Петро Дмитрович Грушин ( , місто Вольськ, тепер Саратовської області, Російська Федерація — , місто Хімки біля Москви) — радянський вчений, головний конструктор ОКБ-2 Державного комітету РМ СРСР із авіаційної техніки, генеральний конструктор машинобудівного конструкторського бюро «Факел» Міністерства авіаційної промисловості СРСР міста Хімки Московської області. Член ЦК КПРС у 1966—1986 роках. Депутат Верховної ради Російської РФСР 5-6-го скликань. Доктор технічних наук (1959), професор (1949). Член-кореспондент Академії наук СРСР (з 29.06.1962 по Відділенню технічних наук). Академік Академії наук СРСР (з 1.07.1966 по Відділенню механіки і процесів управління (механіка)). Двічі Герой Соціалістичної Праці (25.07.1958, 20.04.1981).
Життєпис Народився в багатодітній родині теслі. З 1914 року навчався в церковноприходській школі, Вольському міському училищі; з 1921 року — у Вольській професійній технічній школі імені Ілліча.
У 1925—1928 роках — робітник заводу «Відродження» в Марксштадті, робітник шкіряного і ремонтного заводів міста Вольська.
У 1928—1930 роках — студент відділення підготовки фахівців гідроавіації кораблебудівного факультету Ленінградського політехнічного інституту. З 1930 року відділення гідроавіації переведено до Московського авіаційного інституту.
Член ВКП(б) з 1931 року.
У травні 1932 роки закінчив Московський авіаційний інститут.
У травні 1932 — липні 1933 року — інженер Бюро нових конструкцій (БНК) Всесоюзного авіаційного об'єднання, інженер центрального конструкторського бюро авіаційного заводу № 39
У липні 1933 — 1940 року — конструктор кафедри 101 (літакобудування), заступника авіаконструктора Д. П. Григоровича, головний конструктор конструкторського бюро (КБ) Московського авіаційного інституту.
У 1940—1941 роках — головний конструктором КБ Харківського авіаційного заводу № 135. Забезпечив серійний випуск літаків ББ-1 (ближніх бомбардувальників Су-2) на заводі.
З літа 1942 по 1943 рік працював в Конструкторському бюро С. О. Лавочкіна в місті Горькому. Навесні 1943 року Грушин був переведений головним інженером авіаційного заводу № 381 міста Москви. У жовтні 1946 року перейшов на роботу в Міністерство авіаційної промисловості СРСР, а потім в Спеціальний комітет із реактивної техніки.
З вересня 1948 по 1951 рік — декан літакобудівного факультету Московського авіаційного інституту та проректор із наукової роботи.
У червні 1951 року став першим заступником С. О. Лавочкіна із розробки перших у СРСР зенітних керованих ракет. За його участю 2 листопада 1952 року на полігоні Капустін Яр відбувся перший запуск зенітної ракети, що управлялася командами наземної станції наведення, а 26 квітня 1953 року було здійснено перше перехоплення цілі — бомбардувальника Ту-4.
У листопаді 1953 року Петро Грушин був призначений головним конструктором, а потім і генеральним конструктором — начальником Особливого конструкторського бюро (ОКБ) № 2 (з 1967 року — машинобудівного конструкторського бюро «Факел») в місті Хімки Московської області.
Указом Президії Верховної Ради СРСР (з грифом «цілком таємно») від 25 липня 1958 року за заслуги в справі створення спеціальної техніки Грушину Петру Дмитровичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».
Указом Президії Верховної Ради СРСР (з грифом «секретно») від 20 квітня 1981 року за видатні заслуги в розвитку науки і техніки (за створення ракети 5В55 для ЗРК С-300) Грушин Петро Дмитрович нагороджений орденом Леніна і другою золотою медаллю «Серп і Молот».
Жив і працював у місті Хімки Московської області. Помер 29 листопада 1993 року. Похований на Новодівичому цвинтарі в Москві
Нагороди і звання двічі Герой Соціалістичної Праці (25.07.1958, 20.04.1981) сім орденів Леніна (21.06.1943, 2.07.1945, 20.04.1956, 25.07.1958, 15.01.1966, 20.04.1981, 15.01.1986) орден Жовтневої Революції (26.04.1971) орден Трудового Червоного Прапора (17.09.1975) золота медаль імені Туполєва АН СРСР (1979) медалі Ленінська премія (1963) Державна премія СРСР (1965)
Примітки
Джерела Грушин Пётр Дмитриевич