Дисперсні ґрунти — це ґрунти (згідно з ДСТУ Б В.2.1-2-96), що складаються з окремих мінеральних часток різного розміру, слабопов'язаних одна з одною. У класі дисперсних ґрунтів виділяють дві групи: зв'язані — глинисті та органічного походження (мули, сапропелі, заторфовані, торфи тощо) і незв'язані — уламкові (піски, древа, галька, гравій та ін.).
Незв'язані ґрунти — ґрунти, в яких структурні зв'язки між мінеральними зернами і уламками відсутні. Незв'язані ґрунти зі зв'язаними мінеральними частками поділяють на різновиди за: гранулометричним складом, коефіцієнтом водонасичення, ступенем засоленості Dsal, відносною деформацією здіймання εfh, температурою. Великоуламкові ґрунти поділяють на різновиди за коефіцієнтами: вивітрілості kwr та розтирання kfr; а піски — за ступенем неоднорідності гранулометричного складу Cu, коефіцієнтом пористості, ступенем щільності ID, відносним вмістом органічних речовин Ir.
Зв'язані ґрунти — це ґрунти, у яких між мінеральними частками діють тиксотропно-коагуляційні та кристалізаційно-конденсаційні (цементаційні) структурні зв'язки. Міцність цих зв'язків залежить від ступеня дисперсності ґрунтів, їх мінерального складу, щільності, вологості, складу цементуючої речовини та інших чинників. Міцність структурних зв'язків характеризується зчепленням.
Посилання
Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О. Н. Соколовського. Факультет ґрунтознавства Московського державного університету імені М. В. Ломоносова.