділянці фронту, закликаючи нас слідувати за собою. Здавалося, йому взагалі невідомий страх. Його люди просто обожнювали свого командира і вірили йому безмежно».Митчем стор.30
Влітку 1915 року Ервін Роммель підвищений в обер-лейтенанти і призначений командиром 9-ї роти 124-го піхотного полку, а у вересні 1915 року, його переводять до Вюртемберзького гірсько-піхотного батальйону — добірну частину, створену для виконання особливо небезпечних завдань у горах. Після всебічної загальновійськової підготовки і не менше ретельного спеціального гірськолижного вишколу в Арль-Берг (Роммель на все життя став шанувальником цього військово-прикладного виду спорту і першокласним лижником) гірський батальйон відправлений на фронт. Бойове хрещення відбулося наприкінці 1915 року у Вогезах, у боях з французькими альпійськими стрільцями та добірними частинами противникаЛутц стор.20.