Фонети́чна систе́ма суча́сної білору́ської мо́ви — звуковий лад білоруської літературної мови.
Опис Фонетична система сучасної білоруської мови складається принаймні з 44 звуків: 5 голосних і 39 приголосних, приголосні при цьому також можуть бути подовженими. Не існує єдиної думки стосовно кількості звуків у білоруській мові: так, наприклад, згідно інших досліджень білоруська мова може включати 6 голосних і 39 приголосних звуків, інколи в склад основного звукового складу включають тільки 32 приголосні, тоді як останні 7 називають рідкісними.
Деякі приголосні можуть утворювати пари, які відрізняються тільки за ознакою палаталізації (тверді і м'які, для позначення м'якості останніх у МФА використовується символ ). У деяких з таких пар місце артикуляції змінюється (див. нижче). В той же час існують непарні приголосні, які не мають своїх палаталізованих пар.
Наголос у білоруській мові вільний (може падати на будь-який склад у слові на відміну від, наприклад, ряду інших слов'янських мов, де він сталий на певному складі залежно від позиції) і рухомий (може міняти позицію в межах однієї словозмінної парадигми).
Особливості Через те, що білоруська мова входить до східнослов'янських мов, фонетика білоруської мови досить подібна до російської й української. Основні відмінності від фонетичних систем цих мов:
Акання — злиття ненаголошеного (етимологічного східнослов'янського *о) зі звуком . На відміну від акання в російській мові, в білоруській акання реалізовується як неогублений голосний переднього ряду нижнього підняття — (у тому числі й після м'яких приголосних і йота ()). Варто зазначити, що в українській мові подібне злиття звуків не відбувається майже ніколи. відсутність ікання. Як і в українській (але на відміну від російської), в білоруській відсутнє злиття ненаголошених та , відсутнє злиття ненаголошеного зі звуком після м'яких приголосних. На відміну від вимови в російській мові, після відсутній підкреслений поділ у вимові йотованих , , , . Цекання, дзекання — перехід старих у м'які африкати (на письмі позначаються як ць, дзь або ц/дз перед голосною). Треба зазначити, що подібна вимова є найпоширенішою у російській мові, однак ця особливість не позначається на письмі. Сильна палаталізація звуків , . Усі постальвеолярні приголосні є твердими (виступають як ретрофлексні приголосні), тоді як в українській і російській вони можуть бути м'якими. Ствердіння приголосного і в результаті цього, його злиття зі звуком . На відміну від російської, в кінці складів, перед приголосними, і у ряді позицій перейшли в . Цей звук також присутній в українській мові, але записується на письмі літерою ‘‘в‘‘. Практично повне оглушення дзвінких приголосних у кінці слів, яке не відображається на письмі (зуб, дождж). Широко розповсюджена регресивна асиміляція за м'якістю, яка впливає на всі свистячі перед будь-яким м'яким приголосним (окрім задньоязикових приголосних), наприклад: бяз сьмеху, де м'яке м пом'якшує попереднє с, яке, у свою чергу, пом'якшує попереднє з. Майже повністю не відображається в офіційному правописі.
Правопис білоруської мови є фонетичним, тобто більша частина згаданих особливостей позначається на письмі.
Голосні звуки У білоруській мові наявні, як і в українській, 6 голосних звуків, які позначають літерами:
ЛітераПозначення в МФАТипПрикладі/i/Неогублений голосний переднього ряду верхнього підняттялісте/ɛ/Неогублений голосний переднього ряду середньо-низького підняттягэтыы/ɨ/Неогублений голосний середнього ряду верхнього підняттямыша/a/Неогублений голосний переднього ряду нижнього підняттякату/u/огублений голосний заднього ряду верхнього підняттяшумо/ɔ/огублений голосний заднього ряду середньо-низького підняттякот Звук вважають не є окремою фонемою, а алофоном після твердих приголосних.
Голосні записуються, як правило, за фонетичним принципом.
Приголосні звуки ОзнакиГубніЗубні/ Ясенні Ретрофлексні ПалаталізованіЛабіовелярні / ЗадньоязиковіТвердіМ'якіТвердіМ'якіТвердіМ'якіТвердіМ'якіНосові/m//mj//n̪//n̪j/Проривні/p/ /b//pj/ /bj//t̪/ /d̪//k/ /ɡ//kj/ /ɡj/Африкати/t͡s̞/ /d͡z̞//t͡s̞j/ /d͡z̞j//ʈ͡ʂ/ /d͡ʐ/Фрикативні/f/ /v//fj/ /vj//s̪/ /z̪//s̪j/ /z̪j//ʂ/ /ʐ//x/ /ɣ//xj/ /ɣj/Апроксиманти/ɫ̪//ɫ̪j//j//w/Дрижачі/r/ Як і в російській мові, /t͡s̞/, /ʂ/ /ʐ/ стали твердими в усіх випадках: хлопцы (хлопці), мышы (миші), нажы (ножі). М'які /t͡s̞j/ і /d͡z̞j/ утворилися на місцях м'яких /t̪j/ та /d̪j/: жыццё (життя) дзесяць (десять); Після голосних, апострофа, літери ў, розділового м'якого знака й на початку деяких слів і позначає звуки /йі/: Украіна — Укра/йі/на, вераб'і — вераб/йі/, салаўі — салаў/йі/, іней — /йі/ней. Палаталізовані /t̪j/ та /d̪j/ перетворюються на відповідні палаталізовані африкати /t͡s̞j/ і /d͡z̞j/: цябе (тебе), дзея (дія); чергування свистячих і шиплячих: [ш]шытак (сшытак), мые[c’]ся (мыешся); у кінці слова або перед приголосним звуки /v/, /vj/, /ɫ̪/ після голосних переходять у /w/: каро[ў]ка, каро[ў] — каро[в]а, паста[ў]лю — ста[в’]іць, шо[ў]к, во[ў]к; чергування парних дзвінких і глухих приголосних перед згодним, що мають протилежний характер дзвінкости-глухости. гры[п]кі — гры[б]а, лё[х]ка — лё[г]енькі, про[з]ьба — пра[с]іць, ка[з]ьба — ка[с]іць, сто[х] — ста[г]і, во[с] — ва[з]ы; перед м'якими приголосними парні тверді приголосні чергуються з відповідними м'якими приголосними: ра[з’]біць — ра[з]даць, к вя[с’]не — вя[с]на, д[з’]ве — д[в]а; в офіційному правописі приголосні /n̪jn̪j/, /ɫ̪jɫ̪j/, /z̪jz̪j/, /s̪js̪j/, /d͡z̞jd͡z̞j/, /t͡s̞t͡s̞/, /ʐʐ/, /ʂʂ/, /ʈ͡ʂʈ͡ʂ/ у позиції між голосними насенне, голле, граззю, калоссе, суддзя, свацця, збожжа, узвышша, ноччу. Звуки та є рідкісними і зустрічаються тільки в запозичених словах (цегла, ганак, гузік, гандаль, нягеглы і т. п., а також майже всі слова західноєвропейського походження з літерою g). Зазвичай у правописі (академічному, класичний) цей звук не відрізняється від /ɣ/, /ɣʲ/ (які позначаються літерою Гг), однак класичний правопис допускає позначення звуків та літерою Ґґ, як це є в українській мові. Як і в українській мові, на кінці складів звук /v/ переходить у звук /w/ (, утворюючи дифтонги)S. Young (2006) Belorussian. Encyclopedia of language and linguistics, 2nd ed.. Також у звук /w/ може переходити звук /ɫ̪/ (наприклад *vьlkъ > воўк). Питання щодо фонемного статусу /w/, залишається спірним: згідно правописних норм буква «ў» повинна писатися після голосної в одному слові або в слові, яке в словнику починається з «у», якщо перед ним є слово, яке закінчується на голосну, і якщо їх не розділяє павза; однак цьому правилу часто не підлягають деякі запозичення, з цих фактів випливає висновок, що /w/, якщо визнати дані норми відображенням вимови, має риси нескладового аллофону голосної фонеми /u/, як наприклад іспанська нескладова фонема /u̯/, є апроксимантом /w/ в висхідних дифтонгах, що позбавляє білоруську орфографію особливої потреби в літері «ў» взагалі; однак існує ряд випадків у білоруській літературі, наприклад, у К. Кропиви, де ці правила ігноруються, напр.: ШТО Я БАЧЫЎ НА ТРЭКУ (1922) …Так, як тыя парасяты, Што вазіў калісь мой тата У мястэчка на таржок, Завязаўшы у мяшок…
ДАЙ ДЫ ДАЙ (1922) А няхай ты праваліўся! — Вось парадкі завяліся: Дзе ні сунься, так і знай — Ўсюды ў лапу дай ды дай… Зважаючи на наведені приклади, можна допустити вільніше вживання фонем /u/ та /w/, як це відбувається з фонемами /i/ та /j/ (наприклад, допускаються фрази: «ён йшоў па дарозе» та «ён ішоў па дарозе»; «ён замёр на ймгненне» та «ён замёр на імгненне»).
У білоруській мові існують подовжені приголосні (див. вище), що позначаються подвоєнням приголосної на письмі. Наприклад:
падарожжа ззять стагоддзе каханне расьсячы ліхалецце сярэднявечча .
Артикуляція Загальними риси артикуляційної бази білоруської мови є повна ненапруженість при звукотворенні, сильне пом'якшення (палаталізація) одних приголосних і твердість (веляризація) інших.
Серед принципів загальної ненапружаності відзначається заміна губно-зубного /v/ у певних місцях на губно-губний /w/, тверда вимова губних у кінці складів і перед приголосними в позиціях, де в інших східнослов'янських мовах зазвичай м'яка вимова, сем, дроб, сям'я). Ненапруженість кінчика язика при пом'якшенні зубних /d̪/, /t̪/ перехід їх у м'які проривно-щілинні /d͡z̞j/ і /t͡s̞j/.
Пераважна більшість звуків утворюється в центрі ротової порожнини при високому загальному піднесенні язика, найактивніша його частина — середня. У задній частині ротової порожнини утворюється незначна кількість звуківСучасная беларуская мова: Уводзіны. Фанетыка. Фаналогія. Арфаэпія. Графіка. Арфаграфія. Лексікалогія. Лексікаграфія. Фразеалогія. Фразеаграфія: Вучэб. дапам. / Я. М. Камароўскі, В. П. Красней, У. М. Лазоўскі і інш. — 2-е выд., дапрац. і дап. — Мн. : Выш. школа, 1995. — 334 с. ; C.34, 35..
У порівнянні з фонетиками інших мов білоруська вирізняється наявністю великої кількості м'яких приголосних. При творенні більшості м'яких приголосних кінчик язика піднімається до піднебіння, що створює враження їх особливої м'якості (наприклад, палатальні /z̪j/ і інші). Водночас відзначаються тенденції до сильного пом'якшення приголосних і веляризації всіх твердих приголосних звуків.
У відсутності явища редукції голосних (скорочення, випадання) окреслюється явище т.зв. «співочості мови»Сучасная беларуская мова; C.35..
Джерела
Література
Беларуская граматыка. У 2-х ч. / АН БССР, Ін-т мовазнаўства імя Я. Коласа; [Рэд. М. В. Бірыла, П. П. Шуба]. — Мн. : Навука і тэхніка, 1985. Беларуская мова: Вучэбнач дапамога / Э. Д. Блінава, Н. В. Гаўрош, М. Ц. Кавалёва і інш.; Пад рэд. М. С. Яўневіча. — Мн. : Вышэйшая школа, 1991. ISBN 5-339-00539-9.
Фанетыка беларускай літатурнай мовы / І. Р. Бурлыка, Л. Ц. Выгонная, Г. В. Лосік, А. І. Падлужны; Рэд. А. І. Падлужны. — Мн.:Навука і тэхніка, 1989. — 335 с ISBN 5-343-00292-7.
Сучасная беларуская мова: Уводзіны. Фанетыка. Фаналогія. Арфаэпія. Графіка. Арфаграфія. Лексікалогія. Лексікаграфія. Фразеалогія. Фразеаграфія: Вучэб. дапам. / Я. М. Камароўскі, В. П. Красней, У. М. Лазоўскі і інш. — 2-е выд., дапрац. і дап. — Мн. : Выш. школа, 1995. — 334 с. .