Горації та Куріації () — герої давньої римської історії VII століття до н. е.
За легендою, яку написав Тіт Лівій, билися в поєдинку під час війни між Римом та Альба-Лонгом, за часів правління Тулла Гостілія (третій цар Стародавнього Риму, правив з 673 по 642 роки до н. е.)
Причини війни Після смерті Нуми римляни обрали своїм царем людину по імені Тулл Гостілій. Він був повною протилежністю Нуми — молодий, гордовитий, войовничий. І як тільки став царем, почав шукати привід для війни.«Тулл Гостілій був обраний царем за те, що надав хорошу послугу в боротьбі з сабінянами. Він оголосив війну альбанцям, яка закінчилася поєдинком трьох братів з того та іншого боку. Він зруйнував Альбу за віроломство їх вождя Меттія Фуфетія і наказав альбанцям переселитися в Рим.»
Все почалося з того, що пастухи з Риму посварилися з пастухами з Альба-Лонги: викрали вони один у одного худобу. Тулл Гостілій зрадів, адже це був привід для війни. Зібрав військо і вирушив у похід на Альба-Лонгу. Альбанці вийшли йому на зустріч. Неохоче йшли римські воїни в похід, адже пам'ятали про те, що з Альба-Лонги був родом Ромул, перший цар Стародавнього Риму, що два міста завжди жили мирно, а багато сімей Риму і Альба-Лонги поріднилися один з одним. Щоб покласти край цьому конфлікту, альбанский диктатор Меттій Фуфетій на переговорах з Туллом Гостілієм звертаються до воїнів-близнюків, пропонуючи їм «оголити свої мечі», кожен буде боротися за свою батьківщину.«І він запропонував, щоб від кожного міста боролися між собою на очах у всіх альбанців і римлян троє обраних мужів. Тому як таке число найбільш підходить для вирішення будь-якого спору, бо містить в собі і початок, і середину, і кінець.» Влада дістанеться тому, хто одержає перемогу. Заперечень ні в кого не було, вони домовилися про час і місце, де відбудеться поєдинок.«Перш ніж почався бій, між римлянами і альбанцями був укладений договір на таких умовах: чиї громадяни переможуть в сутичці, той народ буде мирно панувати над іншим. Різні договори укладаються на різних умовах, але завжди однаковим способом. Того разу було зроблено так. Феціал кликнув до царя Тулла: „Велиш мені, цар, укласти договір з батьком-отряженним народу альбанского?“ Цар наказав, тоді феціал сказав: „Прошу в тебе, цар, потрібне для освячення“. Той у відповідь: „Візьми чистої трави“. Феціал приніс з фортеці вирваної з коренем чистої трави. Після цього він звернувся до царя, кажучи: „Цар, призначаєш ти мене з моїм начинням і товаришами царським вісником римського народу квиритів?“ Цар відповів: „Коли щось не на шкоду мені і римському народу квиритів, призначаю“. Феціалом був Марк Валерій, батьком-отряженним він призначив Спурія Фузія, торкнувшись гілкою його голови і волосся. Батько-отряженний призначається для принесення присяги, тобто для освячення договору: він вимовляє численні слова довгого закляття, яке не варто тут наводити. Потім, по оголошенні умов, він говорить: „Послухай, Юпітер, почуй, батько-отряженний народу альбанского, почуй, народ альбанский. Від цих умов, в тому вигляді, як вони всенародно від початку і до кінця оголошені по цим навощенним табличкам без злого умислу і як вони тут в цей день зрозумілі цілком правильно, від них римський народ не відступиться першим. А якщо відступиться першим за спільним рішенням і зі злим умислом, тоді ти, Юпітер, вибий народ римський так, як в цей день тут я вражаю цього кабанчика, і настільки сильніше вибий, наскільки більше твоя міць і могутність“. Сказавши це, він убив кабанчика ножем з кременя. Точно так само і альбанці через свого диктатора і своїх жерців виголосили свої закляття і клятву.»
Боротьба Гораціїв та Куріаціїв
Були в римському війську три брати-близнюки на ім'я Горації, а в альбанців — рівні їм за віком брати Куріації. При чому вони були двоюрідними братами, адже їх матері — сестри-близнючки які були родом з Альба-Лонги: «Адже мати наших Гораціїв — сестра матері альбанских Куріаціїв, і немовлятами їх вигодували грудьми обидві жінки, і юнаки ласкаво приймають і люблять один одного не менше, ніж багато хто своїх власних рідних братів. Гляди ж, як би не виявилося в чомусь несправедливо роздати їм зброю і кликати їх до взаємного вбивства, при тому що вони — двоюрідні і до того ж молочні брати. Бо якщо юнаків змусять заплямувати себе взаємним кровопролиттям, тяжкість святотатства в родинних зв'язках впаде на нас, тому що ми примусили їх». У мирний час вони дружили між собою, і збиралися їх сім'ї об'єднатися: сестра Гораціїв, Камілла, незабаром мала вийти заміж за одного з Куріаціїв. Вже йшли приготування до весілля, але брати Горації пішли в похід, а їх сестра залишилася вдома, не знаючи, за кого молитися Богу, за братів чи за нареченого.«Коли уклали договір, близнюки, як було домовлено, взялися за зброю. З обох сторін підбадьорюють своїх: на їхню зброю, на їх руки дивляться боги, батьківщина і їх батьки, всі співгромадяни — і вдома і в війську. Бійці, і від природи войовничі, і підбадьорювані криками, виступили на середину між двома ратями. Обидва війська сіли перед своїми таборами, вільні від прямої небезпеки, але не від тривоги — адже суперечка йшла про першість і результат залежав від доблесті і удачі зовсім небагатьох. У напруженому очікуванні всі почуття звертаються до видовища, яке аж ніяк не тішить око.»Подали знак, і юнаки встали по троє один проти одного, як сходяться два війська. Зчепилися, стукнули щити, заблищали мечі, і всі, хто був на полі, затамували подих. Ось вони розійшлися, і побачили люди, що двоє братів Гораціїв впали, хоча третій стояв без єдиної подряпини, в той час як троє Куріаціїв були поранені, кожен по-своєму. Радісний крик видали альбанці, передчуваючи перемогу. Так і залишився в живих останній Горацій — Публій, оточений трьома братами Куріаціями. Хоч він був не поранений, Публій зрозумів, що не має жодного шансу встояти проти всіх трьох своїх ворогів разом. Зрозумів, що без хитрості не переможе, і зробив вигляд, ніби звертається до втечі. Вороги кинулися за ним і всім стало зрозуміло, що Публій обрав правильний шлях. Альбанці переслідували його настільки швидко, наскільки їм дозволяли їхні поранення. Саме на такий розвиток подій Горацій і розраховував. Обернувшись, він побачив що Куріації вже знаходяться досить на великій відстані один від одного. Його план спрацював ідеально. Він повернувся і здійснив люту атаку на першого, найменш пораненого Куріація і вбив його. Перш ніж встиг підійти останній, Горацій покінчив з другим братом. Останній Куріацій був фізично виснажений від своїх поранень та довгого бігу. Його надія була розбита, спостерігаючи, як вмирають обоє братів. Він добровільно підставився під удар. Горацій з переможним криком встромив меч в горло Куріація, і лад римлян відповів йому радістю. Потім в знак перемоги Горацій зірвав з переможеного його плащ і зброю.«І то не було боєм. Римлянин вигукує, радіючи: „Двох я приніс в жертву тіням моїх братів, третього віддам на жертовник того діла, заради якого йде ця війна, щоб римлянин панував над альбанцем“. Ударом зверху встромляє він меч в горло противнику, який ледь тримає щит; з полеглого знімає обладунки.»
Повернення додому
З перемогою римляни повернулися в місто. Біля Капенських воріт стояла Камілла, (в античних джерелах немає жодної згадки про ім'я дівчини, але в подальших переказах її іноді називають Каміллою) вона чекала щоб дізнатися чим скінчиться бій. Побачивши троє обладунків, свого брата, а на його плечах плащ нареченого, який зшила сама, вона все зрозуміла. Розпустивши волосся і б'ючи себе в груди, вона заридала. Публія Горація засмутило те, що вона стала оплакувати ворога, а не загиблих в бою братів. Він схопив свою зброю, на якій ще залишилася ворожа кров і вдарив сестру прямо в серце. «Вихопивши меч, він заколов дівчину, вигукнувши при цьому: „Вирушай до нареченого зі своєю любов'ю! Ти забула про братів — про мертвих і про живого, — забула про батьківщину. Нехай загине всяка римлянка, що стане оплакувати ворога!“» Народ був у жаху від побаченого. Вони вважали це чорним ділом. Горація схопили і привели до царя. По закону його повинні стратити, не зважаючи на те що нещодавно він приніс перемогу стародавньому Риму. Тулл Гостілій не став нести відповідальність за такий вирок і подальшу страту героя, та оголосив, що передає справу Горація на суд дуумвірів, двох суддів, щоб ті винесли йому належний вирок: «Совершившего тяжкое преступление да судят дуумвиры; если он от дуумвиров обратится к народу, отстаивать ему свое дело перед народом; если дуумвиры выиграют дело, обмотать ему голову, подвесить веревкой к зловещему дереву, засечь его внутри городской черты или вне городской черты». Таков был закон, в согласии с которым были назначены дуумвиры. Дуумвиры считали, что закон не оставляет им возможности оправдать даже невиновного. Когда они вынесли приговор, то один из них объявил: «Публий Гораций, осуждаю тебя за тяжкое преступление. Ступай, ликтор, свяжи ему руки». Ликтор подошел и стал ладить петлю. Тут Гораций, по совету Тулла, снисходительного истолкователя закона, сказал: «Обращаюсь к народу».
Після цього діло було передано на розгляд народу. На суді батько Горацій все таки зміг оправдати свого сина. Він заявив що його дочка була вбита по праву, також на захист свого сина він розповів про недавню перемогу і попросив їх пощадити свого останнього сина, що вижив (його четвертий син, брат Горація, теж помер).
Обійнявши юнака та вказуючи на обладунки Куріаціїв, батько сказав: «Неужели, квириты, того же, кого только что видели вступающим в город в почетном убранстве, торжествующим победу, вы сможете видеть с колодкой на шее, связанным, меж плетьми и распятием? Даже взоры альбанцев едва ли могли бы вынести столь безобразное зрелище! Ступай, ликтор, свяжи руки, которые совсем недавно, вооруженные, принесли римскому народу господство. Обмотай голову освободителю нашего города; подвесь его к зловещему дереву; секи его, хоть внутри городской черты — но непременно меж этими копьями и вражескими доспехами, хоть вне городской черты — но непременно меж могил Куриациев. Куда ни уведете вы этого юношу, повсюду почетные отличия будут защищать его от позора казни!» Народ було переконано: «його виправдали швидше з захоплення доблестю, ніж по справедливості». Таким чином переможець Куріаціїв залишився в живих. Довго ще після того поєдинку показували подорожнім кам'яні гробниці Куріаціїв, похованих прямо на місці загибелі, а біля самих стін Риму — викладену з тесаного каменю гробницю сестри Гораціїв. І хоча шанували в Римі подвиг Горація, ніхто не наважувався сказати, що вчинив він зі своєю сестрою по справедливості.
Аналіз істориків