Тегиля́й, тегеля́й, тегель — найпростіший і найдешевший обладунок XVI століття, поширений у східній Європі. Перша згадка тегиляя в джерелах припадає на листування між Іваном III і королем Польщі Казимиром IV в 1489 році. Був масово поширений в українській козацькій кінноті протягом XVI—XVII ст.
Термін На думку зброєзнавця М. В. Горелика, назва походить від монгольського хатангу дегель («міцний, як сталь, каптан»). Згідно з Доржи Банзаровим, слово тегиляй походить від монгольського тегель, що означає «шиття, стібання». Причому Банзаров вважав, що «давньоруський тегиляй» — це обладунок, який монголи ще в XIX ст. називали «олбок», тоді як власне терміном «тегиляй» вони стали називати монгольський обладунок хуяг, аналогічний російському куяку . У словнику Даля тегиляй — «каптан зі стоячим коміром і короткими рукавами». У Словарі української мови Б. Д. Грінченка згадується співзвучне слово тягеля́ (род. відм. тягелів), що тлумачиться як «рід верхнього одягу, козацький півкаптан».
Історія Вважається, що тегиляй походить із монгольського Сходу, під впливом татар закріпився на Русі. Являв собою каптан-обладунок, туго стьобаний на бавовні, шовку або вичісках льону, конопель (клоччі) і вовни, іноді в нього вшивалися металеві пластини та кольчужні кільця. Один з варіантів був довгополим, із довгими розрізами по боках у подолі, пристосованими до їзди верхи, і довгими стьобаними рукавами. Інший варіант являв собою халат з рукавами-лопатями до ліктя, і носився поверх іншого каптана. Згідно з О. В. Висковатовим, крій тегиляя був наступним: «Це було плаття з короткими рукавами і з високим стоячим коміром, вживалося воно такими ратниками, які, по бідності, не були в змозі з'явитися на службу в обладунку. Робився тегиляй з сукна, також з інших вовняних або бавовняних матерій, товсто підбивався ватою або прядивом, іноді з додатком панцирних або кольчужних обривків, і був наскрізь простьобаний. У такому вигляді тегиляй був майже настільки ж надійним захистом, як і всякий обладунок. Одягався він у рукави, як каптан; у довжину був нижче колін, а застібався ґудзиками на грудях».
Тегиляї не визнавалися повноцінним обладунком у московському війську, бувши захисним спорядженням другосортним. Згідно з «Уложенням про службу 1555—1556 року», одним із законодавчих актів, що входив у число реформ Івана Грозного, поміщик зобов'язаний був виставити «тегиляйного» воїна в тому випадку, якщо маєток або вотчина були більше ніж 100, але менше ніж 200 чвертей. Виходячи з інформації з документів про помісну службу, у першу чергу Боярської книги 1555/1556 рр., а також деяких десятень, тегиляі бували трьох видів, виходячи з їхньої товщини, яка впливала на рівень їхніх захисних якостей. На думку О. В. Шиндлера, тегиляї підрозділялися на тегиляї товсті, тегиляї стандартні (звичайні) і тегиляї тонкі. Згідно з документами про помісну службу, тегиляй був другим за поширеністю видом захисту корпусу, після «пансиря». З 2252 воїнів, згаданих у десятнях і Боярській книзі, 315 були в тегиляях. З них 125 воїнів були в тегиляї товстому, 187 в «стандартних» тегиляях і ще троє в тегиляях тонких.
Див. також Стьобанка Тиляги Шапка бавовняна
Примітки
Джерела