Чатка́льський запові́дник, повна офіційна назва Чатка́льський держа́вний біосфе́рний запові́дник () — природоохоронна територія, розташована в Узбекистані на теренах Ташкентської області. Заснована в грудні 1947 року. Площа охоронюваної зони становить 35 724 га. Заповідник створений задля збереження природних комплексів гірських арчевих лісів, екосистем Західного Тянь-Шаню, генофонду рідкісних рослин і тварин.

Флора Чаткальського заповідника налічує 247 видів водоростей, 87 видів лишайників та 1168 видів судинних рослин, з яких близько 200 видів є лікарськимиЧаткальский заповедник. Растительность. // Заповедники СССР: в 11 т. / под ред. В. Е. Соколова, Е. Е. Сыроечковского. — М.: Мысль, 1989. — Т. Заповедники Средней Азии и Казахстана. — С. 297—300. , а 46 занесені до Червоної книги Узбекистану. Фауна Чаткальського заповідника включає ссавців 33 види, птахів — 176, плазунів — 17, земноводних — 2, риб — 4, комах понад 1000 видів. Серед особливо цінних мешканців охоронюваної зони червонокнижні ведмідь тянь-шанський, сніговий барс, перегузня, бабак Мензбіра, ховрах тянь-шанський, гриф чорний, ягнятник тощо.

На теренах Чаткальського заповідника існує ряд визначних археологічних пам'яток — Тереклісайські петрогліфи, руїни селищ прадавніх землеробів, скотарів і гірників, покинуті копальні. Територія природоохоронної установи закрита для туристів, до послуг відвідувачів у її садибі працюють Музей природи і зоокуточок з рідкісними представниками місцевої фауни. В 2016 році заповідник включений до складу транскордонного природного об'єкту «Західний Тянь-Шань», що належить до Світової спадщини ЮНЕСКО.

Історія Палеонтологічні знахідки в долині річки Терексай свідчать, що люди жили на теренах сучасного Чаткальського заповідника ще у I—II тисячоліттях до нашої ери. Петрогліфічні зображення і знаряддя праці вказують на те, що прадавні мешканці були мисливцями і скотарями. Вони полювали переважно на гірських козлів, ведмедів, оленів, сарн, кабанів, а також збирали плоди диких рослин. Крім того, в урочищі Майдантал нарівні зі скотарством було поширене землеробство. У VIII—XIII століттях на Чаткальському хребті розквітло гірництво. В басейнах річок Башкизилсай і Тереклісай працювали копальні з видобутку міді, свинцю, срібла, золота, в долині річки Ташкескен існувало селище гірниківЧаткальский заповедник. Физико-географические условия. // Заповедники СССР: в 11 т. / под ред. В. Е. Соколова, Е. Е. Сыроечковского. — М.: Мысль, 1989. — Т. Заповедники Средней Азии и Казахстана. — С. 293—297. .

З часом запаси руд вичерпались, а полювання підірвало популяції мисливських видів, тому ці заняття остаточно витіснило скотарство. Проте інтенсивне випасання худоби шкодило вже не тільки місцевій звірині, але й природній рослинності. З огляду на таку загрозу в грудні 1947 року для охорони гірських арчевих лісів і зникаючих тварин створили Чаткальський заповідник. Спочатку його територія обіймала площу в 22 000 га і включала басейни річок Башкизилсай і Шавассай. В 1951 році урочище Шавассай виключили зі складу заповідникаЧаткальский заповедник. Общие сведения. // Заповедники СССР: в 11 т. / под ред. В. Е. Соколова, Е. Е. Сыроечковского. — М.: Мысль, 1989. — Т. Заповедники Средней Азии и Казахстана. — С. 292—293. , однак у 1959 році додали до заповідних теренів урочище Майдантал. Таким чином загальна площа охоронюваної території зросла до сучасних 35 724 га. Біля західного кордону Майдантальскої ділянки заповідника на лівобережжі Серкелісая створили буферну зону площею 12 572 га. В 1986 році Чаткальський заповідник отримав статус біосферного і був залучений до міжнародних програм природного моніторингу під егідою ЮНЕСКО. 2001 року він увійшов до складу Угам-Чаткальського національного парку як автономна адміністративна одиниця. В 2016 році заповідник включили до складу транскордонного природного об'єкту «Західний Тянь-Шань», що належить до Світової спадщини ЮНЕСКО. Керівництво природоохоронною установою здійснює Державний комітет з охорони природи.

Клімат Чаткальський заповідник лежить у зоні різко континентального клімату, для його теренів характерні значні коливання температури в залежності від пори року і часу доби, нерівномірний розподіл атмосферних опадів. Згідно з показниками метеорологічної станції Башкизилсай, розташованій на висоті 1200 м, середньорічна температура в околицях заповідника дорівнює +11 °C. Середня температура найхолоднішого місяця (січня) становить –16 °C, середня температура найтеплішого місяця (липня) сягає +23,5 °C. Найнижча зафіксована тут температура дорівнювала –21 °C, а найвища значно перевищила середньолипневу і сягнула +37,9 °C. В екстремальні роки річна температурна амплітуда може досягати 54 °C. Сума активних температур складає 3970 °C. Безморозний період триває 190—220 днів.

Середньорічна кількість опадів коливається в залежності від висоти й експозиції схилів від 680 до 900 мм. В середньому близько 30 днів на рік бувають зі снігопадами, а 60 дощові. Найпосушливіший період триває з червня по вересень, коли щомісяця випадає не більше 3—4 мм опадів. Взимку і на початку весни вологість повітря найвища, в цей період вона дорівнює 70—77 %, о літній порі вона коливається від 35 до 60 %.

Географія та гідрологія

Чаткальський заповідник розташований на південному сході Узбекистану, в Паркентському і Бостанлицькому районах Ташкентської області. Найближче місто Ташкент знаходиться за 70 км від його кордонів. Адміністрація заповідника розташована у селищі Паркент. Охоронювана територія належить до західної частини гірської системи Тянь-Шань, зокрема, включає хребет Таласький Ала-Тоо і його найбільші відроги — Угамський, Пскемський і Чаткальський хребти, причому останній представлений у заповіднику значно ширше ніж два попередніх. Більшість схилів на заповідній території мають крутизну 20—40°, близько 15 % — дуже круті (понад 40°), 10 % — пологі (крутизною 5—20°).

Заповідник складається з двох ділянок, просторово віддалених одна від одної на 50 км. Така ізольованість обумовлює відмінність географічних характеристик означених територій. Майдантальська ділянка обіймає 66 % заповідної зони (24 706 га). Вона лежить на північних схилах Чаткальського хребта на висотах від 1200 до 3864 м, біля її вершин існують льодовики і фірнові поля. Саме на Майдантальській ділянці знаходиться найвища точка заповідника — гора Каракуш (3864 м). Більшу частину ділянки займає урочище Майдантал з однойменною річкою. Однак найбільша водна артерія цієї частини заповідника — Серкелісай, що протікає по адміністративному кордону охоронюваної території, відокремлюючи її від буферної зони. Інші важливі водотоки Майдантальської ділянки — річки Ташкескен, Тереклісай, Кунгірсай, Зіндансай, Кальтакол, Чайлісай (Чавлісай), Курактисай, Таваксай, Кальтасай.

Башкизилсайська ділянка обіймає площу 11 103 га. Вона розкинулась на південно-західних схилах Чаткальського хребта у висотному діапазоні 1100—3247 м. Найвища точка цієї ділянки — гора Кизилнура (3265 м), розташована на адміністративному кордоні заповідника. Назва ділянки вказує на найбільшу річку в її межах — Башкизилсай. Цей водотік бере початок на висоті 3040 м, розсікаючи заповідну територію на два мезосхили — південно-східний і північно-західний. 19 приток Башкизилсая розбивають мезосхили на долини меншого розміру. З цих приток найбільші Кизилсай, Супаташсай, Тегермонташсай, Таріклар, Мінорасай, Акташсай, Кульпаксай, Сохтасонсай, Гаухана, Казнакоксай, Мурадоксай, Тахтаходжасай.

Усі річкові долини в Чаткальському заповіднику вузькі та глибокі, їхні скелясті схили часто мають крутизну 40—50°. У місцях з різким перепадом висот утворюються великі та малі водоспади. Течія всіх заповідних річок стрімка, а після сильних дощів стає вкрай бурхливою, непрохідною. В цей час нерідко можна спостерігати як річкові води несуть з гір гальку, щебінь, а інколи навіть валуни завбільшки 2—3 м чи вирвані з коренем дерева. На піку паводку підняття рівня води може сягати 2 м, однак влітку більшість річок міліє аж до повного пересихання деяких з них. Загалом для району заповідника характерні селі, однак на охоронюваній території їм перешкоджає висока лісистість схилів. З водойм інших типів у заповіднику представлені лише невеликі льодовикові озера, що утворюються у високогір'ях.

У Чаткальському заповіднику виділяють декілька основних типів ландшафтів: сильно розчленовані схили, вкриті пирієм і ефемероїдами; сильно розчленовані середньогір'я, порослі ялівцем (арчею); високогір'я з фрагментами степів, лук і рослинних угруповань з колючими травами; високогір'я з альпійськими низькотравними луками. Крім того, на найвищих ділянках заповідної території круті схили з малопотужними ґрунтами вкривають арчеві рідколісся або сухі степи з кострицею валіською і кузиніями.

Водойми Чаткальського заповідника Одне з безіменних льодовикових озерна Майдантальскій ділянці дає початок Акбулаку,що окреслює кордон заповідника.Нижня течія Чаткала.Річкові долини такого типухарактерні для заповідника.Річка Майдантал — одна з двох твірних Пскема.Ташкескен (серед дерев) впадаєв Тереклісай (попереду),на межі Майдантальської ділянки.

Геологія і ґрунти У палеогеновому періоді територія сучасного Західного Тянь-Шаню була вкрита морем, яке на початку верхнього олігоцену повністю відступило, залишивши по собі рівнину, вкриту палеогеновими відкладами. Під цим суходолом почалися тектонічні рухи, які призвели до появи альпійської складчастості. В межах Західного Тянь-Шаню вона проявилась як сукупність антиклінальних піднять (Талаське Ала-Тоо, Чаткальський хребет тощо) і синклінальних долин (сучасні долини річок Угам, Пскем, Чаткал, Ахангаран тощо). Починаючи з кінця олігоцену і протягом неогенового і четвертинного періодів у міжгірних Чирчицькій і Ангренській депресіях накопичувався уламковий матеріал, який поверхневі води виносили з навколишніх антикліналей. В подальшому тектонічні зсуви і скиди омолодили гірські масиви й активізували ерозійно-акумулятивні процеси. Їхніми наслідками стало зникнення найдавніших рівнинних ділянок і поява скульптурних форм рельєфу: денудаційних сходинок у місцях контакту різних гірських порід, а також схилів з різноманітним мікрорельєфом. У сучасний історичний період вся територія Чаткальського заповідника належить до зони підвищеної сейсмічної активності, в якій можливі землетруси силою до 7 балів.

Корінні породи в Чаткальському заповіднику залягають близько до поверхні, зверху їх перекривають алювіальні та делювіальні відклади, на яких формуються ґрунти. Їхній типовий розподіл залежить від висотних поясів. Найбільшу площу в охоронюваній зоні займають коричневі ґрунти, приурочені, перш за все, до тінистих північних схилів. У високогір'ях їх заміщують світло-бурі горно-лучні, лучно-степові й лучні ґрунти. У передгір'ях Башкизилсайської ділянки трапляються темні сіроземи. Слід зазначити, що на схилах південної експозиції ґрунти зазвичай малопотужні і сильно скелетовані. На схилах північної експозиції вони трохи засмічені щебенем і вирізняються потужним гумусовим горизонтом (20—30 см), хоча вміст гумусу в них невисокий (3—5 %). Найвищі привершинні ділянки часто не мають ґрунтів взагалі, тут скелі сусідять з осипами і кам'яними річками. В долинах такі скупчення уламкового матеріалу можна спостерігати лише на окремих прируслових ділянках, куди течією зносить валуни і гальку.

Флора