Байройтський фестиваль () — музичний фестиваль, що проводиться щорічно в Байройті, на якому представлені вистави опер німецького композитора ХІХ століття Ріхарда Вагнера. Сам Вагнер замислив і пропагував ідею спеціального фестивалю, щоб показати свої власні твори, зокрема свій монументальний цикл Перстень Нібелунга і Парсіфаль. Фестиваль був заснований Вагнером у 1876 році й проводиться під керівництвом його сім'ї з часу його смерті. Хоча він спочатку не проводився щорічно, він проходив у липні та серпні кожного року, починаючи з 75-річного сезону 1951 року. Місце його проведення — Bayreuth Festspielhaus, який був побудований для першого фестивалю.Sabor (1997) p. 166. Учасники фестивалю часто розглядаються як паломництво, здійснене прихильниками Вагнера.see Twain (1891) and Laurson (2008) for examples of this comparison.
Номінально фестивалем керує так зване «Товариство друзів Байройту» (), реальним керівником є Фонд Ріхарда Вагнера (), котрим володіє сімейний консорціум нащадків Вагнера. На фестивалі збирається як правило публіка національно-патріотичної орієнтації із сфер політики, мистецтва та шоу-бізнесу.
Вистави відбуваються в спеціально розробленому театрі — Bayreuth Festspielhaus. Вагнер особисто керував дизайном і будівництвом театру, який містив багато архітектурних нововведень для розміщення величезних оркестрів, про які писав Вагнер, а також певне бачення композитора щодо постановки його творів. Фестиваль став місцем паломництва для вагнерійців та любителів класичної музики._service/how_to_order_202.html "Tickets: How to Order" on Bayreuth website, bayreuther-festspiele.de Retrieved 1 July 2103"How to get tickets for the Wagner Festival in Bayreuth" on wagneropera.net Retrieved 1 July 2013
Витоки Витоки самого Фестивалю полягають у зацікавленості Річарда Вагнера у його власній фінансовій незалежності. Стосунки зі своїм покровителем Людвігом II Баварським призвели до вигнання його з Мюнхена, де він спочатку мав намір розпочати фестиваль. Наступним Вагнер розглядав Нюрнберг, що посилило б тематичну значимість таких творів як «Мейстерзинги». Однак, за порадою Ганса Ріхтера, увага приділялася Байройту, який користувався трьома різними перевагами.
По-перше, місто могло похвалитися чудовим місцем проведення: Маркграфським Оперним театром, збудований для марграфа Фредеріка та його дружини Фредеріки (сестри Фрідріха Великого) у 1747 році. Достатня ємність та сильна акустика оперного театру були хорошим поєднанням для Вагнерівського бачення. По-друге, місто Байройт опинилося за межами регіонів, де Вагнер не володів правами на виконання його власних робіт, які він розпродав у 1864 році, щоб полегшити нагальні фінансові проблеми. Нарешті, у місті не було культурного життя, яке могло б запропонувати конкуренцію власному мистецькому домінуванню Вагнера. Колись фестиваль, який розпочнеться, стане домінуючою рисою культурного ландшафту Байройта.
У квітні 1870 року Вагнер з дружиною відвідали Байройт. Оперний театр виявився невідповідним задуму. Він був збудований для розміщення оркестрів бароко 18 століття, а тому був непридатним для складних постановок та великих оркестрів, необхідних операм Вагнера. Тим не менше, бургомістри виявились відкритими для допомоги Вагнеру в будівництві абсолютно нового театру, і Фестиваль планувався на 1873 рік. Після безрезультатної зустрічі весною 1871 року з канцлером Німеччини Отто фон Бісмарком для отримання коштів Вагнер взявся за тур зі збору коштів по Німеччині, включаючи Лейпциг та Франкфурт.
Початкова публічна підписка була невтішною, доки Вагнер, за пропозицією свого друга і шанувальника Еміля Хекеля, не запустив створення ряду товариств Вагнера для збільшення участі у підписці на фестиваль. Товариства були створені в Лейпцигу, Берліні, Відні та інших місцях.
Незважаючи на прямі заклики, засновані на ролі Вагнера як композитора нового німецького Рейху, товариства та інші канали збору коштів були недостатніми для потрібної суми до кінця 1872 р. Вагнер ще раз звернувся в серпні 1873 року до Бісмарка, але йому знову було відмовлено.
Зневірений Вагнер звернувся до свого колишнього мецената Людвіга II, який неохоче погодився допомогти. У січні 1874 р. Людвіг надав 100 000 талерів, після чого розпочалось будівництво театру, спроектованого архітектором Готфрідом Земпером. Плановий дебют на 1875 рік був відкладений на рік через будівництво та інші затримки.
Рання історія З моменту відкриття у 1876 році фестиваль Байройт був явищем соціокультурним. Відкриття відбулось 13 серпня 1876 р. з виконання симфонії Хорал Бетховена, традиція якої повторюється на кожному відкритті з тих пір.Simon Callow, Wagner: The Triumph of the Will, p. 11 Потім була представлена опера «Золото Рейну» вперше у повному обсязі. Присутні на цьому унікальному музичному заході були кайзер Вільгельм, Педру II (імператор Бразилії), король Людвіг (який відвідував таємно, напевно, щоб уникнути кайзера), та інші члени знаті, а також філософ Фрідріх Ніцше, який доклав багато зусиль, щоб допомагаючи своєму тодішньому доброму другу Вагнеру створити фестиваль Nietzsche, Friedrich, Twilight of the Idols, Penguin Books, 2003. Translator's Note (R.J. Hollingdale). та таких досконалих композиторів, як Антон Брукнер, Едвард Гріг, Петро Чайковський, Франц Ліст та молодий .
Художньо фестиваль мав успіх. («У Байройті сталося щось, про що ще пам’ятатимуть наші онуки та їхні діти», — написав Чайковський, відвідуючи фестиваль як російський кореспондент.) Фінансово, однак, фестиваль був катастрофою. Вагнер відмовився від свого первісного плану провести другий фестиваль наступного року і поїхав до Лондона, щоб провести серію концертів, намагаючись компенсувати втрати. Незважаючи на те, що фестиваль зазнав фінансових проблем у перші роки, він пережив державне втручання та постійну підтримку впливових вагнерійців, включаючи баварського короля Людвіга II.
З моменту створення фестиваль залучав провідних диригентів та співаків, багато з яких виступали без оплати. Серед них був Ганс Ріхтер, який провів прем’єру циклу Персня в 1876 р. Іншим був талановитий диригент Герман Леві, якого особисто обрав Річард Вагнер для проведення дебюту Парсифаля у 1882 р. за сприяння молодого Енгельберта Гумпердінка.
Після смерті Вагнера його вдова Козіма продовжувала вести фестиваль через один або, частіше, дворічні інтервали. Вона поступово представила решту опер, які завершують Байройтський канон останніх десяти завершених опер Вагнера. Леві залишався головним диригентом фестивалю протягом наступних двох десятиліть. Фелікс Моттл, який брав участь у фестивалі з 1876 по 1901 рік, проводив там «Трістана та Ізольду» в 1886 р. До 1920-х виступи були суворо відповідали традиціям, встановлених під заступництвом короля Людвіга. Жодна нота не була «вирізана» з жодного з величезних балів; жодних поступок не було зроблено в межах людського терпіння з боку аудиторії. Козіма Вагнер зберегла постановки Парсіфаль і Персня так само, як і у дні Вагнера.
Після виходу на пенсію Козіми у 1906 році Зіґфрід Вагнер взяв на себе керівництво фестивалем, представивши нові стилі постановки та виступу. Його рання смерть у 1930 році залишила Фестиваль в руках дружини, англійки за походженням, Вініфреди Вагнер, а Гайнц Тіт'єн був художнім керівником.
Фестиваль під нацистською Німеччиною У 1920-х роках, задовго до піднесення нацистської партії, Уініфред Вагнер стала прихильницею і близьким особистим другом Адольфа Гітлера. Фестиваль зберігав деяку мистецьку незалежність під Третім Рейхом. За іронією долі, Гітлер відвідував виступи, які включали єврейських та іноземних співаків, задовго після того, як їх заборонили на всіх інших майданчиках по всій Німеччині. Вплив Уініфред на Гітлера був настільки сильним, що Гітлер навіть написав лист (на її прохання) антифашистському італійському диригенту Артуро Тосканіні, прохаючи його очолити фестиваль. Тосканіні відмовився. З 1933 по 1942 рік фестиваль в основному проводив Карл Ельмендорф. Саме під Третім Рейхом фестиваль зробив свій перший відрив від традицій, відмовившись від настанов Ріхарда Вагнера. Багато людей протестували проти змін, включаючи видатних диригентів, таких як Тосканіні та Ріхард Штраус, і навіть деякі члени родини Вагнера. На їхню думку, будь-яка зміна фестивалю була профанацією проти «Майстра» (Вагнера). Тим не менше Гітлер схвалив зміни, тим самим проклавши шлях до нових інновацій у наступні десятиліття.
Під час війни фестиваль був переданий нацистській партії, яка продовжувала спонсорувати опери для поранених солдатів, що поверталися з фронту. Ці солдати були вимушені відвідувати лекції про Вагнера перед виступами, і більшість вважали фестиваль стомлюючим. Spotts, Frederic, Bayreuth: A History of the Wagner Festival , New Haven and London: Yale University Press, 1994. Однак, як «гості фюрера», ніхто не скаржився.
Байройтський меморіал
Протягом 1970-х років Уініфред Вагнер неодноразово зверталась з клопотанням про встановлення меморіалу єврейським співакам на фестивалі Байройта, які були вбиті у концтаборах Opera (London), Vol.48 1997, pp. 914–5:
"The festival's archive, with its correspondence with Hitler and other documentation of the period, is still closed to research. He has not even been willing to have a modest memorial for the three Bayreuth singers who perished in concentration camps. The proposal for a memorial plaque was proposed to Wolfgang ages ago by a retired singer and Bayreuth antiquarian bookseller, Peer Baedeker. And therein lies a revealing story. When the centenary festival opened in 1976 with a wreath-laying ceremony at Wagner's grave, Baedeker placed his own wreath with a ribbon attached, with the words: In memory of Richard Breitenfeld, Henriette Gottlieb, Ottilie Metzger-Lattermann Honoured as festival singers murdered in Nazi concentration camps. Within 24 hours of the ceremony, the ribbon had vanished. An article about the incident, which later appeared in an Israeli newspaper, was sent to Winifred, who wrote the following ineffable letter to Baedeker: Herr Heinrich Schaar in Munich sends me from time to time cuttings from the Israel Nachrichten, including this one. ... Herr Schaar appears to suspect that this was my doing or at my behest, since otherwise he would not have sent me the press cutting. In the first place I had no idea you had laid a wreath, and in the second I seldom go to RW's resting place; since it is now permanently open to the public, it is never possible to visit the grave alone. I myself never heard Frau Metzger-Lattermann in Bayreuth. but I know that my husband had a very high impression of her. Frau Gottlieb sang here in my time and I had a high opinion of her as well. Herr Breitenfeld is unknown to me. But were all three really killed at Auschwitz? I would doubt that in the case of Frau Lattermann, since she must have been terribly old. With best wishes, also to your wife, whom I recently greeted in front of Wahnfried." – The casualness of this brush-off, the brutal indifference to the murder of three old singers speaks volumes about the attitude in Bayreuth to its past. And so the monument that the festival visitor sees today on the Green Hill – the massive copy of the bust of a glowering Wagner made for Hitler by the Nazi sculptor Arno Breker – is, properly viewed, a brazen symbol of Bayreuth's (??)". Нарешті встановлено меморіальну дошку в честь Оттілі Мецгер-Латтерманн та Генріетти Готліб після смерті Уініфред.
Новий фестиваль Дві третини містечка Байройт були знищені американськими бомбардувальниками в останні дні Другої світової війни, забравши з собою ротонду, вітальню та кімнату для гостей, хоча сам театр був непошкоджений. Після війни Уініфред Вагнер була засуджена на випробування військовим судом за підтримку нацистської партії. Суд також заборонив їй керувати фестивалем у Байройт та його активами, що врешті-решт потрапили до її двох синів, Вольфганга та Віленда.