Переня́тин — село в Україні, у Радивилівській міській громаді Дубенського району Рівненської області. Населення становить 351 особа. До 2020 належало до Башарівської сільської ради. Колишнє містечко XVII — XVIII ст.
Назва За переказами, назва села походить від того, що колись на цьому місці були застави, на яких переймали подорожніх чи проїжджих для заселення спустошеної ворогами місцевості, або з метою припинення бродяжництваИсторико-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. — Т. 3 : Уезды Кременецкий и Заславский / Составил Н. И. Теодорович. — Почаев, 1893. — С. 160—161..
Географія Село Перенятин розташоване в межах Волино-Подільської височини, в підніжжі низькогір'я Вороняки, Гологоро-Кременецького кряжу, у фізико-географічній області — Мале Полісся на Кременецько-Дубнівській рівнині.
Коли їхати з Радивилова на Почаїв, кілометрів за п'ятнадцять від райцентру автошлях виходить до великого, мальовничого ставу, утворюваного річкою Слонівкою. В Інтернеті можна натрапити на захоплені відгуки мандрівників про цей став біля села Перенятина: йдучи до Свято-Успенської лаври, вони тут зупиняються перепочити.
Коли бути точним, то на цих берегах не одне, а два села: на правому березі річки — Перенятин, на лівому — його давня, історична частина, яка так і називається — Старики. У Стариках збереглися земляні вали середньовічного городища.
Ґрунти Чорноземи карбонатні на елювії щільних карбонатних порід.
Клімат У Перенятині клімат помірно-континентальний. Значна кількість опадів протягом року. За класифікацією кліматів Кеппена — Dfb (зона D — помірний континентальний клімат без посушливого сезону з теплим літом). Літо починається тут в кінці червня і закінчується у вересні. Влітку переважає антициклональна погода, проте часті циклони із заходу приносять значну кількість опадів, що нерідко випадають у вигляді злив. Зима м'яка, часто випадає мокрий сніг з дощем. Для осені характерні найвища у році хмарність, холодна волога погода, часті опади. У кліматичному відношенні це найвологіший район Лісостепу. Місяцем з найбільшою відносною вологістю повітря є січень (83,60 %). Місяцем з найнижчою відносною вологістю повітря є травень (66,37 %). Місяць з найбільшою кількістю дощових днів — липень (14,83 дня). Місяць з найменшою кількістю дощових днів — жовтень (9,83 дня). Температура тут в середньому 8,8 °C. За рік кількість опадів становить 825 мм. Самий сухий місяць — лютий, найбільша кількість опадів у липні, в середньому 115 мм. Липень також самий теплий місяць року, середньомісячна температура повітря +19,9 °C. Січень самий холодний — середньомісячна температура -3,1 °C.
Історія Вперше село Перенятин згадується 1533 року в Литовській метриці, книга 24, коли Рогозинський Івашко Іванович з дружиною Катериною, продали село швагрові Василю Юрійовичу Риловичу (Батьківському?)Poczet rodów w Wielkiém Księstwie Litewskiém w XV i XVI wieku] / ułożył i wyd. Adam Boniecki. — Warszawa: s. n. J. Berger, 1887. — S. 283, 289.. Перенятин згадується 1545 року в описі Кременецького замку, у скарзі кременецьких міщан — «в Пԑрԑнятынԑ Василԑи Батковскии ωт воза по грошу бԑрԑть»Литовська метрика. Книга 561. Ревізії українських замків 1545 року / Підготував В. Кравченко. — : ТзОВ «Простір М», 2005. — С.207. — ISBN 966-02-3711-1.. 1566 року Каленик і Ганна Батьківські заставили Гостському на 10 років свої маєтки Перенятин і Башарівка (ЦДІАК України, ф. 22, оп. 1, кн. 3, арк. 29).
1583 року Ганна Гойська, дружина луцького земського судді Ярофія Гостського, з села Перенятина платила податок з 33 дим, 16 городів, 6 коморників, водяного млина.
1618 року кременецький земський суддя Самійло Макарович Лідихівський (1640) купив у Миколи Івановича Батьківського третину в селах Перенятин і Волиця а пізніше придбав і решту обох поселень та розмежував їх із селами Батьків і Башарівка, що належали Северину Батьківському. Під час вального сейму 1623 р. він отримав привілей на заснування в маєтку Лідихів, де заклав уже невеличкий замок, однойменного містечка з двома ярмарками на рік та щотижневим торгом, а 14 лютого 1629 р. — аналогічний привілей на містечко під назвою Краснопіль у маєтку Перенятин, та перший із привілеїв не вдалося, очевидно, реалізувати, оскільки Лідихів і далі фігурує в джерелах як село. Самійло Макарович з дружиною Гальшкою (Єлизаветою) Станішевською мав п'ятеро дітей, дочку Анну і синів: Івана, Степана, Мартина (1676) і Самійла (бл.1678)Sobczuk W. Początki rodu Ledóchowskich // Przegląd Humanistyczny. — 2006. — № 1. — S. 143—145..
В червні 1651 року біля містечка Перенятина зосередив своє татарське військо кримський хан Іслам Гірей, союзник Богдана Хмельницького, який в той час з козацько-селянським військом таборував в селі Колодному. Маневруючі козацькі загони під Дубно намагались виманити короля Речі Посполитої Яна ІІ Казимира, з метою розбити його війська при переправі через Ікву, а хан мав напасти на обози біля Стиру. Та план Хмельницького не вдався. 26 червня під Перенятином татарами був розбитий роз'їзд Бейдковського з полку Я. Вишневецького, і королю М. Потоцький порадив чекати битви під БерестечкомКостомаров М. І. Богдан Хмельницький ; Історична монографія / Пер. з рос. Т. С. Завгородньої ; Передмова В. С. Мороза ; Худож.оформ. А. П. Дерев'янка. — Дніпропетровськ: Січ, 2004. — С. 496.— ISBN 966-511-360-7.Свєшніков I. К. Битва під Берестечком. — Львів: Слово, 1992. — С. 103. —ISBN 5-8326-0005-3.Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі. Пер. з фр. Ю. Назаренко. — : Томіріс, 1993. — С. 144. —ISBN 5-87498-087-3..
Після поразки під Берестечком групи козаків відступали і через Перенятин, з останніх сил відбиваючись від переслідувачів на шляху до Почаївського монастиря, де знаходила притулок козацька старшина. Шляхтич А. Радзивілл писав, що переслідувані козаки «милосердя не просили, і через це їх рубано без милосердя». А інший сучасник тих подій, М. Собеський, вказав, що між «Дубном і Бродами бачив дороги й переправи заповнені трупами». В селі Підзамче, недалеко від церкви могилаАрхеологическая карта Волынской губернии / Антонович В. Б. — М. : Типогр. Г.Лесснера и А.Гешеля, 1900. — С. 84., за переказами, там поховані козаки, які померли від ран, отриманих під час Берестецької битви 1651 року.
За податковим реєстром 1673 року, в панському дворі у селі Старики проживали родини синів Самійла Макаровича: вдова Мартина Самійловича, Маріанна Єловицька і її син Андрій(бл.1720), дочка Катерина та сім'я Самійла Самійловича, дружина Олександра Линівська з двома дітьми Іваном і Степаном.
У 1735 році Перенятин, під назвою містечка, виступає, як власність Михайла Лідихівського, внука Андрія Лідихівського (; (1785) — підстолія волинського, ротмістра королівського, посла чернігівського)<ref name="Herbarz polski"Boniecki A. Ledóchowscy // Herbarz polski. — Warszawa: Skład główny Gebethner i Wolff w Warszawie, 1911. — t.14. — Cz.1. — S. 55—62..
2—5 січня 1735 року проведений опис маєтностей дворянина Михайла Лідихівського в містечку Перенятин, селах Підзамче і Комарівка та садиби в Кременці, з детальним описом селян які там проживали, їх власної та панської худоби і відбування ними повинностей. Опис цінний згадкою імен і прізвищ тодішніх мешканців Перенятина (37 сімей) і села Підзамче (23 сім'ї), а також фіксацією факту ще відносно добре збереженого тоді замку, наявністю церкви. Заслуговує уваги і те, що містечко Перенятин і село Підзамче згадуються як одне поселення, яке у минулому тягнулося від урочища Старики до села Підзамче — miasteczko y podzameczek Pereniatyn, або в іншому варіанті miasteczko y wieś Podzameczek Pereniatyn. Річний прибуток з маєтку становив 3644 польських злотих. Крім сільського господарства та тваринництва, в Перенятині було розвинуте ткацтво, пивоваріння та ґуральництво, в селі Підзамче бортництво. Панщину відробляли три дні на тиждень літом і два дні зимою (в селі Підзамче чотири дні літом і три зимою). Тяглі селяни виходили на панщину зі своєю худобою і плугами, а хто не мав то «пішо». Були також зажинки, обжинки, закоски, обкоски, три обов'язкові толоки для всіх мешканців крім немічних і четверта прошена, шарварки при потребі робіт на греблі і ставові. За стародавніми звичаями, поза панщиною, мочили, сушили, тіпали і чесали прядиво з льону чи коноплі і з дозволу пана віддавали чи продавали його на вагу як і мотки, прали полотно, садили та поливали капусту, пололи грядки. Ткачі, за давнім звичаєм, повинні були ткати півсетки для панського двору. В обов'язки селян входив обмолот проса, перевезення збіжжя до Бугу і Львова, своїми возами, на вимогу панського дв́ору, вилов риби на ставу. Кожен господар обов'язково ніс погодинну таємну варту на панському дворі і фільварку, охороняючи збіжжя, коней та інше майно. Мешканці віддавали і визначену натуральну данину курами, яйцями, а також очкове (10 % зібраного меду). При оренді або заставі маєтку, день роботи тяглого підданого тоді оцінювався в 6 грош, курка 6 грош, яйце по 1 шелягу, моток 8 грош, очкове 15 грош. Якщо хтось хотів поселитись в містечку, то звільнявся від податків на рік. Жита сіяли в Перенятині і Підзамче — 80 осьмак бродської міри + 2 четверика. Пшениці сіялось 66 осьмак.
В'їзд до панського фільварку з села, від церкви, через єдині нові ворота в дерев'яній огорожі. Ліворуч сад, загороджений дубовими палями від церкви аж до башти на валу, з хвірткою до ставу. Біля фільварку дерев'яна годівниця, біля якої три хліви криті соломою та шопа з дев'яноста дошками.
В'їзд до двору, через дуже стару, дерев'яну, биту ґонтом браму. По дорозі до садиби, праворуч, невеликий будиночок, критий соломою, з сінами і двома дверима: одні ведуть до приміщення з новою простою кахельною піччю, трьома вікнами, лавками зі спинками, шафою, а другі до пекарні з двома вікнами, двома пекарськими печами, коморою з льохом.
У дворі, праворуч, стоїть будівля з дерев'яного бруса з чотирма вікнами, три з яких засклені, в дерев'яних рамах. Двері на завісах. Всередині це однокімнатне приміщення з альковом. Підлога дерев'яна. У кімнаті нова зелена кахельна піч з каміном, буфет, два столи з шістьма стільцями, дві лави, в алькові круглий столик з двома шухлядками та ніша з дерев'яними поличками. Поруч, у дворі, дерев'яний будиночок кухні, покритої ґонтом, з чотирма віконницями і мурованим комином. Всередині сіни, з окремими дверима до невеликої комори та просторої кухні з дощатою підлогою, мурованою піччю, опори якої дуже подряпані, стільницею, дерев'яними сходами, з поручнями, на пусте горище. Ідучи далі, від покоїв, глибокий дерев'яний колодязь з дерев'яними воротами, покритий ґонтом, вже значно зруйнований наполовину вглиб. Воду з нього тягнуть двома новими, окованими залізом, відрами, за допомогою великого колеса з коловоротом в якому крокує людина. Від колодязя йде дві ринви — до кухні і до броварні зі старим поваленим ґонтовим дахом і дверима на дерев'яних бігунках. В пивоварні дві печі — завалена солодівня та кахельна піч, мідний котел, студні до пива (для охолодження сусла), три діжки, одна з яких для затирання солоду, старе корито, ківш. Відразу за пивоварнею стара зруйнована кузня, йдучи від якої, є стара будівля з кімнатами, піччю, вікнами і коморою, така зруйнована, що й описувати нема чого, хіба що в цих будівлях є двоє дверей на петлях і цегляне підземелля зі сходами. За цими старими будівлями стоїть закладений фундамент нового палацу на дубових стовпах з вісімнадцятьма одвірками. За тим новозаложеним палацом комора на дубових стовпах під ґонтом, до неї ґанок зі сходами, двері на петлях із зіпсутим замком, всередині засіки та горище.