Кримськотата́рський фолькло́р () — усна народна творчість кримських татар, невід'ємна складова національної культури цього народу, є цінним джерелом народних традицій і кримськотатарської мови; має власну жанрову специфіку, історію запису та дослідження.

У фольклорі кримських татар зустрічаються персонажі загально-тюркського епосу, сюжети й герої, ха­рактерні для мусульманських народів, середньовічного християнського населення Криму. Також і власне кримськотатарській фольклорній традиції притаманна регіоналізація, зокрема, наприклад, відмінності у темах і жанрах фольклору татар-степняків (ногаїв), кримців-горян і прибережних кримців.

Жанрова специфіка

Кримськотатарський фольклор представлений ба­гатьма жанрами народної прози та поезії. Подеколи фольклорні твори виконують під музичний акомпанемент, зокрема дестани.

Найдав­нішими, пов'язаним подеколи з язичницькими (доісламськими) часами, у фольклорі кримців є спільні для багатьох тюрків побажання на краще (алгъ­ыш) і прокляття (къаргъыш), які по суті є зразками народної мови, що також нерідко пов'язані з давніми міфологічними уявленнями, традиціями й обрядами (практична сторона фольклору).

Історично первинним, таким, що сягає Середньовіччя, жанром фольклору кримських татар є епос (дестан) — героїчні оповіді (різновид народної поезії) Чорабатыр, Кёр оглу, де оспівано подвиги богатирів, які захищали інтереси простого народу; також є епоси, де відображено лірико-романтичну тематику (Таир ве Зоре). Кримськотатарський епос, зокрема, Кёр оглу знаходить прямі паралелі з усною творчістю близьких тюркських народів.

Жанрами усної прози кримців є казки (масаллар) і легенди (эфсане), а також народні анекдоти (лятифелер).

Як і у фольклорі інших народів світу, кримськотатарські народні казки, почасти умовно, поділяються на: тваринний епос (айванлар акъкъында); чарівні казки (тылсымлы масаллар); соціально-побутові історії (ичтимаий-турмуш); кумулятивні казки (кумулятив масаллар).

Популярним, але достатньо пізнішим жанром усної прози кримців є легенди, найчастіше інспіровані до створення народною уявою багатою і мальовничою природою Криму (гори, скелі, провалля, ущелини, річки). Окремо виділяються історичні легенди, в яких ідеться про події або осіб минулого, закарбовані в народній пам'яті (серед таких легенди про кримського месника і поборника простих людей Аліма).

Сюжети кримсько­татарських народних анекдотів є як міжнародними, так і досить специфічними, пов'язаними з життям та історичними реаліями народу. Найбільше анекдотів, часто зі спільними сюжетами, згруповані у цикли навколо типових фольклорних персонажів — одного з найпопулярніших у світі Ходжі Насреддіна, а також суто киримли Ахмет-Ахая.

Дрібні жанри кримськотатарського фольклору — прислів'я та приказки (аталар сёзлери ве айтым­лар, буквально «слова батьків»), загадки (тапмаджалар) і скоромовки (тез айтувлар) є часто зразками народної поезії, а не прози (перші 2 жанри), представляють собою відточені і досконалі зразки народного мовлення (всі з названих, включаючи скоромовки). Також нерідко ці жанри, вкупі з народними анекдотами, а також жартівливими піснями і частівками представляють сміхову культуру кримців (народний гумор).

Частівки кримських татар: у степових киримли — чынъ, виконува­ли молоді люди без музичного супроводу; у киримли-горян — мане, виконувались одиночно або в групі, часто під акомпанемент.

Ногайські беїти (ногъай бейит­лери) — віршована форма, дво­вірш; найчастіше ліричні, відображували різні сторони життя та побуту людей; були найбільше поширені в кочових кримців-степняків (ногаїв).

Кримськотатарські народні пі­сні (халкъ йырлары) можна поділити на групи: побутові — їх найбільше, і сюди відносяться ліричні, трудові й професійні (зокрема, як окремі види пастуші, рибальські тощо пісні), жартівливі; святкові й родинні — обрядова календарна пісенність, весільні пісні, величальні пісні, дитячий пісенний комплекс, зокрема дитячі пісеньки (балалар йыр­ла­ры) та колискові (айнени, бешик йыр­лары). історичні та військові пісні, присвячені історичним подіям і військовій звитязі джигітів.

Історія дослідження

Окремі зразки усної народної творчості кримців і згадки про них зустрічаються у дорожніх нотатках і описах подорожей Кримом різних дослідників і мандрівників.

Початок письмовій фіксації зразків усної прози кримських татар (і караїмів) поклав мовознавець Вільгельм Радлов.

Одним з перших, хто включив тексти кримськотатарських казок і легенд, щоправда не мовою оригіналу, а російською, був В. Х. Кондаракі, автор таких фундаментальних праць, як «Универсальное описание Крыма» (Санкт-Петербург, 1875, т. 1–13) та «В память столетия Крыма» (Москва, 1883, т. 1–10).

Наступною спробою ознайомити російськомовного читача з легендами та переказами кримських татар, як і решти етногромад Кримського півострову, можна вважати 3 випуски «Легенд Криму» Н. Маркса (Москва, 1913, т. 1; 1914, т. 2; Одеса, 1917, т. 3).

В. Філоненко опублікував «Загад­ки крымских татар» (Сф., 1926). Цікаве зібрання міфів та легенд крим. татар надруковано 1927 у Ленінграді (нині С.-Пе­тер­бург). 1930 у моск. вид-ві «Физ­куль­ту­ра и туризм» видано зб. «Сказки, легенды и предания Крыма» А. Кончевського.

Спробу наук. зібрання та видання рос. мовою кримськотатар. казок і легенд здійснили 1934 співроб. Алупкин. палац.-парк. комплек­су під кер-вом дир. Я. Бірзгала. Упродовж року експедиція на Пд. березі Криму записала понад 100 текстів. 1936 у Сімферо­полі надруковано 1-й зб. «Сказ­ки и легенды татар Крыма» (21 казка, 3 легенди), 2-й зб. — анекдоти про Ходжу Насреддіна та Ахмет-Ахая.

У довоєнний час зразки фольклору кримців включались у антології усної народної творчості народів СРСР.

Після депортації (1944) наприкінці Другої світової війни на кримськотатарський фольклор, як і на сам народ, його представників та його здобутки було накладено табу. Лише починаючи з 2-ї половини 1950-х, потроху відновивши втрачені зв'язки, представники національної інтелігенції спромоглися опублікувати низку важливих для розвитку кримськотатарської культури видань, зокрема і фольклорних. Осередками культури поза Кримом стали Казань (Татарська АРСР) і Ташкент (Узбецька РСР). У Казані, Ташкенті та Єлабузі плідно працювали Керім Джаманакли, Рефік Музафаров та інші. Так, у 1959 році К. Джаманакли у співавторстві з Ю. Болатом і Р. Тинчеровим упорядкували й видали в Ташкенті книгу кримськотатарських народних казок, цього ж року в Казані Р. Музафаров опублікував монографію «Татарские народ­ные пословицы». Прикметно, що у назвах обох видань кримськотатарське названо татарським, для уникнення додаткового цензурування.

Серед новітніх (починаючи від 1990-х) дослідників кримськотатарського фольклору — представники національної інтелігенції та науки Л. Усеїнов, Т. Бекіров, А. Ісмайлова, Ф. Сеферова. Усну народну творчість кримських татар ґрунтовно вивчають на кафедрі кримськотатарської філології Кримського інженерно-педагогічного і Таврійського університетів (обидва — Сімферополь). Кримському фольклору присвячені монографії, наукові статті. Зразки фольклору кримців вміщено у підручниках із кримськотатарської літератури.

Цікавий факт

Вважається, що до К. ф. звернувся О. Пуш­кін, який в основу поеми «Бахчисарайский фонтан» поклав легенду про Фонтан сліз.

Примітки

Джерела, посилання, та література Къырымтатар халкъ агъыз яра­тыджылыгъы (Кримськотатарська народна усна творчість): Хрестоматия. Ташкент, 1991 Куртиев Р. И. Кален­дар­ные обряды крымских татар. Сф., 1996 Криштоф Е. Г. Легенды Крыма. Сф., 2001 Аталар сёзлери ве айтымлар (При­слів'я та приказки кримських татар). Сф., 2002 Къырымтатарларнынъ аталар сёзлери (Кримськотатарські при­слів'я та приказки). Сф., 2007 Кримськотатарські народні казки та легенди. К., 2007. Гуманенко Л. Золота колиска. Казкова традиція Криму: фольклорна розвідка / Лариса Гуманенко. — Чернівці: Букрек, 2024. — 256 с. : іл.