Єврейська міфологія є основною фольклору, що міститься у священних текстах та традиційних переказах, які допомагають пояснити та символізувати єврейську культуруCompare: та юдаїзм. Елементи гебрейської мітології мали великий вплив на християнську та , а також на світову культуру загалом. Християнська міфологія безпосередньо успадкувала багато переказів від гебрейського народу, розміщуючи спільні перекази зі Старого Заповіту. Ісламська міфологія також містить багато з цих історій, наприклад, розповідь про Сотворення, рознесення на шість періодів, легенда про Авраама, історії Мойсея та ізраїльтян та багато інших.
Танах Писання біблійних пророків, зокрема Ісаї, Єзекіїля та Єремії, висловлюють концепцію божественного, яка відрізняється від мітологій сусідів. Замість того, щоб бачити Бога Ізраїлю лише одним , ці праці описують Ягве (Єгову) як єдиного Бога цілого Всесвіту.
Пророчі писання засуджували участь гевреїв у поклонінні природі і не повністю ототожнювали божественне з природними силами.
Завдяки впливу пророків геврейське богослів'я все частіше зображувало Бога як незалежного від природи і що діє незалежно від природних сил. Замість того, щоб вічно повторювати сезонний цикл учинків, Ягве стояв поза природою і втручався в неї, виробляючи нові історично безпрецедентні події; Еліад писав: "Це була теофанія нового типу, досі невідома — втручання Ягве до історії. Тому це було щось незворотне і неповторне. Падіння Єрусалима не повторює падіння Самарії: руїна Єрусалиму представляє нову історичну теофанію, черговий "гнів" Ягве. […] Ягве виділяється зі світу абстракцій, символів та загальних ознак; він діє в історії та вступає у стосунки з фактичними історичними істотами"Eliade, Myths, Dreams, and Mysteries, p. 152-53
Теми та розповіді
Розповіді про Сотворіння
Дві історії створення є в перших двох розділах Книги Буття. Спочатку Елогім, геврейське загальне слово для позначення Бога, створює небо і землю за шість днів, потім відпочиває, благословляє і освячує сьомого. У другій історії Бог, якого тепер називають особистим ім’ям Ягве, створює Адама, першу людину, з пилу і розміщує в Едемському саду, де йому дається панування над тваринами. Єва, перша жінка, створена з Адама і є його супутницею. Бог творить за допомогою слова і називає елементи світу так, як він їх створює.
Буття 1: 1–2: 3 порядок створення:
День 1 – Створення світла (і, мабуть, часу). 2 день – Небесна твердь. У Бутті 1:17 зірки поставлені на тверді. День 3 – Створення океанського кільця, що оточує єдиний круговий континент. Бог не створює і не робить дерев і рослин, а натомість наказує землі виробляти їх. День 4 – Бог ставить "світила" на тверді, щоб "панувати" вдень і вночі, маючи на увазі "сонце" і "місяць". День 5 – Створення живих істот. День 6 –Створення першого чоловіка та жінки. День 7–Творіння супроводжується відпочинком.
У другій історії (Буття 2:4–2:25) порядок інший; Бог створив людину, Едемський сад і посадив дерева, живих істот, а потім першу жінку.
"Міф про боротьбу"
Багато сусідів гевреїв мали "міт про боротьбу" про доброго бога, який бореться з демоном хаосу ; одним з прикладів цієї мітеми є вавилонська Енума Еліш.McGinn, p. 23 Менш відомим прикладом є дуже фрагментарний міт про .Лаббу обговорюється з точки зору мітології Давнього Близького Сходу та юдео-християнської традиції, що розвивається у праці Ніла Форсайта, The Old Enemy: Satan & the Combat Myth (Princeton University press) 1987:44f. На думку історика , образ міту про боротьбу вплинув на гебрейську мітологію. Міф про Боже торжество над Левіатаном, символом хаосу, має форму міту про боротьбу McGinn, p. 24.Окрім того, Макґін вважає, що гебреї застосували мотив міту про боротьбу до стосунків між Богом і Сатаною. Спочатку заступник у Божому суді, призначений діяти як "обвинувачувач" людства (сатана означає "протистояти" – на івриті: שָּׂטָן, сатана, що означає "супротивник"), Сатана перетворився на істоту з "вочевидь незалежною сферою діяльности як джерелом зла " – вже не Божий заступник, а його опонент у космічній боротьбі.McGinn, p. 23-25
Навіть "Вихід" показує вплив мітів про боротьбу. Макґін вважає, що , яку співали гебреї, побачивши, як Бог втопив єгипетську армію в Червоному морі, включає "мотиви та мову з міту про боротьбу, що використовується для підкреслення важливости основоположної події в релігійній ідентичності Ізраїлю: перехід через Червоне море і визволення від фараона". Подібним чином Армстронґ зазначає схожість між язичницькими мітами, в яких боги "розділили море навпіл, коли вони сотворили світ", та історією про вихід із Єгипту, в якій Мойсей розділяє Море очерету (Червоне море) – "хоч що будується у Виході, це не космос, а народ".Armstrong, p. 96 У будь-якому випадку, мотив Бога як "божественного воїна", що воює від імені Ізраїлю, чітко простежується в "Морській пісні" (Вих. 15). Цей мотив повторюється в поезії усіх єврейських Писань (І Самуїла 2; Захарія 9:11–16; 14:3-8).
Деякі порівняльні мітологи вважають, що Єврейська міфологія поглинала елементи язичницької мітології. За словами цих вчених, навіть чинячи супротив язичницькому поклонінню, гебреї охоче вбирали елементи язичницької мітології.Armstrong, p. 96; McGinn, p. 23-24
Міф про Сотворіння
Адам та Єва Згідно з розповідями про творіння в Бутті, Адам і Єва були першими чоловіком і жінкою. У Книзі Буття, Танасі, розділах з першого по п’ятий, є дві розповіді про творіння з двома різними перспективами. У першій Адам і Єва (хоча не згадували імена) були створені разом за Божою подобою і спільно отримали вказівки примножуватися і бути управителями усього іншого, що сотворив Бог. У другому оповіданні Бог формує Адама з пилу і розміщує його в Едемському саду, де він повинен панувати над рослинами і тваринами. Бог розміщує в саду дерево, з якого забороняє Адамові смакувати плоди. Пізніше Єва була створена з одного з ребер Адама, щоб бути супутницею Адама.
Едемський сад
Біблійна історія про Едемський сад, особливо у розділах 2 і 3 Книги Буття, а також у Книзі Єзекіїля зображує Адама та Єву, як вони ходять навколо Едемського саду оголеними через свою невинність.Donald Miller (2007) Miller 3-in-1: Blue Like Jazz, Through Painted Deserts, Searching for God, Thomas Nelson Inc, , p. PT207 Чоловік міг вільно їсти будь-яке дерево в саду, але забороняв їсти з дерева пізнання добра і зла. Останній з усіх, Господь Бог сотворив жінку (Єву) з ребра чоловіка, щоб бути супутником людини. Однак Змій заманює Єву з'їсти фрукти із забороненого дерева. Слідом за Євою Адам порушив заповідь і з’їв заборонений плід. Бог проклинає лише Змія і землю. Він пророчо говорить жінці та чоловікові, якими будуть наслідки їхнього гріха, коли вони ослухалися Бога. Потім він виганяє "людину" з Едемського саду, щоб не дати їсти також дерево життя і, таким чином, жити вічно. На схід від саду були розміщені Херувими, і "палаючий меч", що обертався в усі боки, щоб утримувати шлях до Дерева Життя". (Буття 3:24)
Історія Едемського саду використовує богословські мітологічні теми для пояснення людської деградації від стану невинности та блаженства до сучасного людського стану пізнання гріха, біди та смерти.Garden of Eden , Encyclopædia Britannica
Джозеп Кемпбел зазначає, що розповіді про райський сад є прикладом мотиву, "дуже популярного в казках, відомого студентам фольклористики як Єдина Заборонена Річ".Campbell, p. 109 Інший приклад «Забороненої речі» див. у сербській казці «Баш Челік»«Баш Челік» , в якій герою забороняється відкривати певні двері, але він все одно відкриває, тим самим звільняючи лиходія. Також див. класичну історію про скриньку Пандори в давньогрецькій мітології.
Содом і Гоморра
Історія Суду над Содомом і Гоморрою викладена в . Троє чоловіків прийшли до Авраама на рівнинах Мамре. Після того, як янголи побачили гостинність Авраама та Сари, "Господь" відкрив Аврааму, що він підтвердить почуте проти Содому та Гоморри, "і тому, що їх гріх дуже тяжкий". У цей час "люди Содому [були] злими та грішними перед Господом надзвичайно". Содомом правив король , тоді як Гоморрою правив король Бірша.
У відповідь Авраам запитав у Господа, чи пощадить він місто, якщо в ньому буде знайдено хоча б 50 праведників, на що Господь погодився, що він не буде його знищувати заради праведних, які ще в ньому мешкають. Потім Авраам просив у Бога милості на меншу кількість (спочатку 45, потім 40, потім 30, потім 20 і, нарешті, про 10), і Господь щоразу погоджувався.This is compared with the Sorites paradox in Geocomputation, Stan Openshaw, Robert J. Abrahart, 2000, p. 167 . Два янголи були відправлені до Содому для розслідування, і їх зустрів небіж Авраама Лот, який переконав янголів зупинитися у нього, і вони їли з Лотом. Перш ніж лягти, міські жителі вимагали жеребкування, щоб вивести гостей до них, щоб вони могли їх "знати" . Лот відмовився віддати своїх гостей Содомові і, замість цього, запропонував їм двої його незайманих доньок "які не пізнали чоловіка» і «робіть з ними, усе що хочете». Однак вони відмовились від цієї пропозиції, поскаржилися на цього чужинця, а саме на Лота, віддаючи накази, а потім підійшли, щоб виламати двері. Ангельські гості Лота врятували його і вразили людей сліпотою, і вони повідомили Лота про свою місію знищити місто. Потім (не знайшовши в місті навіть 10 праведників), вони наказали Лотові зібрати свою сім'ю та піти. Коли вони рятувались втечею, один янгол наказав Лотові «не дивитися за собою» (в однині «тобі»). Однак, коли Содом і Гоморру було знищено сіркою та вогнем від Господа, дружина Лотова озирнулася на місто, і постала соляним стовпом.
В авраамічних релігіях Содом і Гоморра стали синонімами покаяного гріха, а їх падіння – прислівним виявом .Qur'an(S15) Al-Hijr:72–73 [Юда 1:7]
Розповідь про повінь
Розповідь про Всесвітній потоп має схожість із давніми історіями про повінь, розказаними по всьому світові. Однією з найближчих паралелей є месопотамський міт про світову повінь, записаний в «Епопеї про Гільгамеша». У гебрейській біблійній історії про повінь (Буття 6:5–22) Бог вирішив затопити світ і почати спочатку через гріховність людства. Однак Бог бачить, що людина на ймення Ной був праведним (бо ходив з Богом) і непорочним серед людей. Бог доручає Ноєві побудувати ковчег і наказує йому заносити до човна принаймні по дві тварини разом із сім’єю. Повінь приходить і охоплює світ. Через 40 днів Ной посилає ворона, щоб перевірити, чи не вщухли води, потім голуба; вийшовши з човна, Ной приносить жертву Богові, який відчуває запах «солодкого смаку» і обіцяє ніколи більше не руйнувати землю водою – роблячи веселку символом цієї обіцянки. Подібно до цього в месопотамському Епосі про Гільгамеша The Epic of Gilgamesh, p. 108-13 суєта людства заважає богам, які вирішили послати потоп. Попереджений одним із богів, чоловік на ім’я Утнапіштім будує човен і забирає всередину свою сім’ю та тварин. Після повені Утнапіштім посилає голуба, потім ластівку, потім ворона, щоб перевірити, чи не стихли води. Вийшовши з човна, Утнапіштім приносить жертву богам, які відчувають запах "солодкого смаку" і каються у своєму виборі послати потоп.
Ще одним давнім мітом про повінь є індуїстська історія про рибу Матсью. Згідно з цією історією,Translation of the Hindu scripture Matsya 1:11–35 in Classical Hindu Mythology, p. 71-74 бог Вішну набуйває подоби риби і попереджує пращура Ману про майбутній потоп. Він каже Ману покласти всіх істот землі в човен. На відміну від біблійних та месопотамських повеней, проте, ця повінь не є унікальною подією, спричиненою божественним вибором; натомість це одне з руйнувань і відтворень Всесвіту, які відбуваються через рівні проміжки часу в індуїстській мітології.
Національний міф
Прабатьки