Бі́ла Крини́ця — село в Україні, у Рівненському районі Рівненської області, центр сільської громади. Населення — 2431 особа. Через село проходить автошлях Київ—Житомир—Рівне—Дубно—Львів—Чоп (, частина ).

Історія За даними польського видання «Ліс і степ» (Краків, 1888), Гелєсин згадується як маєток князів Любомирських. Первісна назва — Біла Криниця — походила від численних чистих джерел поблизу поселення. Назву Гелєсин село отримало на честь княжни Єлени (Гелесі), дочки Йосипа Станіславовича Любомирського, що дозволяє датувати перейменування другою половиною XVIII століття.

Після приєднання Волині до Російської імперії село вперше зафіксоване в ревізькій казці від 6 серпня 1795 року як слобода Гелєсин. Слободами тоді називали поселення, жителі яких мали тимчасові пільги від поміщика в обмін на обов'язкову відробіткову повинність. У документі зафіксовано 14 переселених польською владою сімей і 7 місцевих. Остання хвиля переселення з центральних районів Польщі датується 1738 роком, що вказує на початок формування майбутнього села саме в цей період.

Родовід Любомирських, поданий у польській енциклопедії (Варшава, 1880), уточнює, що князь Йосип Станіславович Любомирський отримав Степань з навколишніми селами у 1753 році, а його дочка Єлена (Гелєся) народилася у 1780-х роках. Відповідно, поселення Біла Криниця існувало раніше, а назва Гелєсин виникла лише після народження княжни. У додатковій ревізькій казці від 31 січня 1827 року зберігається старий варіант назви — «дєрєвня Бєлая Крініца». Аналіз ревізьких документів також засвідчує зв'язок поселення з парафією села Колоденка, що збігалося з землею, яка перебувала у володінні князів Любомирських.

Згідно з краєзнавчими дослідженнями Йосипа Целюка («Моє рідне село», 2005) та даними «Списку населених місць Волинської губернії» (1909), Гелєсин входив до Рівненського повіту та Рівненської волості. На той час у селі налічувалося 18 дворів і 259 жителів. Поштова станція обслуговувала населення з Антополя; у селі функціонував поліцейський стан і діяли представники повітових судових установ. До Білої Криниці офіційно належали хутори Кругле та Полісся. Поблизу протікала річка Зерета, назва якої походила від бобрових нір (жерет). Також були відомі хутори Високе, Казьонщина і Скомороха, що сформувалися як дрібні поселення на навколишніх землях.

1904 року сільська громада отримала дозвіл на спорудження церкви, школи та лікарні, однак через обмежені фінансові можливості вирішила звести насамперед храм. Для будівництва було виділено земельні ділянки трьома місцевими жителями, а громада зібрала необхідні кошти через добровільні внески. Додаткову фінансову підтримку надали державна влада та місцеві землевласники. Храм св. Іоанна Богослова було завершено й освячено 9 жовтня 1908 року.

Визвольні змагання Після підписання Брестського мирного договору (лютий 1918) територію України зайняли австро-угорські та німецькі війська. У квітні 1918 року була усунута Центральна Рада й встановлено гетьманат Павла Скоропадського. Наприкінці 1918 року, після анулювання Брестського миру радянською Росією, розпочалися бойові дії між більшовицькими військами та українськими силами. Для керівництва боротьбою була створена Директорія, яку з 1919 року очолював Симон Петлюра.

Воєнні події призвели до укладення Ризького мирного договору між Польщею та Радянською Росією у березні 1921 року. За його умовами територія Волині, зокрема землі Білої Криниці, відійшла до Польщі й перебувала під її адміністрацією до 1939 року.

У міжвоєнний період польська влада проводила політику земельної реорганізації. Значні площі в Рівненському повіті, включно з землями колишніх володінь Любомирських, перейшли до Державного земельного банку у Варшаві, який став найбільшим землевласником у регіоні (понад 2,1 тис. га). Населення Білої Криниці продовжувало традиційно займатися землеробством, яке залишалося основним джерелом доходу, а придбання додаткової землі вимагало тривалих заощаджень і значних матеріальних зусиль.

1939—1941 роки

Після укладення між Німеччиною та СРСР договору про співробітництво і ненапад та секретних протоколів щодо поділу сфер впливу (вересень 1939), Німеччина напала на Польщу. У другій половині вересня 1939 року Червона армія перейшла польський кордон; передові частини 45-ї стрілецької дивізії без бою зайняли Рівне. Територія заходу України була приєднана до СРСР і розпочалося її адміністративне впорядкування.

У грудні 1939 року створено Рівненську область, у складі якої організовано 30 районів. Місцеве управління будувалося через тимчасові адміністрації, волосні та селянські комітети. Рішенням облвиконкому від 26 лютого 1940 року утворено 856 сільських рад. Село отримало офіційну назву Біла Криниця, головою сільської ради призначено Уліяна Ковальчука.

У 1940 році в селі створено перший колгосп — імені Комінтерну, який мав 320 га землі. Основні роботи у перший рік полягали в організаційному облаштуванні господарства. З початком війни мешканці повернули собі майно, передане до колгоспу.

Німецька окупація 1941—1944 років 30 червня 1941 року Біла Криниця була окупована німецькими військами. Унаслідок бойових дій село зазнало окремих пошкоджень. За даними, поданими до німецької районної управи, частково знищено кілька господарських будівель: дві клуні були пошкоджені більш ніж на 90 %, вітряк у колонії Полісся — на 30 %, а кузня — на 4 %.

Окупаційна адміністрація запровадила систему обов'язкових поставок, спрямовану на забезпечення німецької армії продовольством і сировиною. Населення зобов'язували здавати зерно, сіно, солому, яйця та інші продукти. У 1943 році німецька влада розпочала вилучення металів для військових потреб. На підставі розпорядження від 29 травня 1943 року з білокриницької церкви було реквізовано два дзвони загальною вагою 186 кг. Частину інших дзвонів місцева громада сховала, щоб уникнути їх вилучення.

ОУН–УПА Під час німецької окупації територія Білої Криниці контролювалася місцевим підрозділом Організації українських націоналістів (ОУН), який входив до групи «Південь». Через розташування села на трасі Рівне–Київ у ньому постійно перебували німецькі війська, тому активні бойові дії в самому селі не проводилися. Основні операції підпільних формувань були зосереджені в сусідніх селах.

У Білій Криниці існував загін самооборони, який займався підготовкою членів підпілля та збором медичних матеріалів, продуктів і одягу для потреб військових формувань. Село було звільнене від німецьких окупантів на початку лютого 1944 року.

Повоєнні роки Після звільнення Білої Криниці від німецької окупації відновила роботу сільська рада, головою якої знову обрано Уліяна Ковальчука. На момент відновлення колгоспу імені Комінтерну (31 серпня 1949 року) в селі налічувалося 276 дворів, із них 37 колгоспників та 230 одноосібників, а загальна площа землі становила понад 1050 га, з яких близько 943 га була ріллею.

Одразу після відновлення колгоспу створено бригаду № 1. У 1951 році колгосп було перейменовано на колгосп імені Маленкова. У 1957 році внаслідок об'єднання з колгоспом імені Калініна (села Антопіль та Глинки) утворено колгосп «Ленінський шлях». Це об'єднання сприяло розвитку інфраструктури села: будівництву житлових будинків, школи, дитячого садка, будинку культури, об'єктів побутового обслуговування та доріг із твердим покриттям.

За постановою РМ СРСР від 3 травня 1957 року колгосп було перетворено на радгосп. У 1961 році радгосп «Ленінський шлях» увійшов до системи насінницьких господарств Рівненської області й отримав назву радгосп «Рівненський», підпорядковуючись обласній державній дослідній станції. З 1963 року керівником радгоспу призначено Бориса Присяжнюка, під керівництвом якого село набрало сучасного вигляду.

Після 1991 року 18 травня 1992 року радгосп «Рівненський» було перейменовано на Дослідне господарство «Білокриницьке», керівником якого став Борис Федчук.

У селі функціонує загальноосвітня школа I—III ступенів, де навчається понад 350 учнів, працює 37 учителів. При школі діє етнографічний музей «Берегиня», заснований у 1991 році родиною Новаків; у 1995 році йому присвоєно звання «Народний».

На території села працюють медична амбулаторія, аптека, дошкільний навчальний заклад, Будинок культури, бібліотека та відділ зв'язку. Економічну діяльність забезпечують ДГ «Білокриницьке», підприємства аграрного та сервісного секторів, зокрема АЗС та сільськогосподарські компанії. У січні 2020 року введено в експлуатацію нову амбулаторію.

День села відзначається 9 жовтня.

Населення Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2228 осіб, з яких 1080 чоловіків та 1148 жінок. За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 2431 особа.

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 97,29 % російська 2,02 % білоруська 0,37 % інші 0,32 %

Відомі люди Басараба Василь Наумович — поет, журналіст, краєзнавець. Член Національної спілки письменників України. Ханенко Святослав Михайлович — український політичний діяч, перший заступник міністра охорони здоров'я України з березня по жовтень 2005 року, голова Київської обласної організації ВО «Свобода» з вересня 2008 року по листопад 2012 року. Депутат Верховної Ради України 7-го скликання. Жилінський Петро Павлович

Ветерани Німецько-радянської війни

Симочук Григорій Дем'янович (1921–?) — служив у лавах Червоної армії з 1941 до 1946 року, брав участь у бойових діях на фінському та Ленінградському фронтах, пережив блокаду Ленінграда, згодом брав участь у визволенні Естонії. Власюк Олександр Леонтійович (1927–?) — учасник війни з Японією, артилерист; після демобілізації працював у сільському господарстві та торговельній сфері. Нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни та медалями до ювілейних дат Перемоги та Збройних сил. Ханенко Іван Гнатович — служив у ЧА з 1943 року, брав участь у боях на території Литви, Латвії, Білорусі та Східної Пруссії, був поранений, демобілізований після лікування. Дем'янчук Іван Юхимович — служив у Польській та Радянській армії; брав участь у бойових діях на Білоруському фронті, отримав поранення, демобілізований за станом здоров'я. Нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни та медалями до ювілейних дат Перемоги.

Див. також Білокриниця

Примітки

Джерела

Посилання Погода в селі Біла Криниця Офіційний сайт Білокриницької публічно-шкільної бібліотеки