Смідин

Смі́дин (лат. Smidinensis) — село в Україні, у Ковельському районі Волинської області. Центр Смідинської об'єднаної громади.

Населення села Смідин становить 1865 осіб. Його умовно поділяють на 5 кутків: Сороче, Воронє, Нове Село, Заболоття, Коршово.

Географія Через село тече річка Кизівка, права притока Вижівки.

Назва Смідин — одне з найбільших і найдавніших сіл Волині. Існує декілька припущень щодо походження назви цього населеного пункту. Одні дослідники історії вважають, що назва села походить від слова « мідь». У приходському літописі записано, що в часи польського панування Смідин був місцем заслання злочинців, які тут добували мідну руду. Інші дослідники назву села виводять від імені землероба Смеда, який в далеку давнину володів землею на теренах нинішнього села. Першою точною датою, коли село під назвою «Смедино» згадується в письмових джерелах, є 26 травня 1508 року. Це дата видання королем Сигізмундом І грамоти, в якій зазначалось, що половина села разом з усім Володимирським замком, приходами та волостю передавалась у заставне володіння князю Андрію Олександровичу Сангушку за 1000 золотих, а друга частина села передавалась Івану та Василеві Сангушкам на довічне володіння.

Смідин був центром Смідинського староства. Одним зі смідинських старост був у 1788—1793 роках Іґнацій МьончиньськийJerzy Skowronek. Miączyński Ignacy h. Suchekomnaty (1760—1809) / Polski Słownik Biograficzny. — W — W — K — G, 1975.— t. ХХ/3, zeszyt 86.— — S. 555. .

Історія

Від Волинського до Литовського князівств За часів Київської Русі Смідинська земля входила до складу Волинського князівства. Перші писемні відомості про село належать до кінця XV століття, коли великий князь литовський віддав його в тимчасове володіння князю І. Сангушку. У 1508 році польський король Сигізмунд І Старий, який одночасно був і великим князем литовським, передав Смідин братам Івану та Василю Сангушкам у довічне приватне володіння. Побоюючись дальшого поширення селянського руху, який селяни підняли через пригноблювання та відбирання землі, у Ковельському старостві, до складу якого входив Смідин, Сигізмунд І в 1543 році обміняв це володіння на маєток в Оршанському повіті, що належав дружині Сигізмунда І — королеві Боні. Тоді в урочищі Вирвихвости був побудований замок. Після смерті королеви Бони Смідин у 1557 році самовільно захопив ковельський староста Б. М. Семашко. Самовільне захоплення Смідина Б. Семашком викликало гнів польського короля. Він наказав спалити замок ковельського старости, а Смідинську волость вирішив віддати в оренду князю О. Ф. Чарторийському. Проте в 1567 році король пожалував Смідинську волость разом з Ковельським маєтком російському князю Андрію Курбському, який зрадив Івана IV і втік до Литви.

Смідин в складі Речі Посполитої З об'єднанням у 1569 році Литви і Польщі в одну державу — Річ Посполиту Смідин ввійшов до її складу. Після смерті Андрія Курбського у 1583 році Смідином, як і всім Ковельським маєтком, деякий час управляла його дружина Олександра. У першій половині XVII століття в зв'язку з розвитком фільваркового господарства і товарно-грошових відносин експлуатація селян Смідина, як і всієї Волині, ще більше посилилась. Поряд із соціальним гнобленням смідинці зазнавали національно-релігійного гніту. Польська шляхта і католицька церква присвоїли собі право необмеженого панування над українським селянством. Смідинці взяли активну участь у повстанському русі, що розгорнувся по всій Волині під час визвольної війни українського народу 1648—1657 рр. Селяни громили панські маєтки, розправлялися із своїми гнобителями і приєднувалися до козацького війська. Після визвольної війни 1648—1657 рр. до складу Росії ввійшло Лівобережжя, а Волинь і ряд інших українських земель лишились під владою Польщі. У Смідині з давніх часів існувало церковне православне братство, яке довго чинило опір наступові греко-католицизму. Але в 1773 році воно змушене було погодитись на затвердження його статуту греко-католицьким єпископом.

Смідин в складі Росії Після третього поділу Польщі у 1795 році Західна Волинь, зокрема й Смідин, ввійшла до складу Росії. Був ліквідований релігійний гніт. Смідин як королівський маєток став власністю держави, а селяни були віднесені до розряду державних. Село було підпорядковано Ковельському повіту Волинської губернії. Становище смідинців, як і усіх державних селян в Росії, було тяжким. Вони були обкладені великими грошовими поборами і щорічно сплачували в царську казну. Під час Вітчизняної війни 1812 року відбулася битва біля Смідина між російськими і наполеонівськими військами, загинуло багато воїнів. Про це свідчать три великі могили-кургани, один з яких зберігся і до сьогодні. За 50 років, що минули після возз'єднання Західної Волині з Україною в складі Російської держави, кількість населення в Смідині зросла. У 1843 році Смідин віддали в оренду поміщику Вольському, який збільшив натуральний і грошовий оброк, що викликало конфлікти з селянами і змусило царський уряд перевести у 1846 році перевести їх на грошовий оброк. Переважна більшість селян Смідина жила в курних хатах. Майже всі вони були неписьменними. Лише в 1865 році у селі було відкрито парафіяльну школу. Але на утримання цієї школи половину коштів давали батьки, і тому в ній навчалися переважно діти заможних селян. Навчання проводив місцевий священик. Наприкінці XIX століття школу було перетворено на однокласне училище. Класове розшарування селянства посилилося після проведення столипінської аграрної реформи. Понад 50 багатіїв Смідина, захопивши найкращі землі, закріпили їх за собою і звели в єдині ділянки на правах приватної власності. Так виникли хутори Осінні, Черетянки, Олешки, Рилі, Трублі, Згорільниця.

Радянська окупація Під час першої світової війни Смідин опинився в зоні воєнних дій. Влітку 1915 року після відступу російських військ село було зайняте австрійськими та німецькими військами. Австро-німецька присутність тривала до кінця 1918 року. На початку 1919 року Смідин окупували польські війська. Червона Армія в серпні 1920 року на короткий час окупувала Волинь, у тому числі і Смідин.

Польська окупація За Ризьким договором 1921 року західно-українські землі, а отже і Смідин, відійшли до Польщі і лишалися під її владою до вересня 1939 року. На окупованих землях були ліквідовані органи радянської влади.

Жорстокий соціальний гніт доповнювався національним гнобленням і дискримінацією українського населення. У Смідині було відкрито шестикласну школу з польською мовою навчання. Польський уряд заборонив викладання в школі українською мовою. В ній навчалися переважно діти осадників та сільських багатіїв. Уряд вимагав, щоб українці, які хотіли дістати кваліфіковану роботу, приймали католицьку віру. Все це гальмувало розвиток української культури і мови, вело до ополячення українського населення. Не витримавши тяжкого соціального і національного гніту, смідинці продавали свої хати та клаптики землі і, шукаючи кращої долі, емігрували за кордон.

У 1922 році у селі було створено осередок КПЗУ. У 1934 році підпільну організацію КПЗ У очолювали О. І. Гулечко і В. С. 

Смідинці взяли активну участь у селянському страйку, що охопив у 1934 році села Ковельського повіту.

У вересні 1939 року радянські війська зайняли Волинь та приєднали її до УРСР.

Після прийняття Народними Зборами 27 жовтня 1939 року Декларацій про встановлення радянської влади в Західній Україні і конфіскацію поміщицьких, монастирських земель і земель великих державних урядовців селянський комітет Смідина відібрав землю у місцевих заможних селян та церкви і передав її малоземельним та безземельним селянам. У селі було відкрито семирічну школу, а на кожному кутку — вечірні школи по ліквідації неписьменності.

Весною 1940 року, під час примусової колективізації, були створені колгоспи, які об'єднали значну частину селян. 28 червня 1941 року село окупували гітлерівські загарбники.

Частина жителів села вступила до партизанського загону, який діяв у навколишніх лісах.

Післявоєнний час 18 липня 1944 року війська 1-го Білоруського фронту за допомоги партизанів визволили Смідин. У бойових діях загинули 120 жителів села, імена яких викарбувані на обеліску Слави. У 1947 році на всіх чотирьох кутках села були створені колгоспи — «Більшовик», колгосп імені Паризької Комуни, імені Карла Маркса, та колгосп імені 30-річчя Жовтня.

У 1951 році у Смідині було проведено укрупнення колгоспів. Чотири артілі села об'єдналися в один колгосп ім. Суворова. До нього приєдналась артіль с. Лісняки. У 1958 році до укрупненого колгоспу приєдналась і сільськогосподарська артіль с. Паридубів. За роки радянської влади докорінно змінилось медичне обслуговування трудящих Смідина. Тут є дільнична лікарня, яка була збудована у 1947 році, пологовий будинок, де працюють 5 лікарів і 11 чоловік середнього медперсоналу. Вони не лише лікують хворих, а й проводять профілактичну роботу. У Смідині з 1950 року є середня школа, яка міститься в новому двоповерховому будинку. При ній — 4 кабінети, лабораторія, бібліотека. У селі є вечірня середня школа. До послуг жителів Смідина дві бібліотеки, книжковий фонд яких перевищує 15 тис. примірників. У бібліотеках читають лекції, проводяться читацькі конференції, бесіди. На 1969 рік населення передплатило 4173 примірники газет і журналів. Важливим культурним центром у післявоєнний період став будинок культури побудований у 1946 році. При ньому було широкоекранне кіно, 8 гуртків художньої самодіяльності — хоровий, драматичний, хореографічний, фізичної культури, музичний та інші. Велику роль у житті Смідина відіграє сільська Рада, яка складається з 35 найкращих представників колгоспного селянства та інтелігенції. В селі діють народна дружина з охорони порядку, товариський суд, група народного контролю.

Населення Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2490 осіб, з яких 1204 чоловіки та 1286 жінок.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 2261 особа.

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 99,69 % російська 0,26 %

Сільська церква

У Смідині існували такі храми: Микільський (друга половина XIV ст.); Свято Симеона (невідомо); Хресто-Воздвиженський (1693—1944 рр.); Свято-Троїцький (1869—1944 рр.); Світлого Воскресіння Христового (1884—1944 рр.); Хресто-Воздвиженський (1991 до сьогодні).

В Державному архіві Волинської області зберігаються клірові відомості церков Ковельського повіту з 1797 року по 1913 рр.

Хресто-Воздвиженський храм в історичних документах вперше згадується у XVI ст. Храм стояв у центрі села. Будівля була дерев'яною, мала вигляд костьолу з одним куполом та залізних хрестом. Ким побудований та за чиї кошти невідомо. Поруч з храмом стояла дзвіниця з п'ятьма дзвонами та клепалом. Акти ревізії (1696, 1700, 1704 рр.) засвідчують, що храм мав достатньо церковного начиння, необхідного для богослужіння. Після побудови і освячення Свято Троїцького храму богослужіння в старому храмі здійснювалися рідно, в основному на великі свята. У 1944 році храм було спалено німецькими військами.