Василь Сергійович Ощепков (; , Олександрівський пост, Сахалін — †10 жовтня 1937, м. Москва) — впроваджувач тренувань дзюдо в СРСР, перший російський дзюдоїст; один із засновників самбо; розвідник. Заслужений майстер спорту СРСР, третій серед європейців, хто отримав чорний пояс «Сенсационная находка в Кодокане » (фотографии страниц реестров регистрации в Кодокане иностранцев)..
Життєпис Мати — Марія Семенівна Ощепкова (1851—1904), засуджена в 1890 р. РГИА ДВ: ф. 1133, оп. 2, д. 1376, л.2-4 об. до 60 разів биття різками і ув'язнення на 18 років у сахалінській каторзі за втечу з виправно-трудових робіт у Пермській губернії та переведена на поселення на засланні тільки тоді, коли Василю було 8 років. Батько (Сергій Захарович Плисак) — уклав «тюремний шлюб» з цією каторжанкою, як засланий на поселення, котрий був селянського стану, столярем,родом з Київської губернії, помер в 1902 р. Незабаром померла і мати Василя, і він залишився сиротою . У 1903 р. він почав вчитися в Олександрівському реальному училищі.
Навчання в духовній семінарії й Кодокані Після передачі в 1905 р. Південного Сахаліну японцям згідно Портсмутського миру залишився в 1904 р. повним сиротою в російській частині Сахаліну. Завдяки старому знайомству з учнем у м. Токіо Трофимом Юркевичем, який повернувся на канікули в Олександрівський пост, потрапив у поле зору . Він був відправлений опікунами навчання на острів Хонсю в Японії з оплатою за рахунок здачі в найм успадкованої від батька нерухомості. Сергій (патріарх Московський) викладав у жіночому духовному училищі м. Кіото (в православній місії в Японії було 6 духовних училищ) та в духовній семінарії. Тому в РПЦ склалася помилкова думка, що в м. Кіото і під час навчання Ощепкова в Японії була семінарія, де спочатку навчався Ощепков, що потрапило у деякі книги і на деякі вебсайти про біографію Ощепкова. Але, як і Трохим Юркевич, Ощепков з самого початку навчання в Японії, був в семінарії в м. Токіо з 1 вересня 1907 р. при православної місії, що організована була майбутнім святим Миколаєм Японським В. Авченко. Жизнь и борьба Василия Ощепкова. // Новая газета. 1917 г.. Після закінчення навчання у семінарії в м. Токіо він міг стати священнослужителем.
У семінарії викладалося дзюдо, і за рекомендацією тренера як кращий дзюдоїст семінарії 29 жовтня 1911 р. Василь був допущений до вступних випробувань і прийнятий в інститут дзюдо Кодокан в м. Токіо, заснований Дзігоро Кано. На відміну від прийнятого в Кодокан одночасно з ним його друга Трохима Попілева та інших, які не витримали важкого навчання, він пройшов повний курс навчання з цього виду боротьби, і в рік закінчення семінарії 15 червня 1913 р. Ощепков протягом шести місяців отримав також перший ступінь інструктора з навчання дзюдо — сьодан (перший дан). У жовтні 1917 р., під час відрядження до Японії, склав іспити на другий дан і отримав чорний пояс, ставши першим російським і третім європейським дзюдоїстом, хто отримав другий дан з дзюдо. У той історичний період у дзюдо було не 10 данів, як нині, а тільки 5.
Робота в розвідці Закінчивши навчання у семінарії та не прийнявши духовний сан, вільно володіючи японською та англійською мовами Ощепков у 1913 р. повернувся до Росії. В останні роки перед закінченням навчання у семінарії з-за від'їзду його опікунів на материк за його навчання платило військове відомство. Він працював перекладачем у контррозвідці спочатку прикордонної Варти в місті Харбіні, потім — у відділі контррозвідки штабу Владивостоцької фортеці у м. Владивостоці. У 1914 р. заснував там (що проіснувала до 1920 р.) першу в Росії секцію дзюдо та вперше в Росії провів змагання з дзюдо в 1917 р.. Неодноразово виїжджав у відрядження в союзну для Росії в першу світову війну Японію, щоби добитися направлення японських солдатів на російсько-німецький фронт. У 1918 р. навчав дзюдо міліціонерів Владивостоку.
У 1919 р. працював у , звідки був направлений в японське Управління військово-польових повідомлень перекладачем; у той період він через товариша по службі, земляка й однокурсника по Токійській семінарії Трохима Юркевича Александр Куланов, Агент «Р» // Родина, № 8, 2012. встановив зв'язок з відділом донесень підпілля РКП(б). Одночасно підприємливий Ощепков намагався заробляти: відкрив школу навчання японської мови, платне навчання в своїй школі дзюдо, брав участь в торгових операціях з Японією і навіть купив кінопроєктор.
У 1921 р. Ощепков займався продажем кінофільмів у м. Харбіні і в Маньчжурії, а потім повернувся на Північний Сахалін як власник успадкованих від батька будинків в Олександрівську під виглядом кінопрокатника. З 1920 р. весь Сахалін був окупований японськими військами, і це відкривало перспективи для розвідувальної діяльності, бо за японськими законами кінопрокатник був зобов'язаний влаштовувати пільгові сеанси для військовослужбовців. Його розвідницькі донесення в СРСР мали важливий практичний сенс, відрізняючись повнотою та докладністю.
У 1924 р. начальство запропонувало йому переїхати на Південний Сахалін, однак Ощепков висунув зустрічну пропозицію про продовження розвідувальної діяльності в м. Токіо, на що отримав згоду й в жовтні прибув у м. Харбін, а звідти через Шанхай і Кобе — в м. Токіо. У м. Харбіні він познайомився і швидко одружився з Марією, своєю землячкою з Олександрівська. У Шанхаї він здобув відомості про реальні терміни, в межах яких японці були здатні евакуювати свої війська з Північного Сахаліну. Саме ці відомості дозволили повноважному представнику СРСР в Китаї успішно провести перемовини з Японією і звільнити від окупантів острівну російську територію — якби терміни були нереальними, цього не сталося б ні тоді, ні, тим більше, після відставки демократичного уряду Японії Като Такаакі в 1927 р.. У Токіо Ощепков організував працюючу розвідувальну мережу, проте через розбіжності з некомпетентним начальством, яке вимагало брати з японців розписки про отримання грошей за надані відомості та шантажувати їх. В умовах Японії багато японських агентів Ощепкова могли звернутися до поліції, але використовувалися і безкоштовні агенти з числа комуністів та інших «крайніх лівих», які перебували під наглядом японської поліції, що могло призвести до провалу. У 1926 р. йому довелося повернутися в СРСР, де він був звинувачений в розтраті державних коштів. Щоб компенсувати 3140 єн, витрачених на агентуру в Японії, на що не мав підкріплення розписками, йому довелося розпродати все особисте майно, включаючи і кінопроєктор.
Робота в Сибірському військовому окрузі У штабі СибВО не збиралися втрачати висококваліфікованого японіста, і Ощепков був залишений у Владивостоці перекладачем. 27 січня 1927 р. наказом № 26 Реввоєнради СРСР «Ощепков Василь Сергійович призначений на службу в РСЧА». Потім на цій підставі «наказом військам сибірського військового округу за № 19» В. С. Ощепков «призначається на посаду перекладача 7-го відділення штабу округу» в м. Новосибірську, до того ж призначення було оформлене «заднім числом» — з 15 квітня 1926 р., з виплатою за цей період грошового забезпечення.
Ощепков багато заробляв, відвідував дорогі ресторани Новосибірська, де серед одягнених у форму РСЧА його учнів його упізнав японський дипломат, якого він як японського керівника крамниці навчав дзюдо у Владивостоці. З-за чого Ощепков вважав, що він розкритий, що він підставив під удар багатьох своїх агентів, і йому, під його справжнім ім'ям вже не вдасться проводити успішну нелегальну розвідку в Японії. Основні прибутки Ощепкова йшли на лікування хворої на туберкульоз дружини. Він почав намагатися домогтися переведення в Москву або Ленінград, де можна було би забезпечити більш дієву лікувальну допомогу дружини, та мати ще більш високий посадовий оклад, для чого він намагався переконати військове начальство в перспективності використання дзюдо у військовому навчанні. У вересні 1929 р. він був викликаний до м. Москви, залишивши в м. Новосибірську, крім спортсменів (своїх учнів), майже дві сотні підготовлених ним за півтора року інструкторів дзюу-до, куди включив прийоми захисту від озброєних супротивників, з міліціонерів, співробітників ОДПУ, РСЧА й інших. Але його дружина до цього моменту вже померла.
Популяризація дзюдо в СРСР і створення самбо У 1914 р., одразу після приїзду в Росію, Ощепков організував у Владивостоці гурток дзюдо, який функціонував за адресою вулиці Корабельна набережна, дом № 21 (нині — спортивний клуб Тихоокеанського флоту), про що в червні 1915 р. з'явилася стаття в столичному журналі «Геркулес». У 1917 р. у Владивостоці відбувся перший в історії широко розрекламований міжнародний матч з дзюдо, де учні Ощепкова змагалися з вихованцями японського вищого комерційного училища міста Отару, які приїхали до Владивостока, подібний міжнародний матч був і в 1915 р..
У 1927 р. в Новосибірську на зборах осередку Тсоавіахіму при штабі Сибірського військового округу Ощепков виступив з розповіддю про дзюдо, після чого негайно було вирішено організувати для співробітників штабу гурток з вивчення прийомів самозахисту. Послугами рідкісного фахівця поспішило скористатися і місцеве товариство «Динамо».
Відразу після переведення в Москву Ощепков відкрив при Центральному будинку Червоної Армії (ЦДКА) двомісячні курси «дзюу-до» (тогочасний напис «дзюдо»). Після перших показових виступів в негайно були створені дві групи з військовослужбовців і працівників Будинку Армії, а також перша в країні жіноча група.
У 1929 р. Ощепков став викладачем Державного центрального інституту фізичної культури (інфізкульт). Робота в Інституті фізкультури дала Ощепкова унікальну можливість познайомитися з системами боротьби народів СРСР, представники яких навчалися у нього на кафедрі та яких він направляв у відрядження в місця поширення національних одноборств. Він проаналізував багнетний бій (фехтування на багнетах), міжнародне спортивне одноборство, включаючи сават, вільну боротьбу, китайське ушу і цілий ряд національних видів боротьби СРСР з точки зору їх застосовності в бойовій сутичці. На основі дзюдо завдяки цьому аналізові Ощепков і створив більш досконалу прикладну боротьбу, яка згодом, уже після смерті Ощепкова, отримала запропоновану назву самбо.
У 1930 р. на базі ЦДКА, по лінії , Ощепков провів спеціальні курси інструкторів, на яких отримали підготовку викладачі фізвиховання з найрізноманітніших регіонів СРСР. Серед них був майбутній голова всесоюзної ради самбо Олександр Рубанчик із м. Ростова-на-Дону, який служив в міліції, і за ініціативою якого Ощепков провів показові виступи в Центральній вищій школі міліції (ЦВШМ), в яких, крім нього самого, взяли участь випускники курсів у повному складі. Демонстрація мала приголомшливий успіх, після чого Ощепков негайно був запрошений для викладання в цьому головному навчальному закладі міліції. Крім обов'язкового курсу рукопашного бою, Ощепков став вести в ЦВШМ клубну роботу, яка тривала і на військовому факультеті Інфізкульту. Програма навчання Ощепкова і клубні заняття в ЦВШМ були ліквідовані в 1934 р. на вимогу В. О. Спиридонова, який заявив, що це суперечить його власній та офіційно затвердженій програмі.
У 1930 р. при безпосередній участі Ощепкова було підготовлено й опубліковано «Керівництво з фізичної підготовки РСЧА», а в 1931 р. — методичний посібник «Фізичні вправи РСЧА», де вперше в СРСР була викладена комплексна програма навчання рукопашному бою. Паралельно з публікацією методичних матеріалів Ощепков провів спеціальні курси для начальницького складу Московського гарнізону, а потім розгорнув роботу в інструкторсько-методичному бюро при Московському гарнізонному комітеті, безпосередньо сам здійснював викладання рукопашного бою в декількох військових частинах, а також взяв участь у змаганнях командного складу Московського гарнізону по багнетному бою, зайнявши там перше місце. У 1931 р. в СРСР був розроблений фізкультурний комплекс «Готовий до праці й оборони СРСР» (ГПО СРСР).