Садихджан (, справжнє ім'я Садихов Мірза Асад-огли, ; 1846, Шуша—1902, там само) — азербайджанський народний музикант, тарист, творець азербайджанського (також званого оновленим) тара.
Садихджан є одним з відомих азербайджанських виконавців на тарі. Удосконаливши тар, Садихджан розширив можливості віртуозної гри на цьому інструменті. Він збільшив число струн з 5 до 13, змінив корпус інструмента, а також повністю змінив систему ладків на шийці тара, зменшивши їх кількість з 27-28 до 22.
Садыхджан вніс значні нововведення й у азербайджанський мугам, удосконаливши мугами «Сеґях» і «Мірза Гусейн Сеґях», і, поліпшивши мугам «Махур». Поява ж в азербайджанській музиці мугамів «Махур-хінді», «Орта Махур», «Забул Сеґях», «Харидж Сеґях», «Мірза Гусейн Сеґях», «Єтім Сеґях», «Чобан Баяті» пов'язана з творчістю Садихджана і азербайджанським таром.
У 90-х роках XIX століття під керівництвом Садихджана в Шуші створено ансамбль, до складу якого входили відомі співаки та музиканти того часу. Серед учнів тариста були такі відомі музиканти, як Гурбан Піримов, Мешаді Зейнал, Арсен Ярамишев, Марді Джанібеков, Гамід Малибейлі, Татевос Артюнян,Мешаді Джаміль Аміров, Ширін Ахундов та ін.
Життєпис
Дитинство і юність Народився в родині сторожа в місті Шуша, згідно з більшістю джерел, 1846 року (за іншими даними — 1842). Будинок, у якому народився музикант, був одноповерховим і складався з двох кімнат. Пізніше, набувши популярності, Мірза Садихов побудував на одній з кращих вулиць Шуші триповерховий будинок і сам протягом кількох днів як робітник брав участь у його будівництві.
З дитинства Садихов виявляв великий інтерес до мистецтва, прекрасно співав народні пісні. Його батько Асадулла відвів його в школу відомого музикознавця Харрат Гулу. Після перевірки голосу Садихова туди прийняли. Випускниками цієї школи, крім Садихджана, були найвідоміші виконавці мугаму Шуші — Гаджі Гусі, Мешаді Ісі, Делі Ісмаїл, Шахназ Аббас, Бюльбюльджан, Кештазли Гашим, Кечачіогли Мухаммед, Джаббар Кар'ягдиогли. Ця школа мала великий вплив на формування Садиха як музиканта. У віці 18 років Садихджан втратив голос, після чого навчався грі на різних музичних інструментах, таких як каманче, сопілка, най, тар. Грі на тарі його навчав відомий шушинський тарист Мірза Алі Аскер, який під враженням від його гри говорив:
В ансамблі Мірзи Алі Аскера Мірза Садихов був каманчистом. Але одного разу, коли Мірза Алі Аскер захворів, Садихджан, замінивши його як тарист, зумів продемонструвати свої можливості в грі на цьому інструменті. Натхненний успіхом, Садихджан повністю присвятив себе тару і відтоді постійно відточував свою майстерність.
Успіх
До початку XIX століття Шуша була одним з центрів культури. Сюди з'їжджалися поети, драматурги, відомі музиканти і артисти зі всього Закавказзя, ставилися театральні вистави і проводилися музичні меджліси (зібрання). Меджліси, що проводилися в Шуші, були найвідомішими в Азербайджані і відіграли велику роль у визнанні Садихджана як тариста. Серед цих меджлісів були організовані Мір Мохсун Наввабом «Меджлісі-Фарамушан» («зібрання забутих») і «Меджлісі-хананде» («товариство музикантів») і меджліси, влаштовувані Хуршидбану Натаван, на яких демонстрували своє мистецтво співаки і музиканти, обговорювали проблеми теорії музики, виконували твори поетів, а також організовували конкурси. Садихов брав участь у таких меджлісах, завдяки чому його ім'я стало відомим і в сусідніх країнах.
Прекрасне виконання Садихджана привернуло увагу і Махмуд-аги з Шамахи. Про це відомо з твору «Карабах-наме» поета і музикознавця Мухаммед-аги Мужтехідзаде, в якому той розповідає, що «Махмуд-ага ширванський, почувши про славу Садихджана, попросив його відвідати Ширван». На запрошення Махмуда-аги Садихджан відвідав Шамаху і взяв участь у музичному зібранні. Якось за Мірза Садихом в Шушу Махмуд-ага послав і Сеїда Азім Ширвані, який присвятив Садихджану один зі своїх мухамасів. Як шанувальник творчості Мірзи Садиха, Махмуд-ага часто запрошував його до себе разом з Гаджі Гусі і навіть подарував йому тар, корпус якого був зроблений із золота. І ось вже музичні зібрання у Махмуд-аги не обходяться без Садихджана. Це дратувало Хуршидбану Натаван, оскільки виконання Садиха було прикрасою влаштовуваних нею «Меджлиси-Унс», а також урочистостей у ханському палаці, які не проходили без його участі. Передбачається, що через нього дочка останнього карабаського хана і Махмуд-ага довго листувалися.
Крім участі в урочистостях і музичних зібраннях, Садихов давав концерти в перервах вистав у Шуші і Тифлісі. Так, 29 грудня 1886 року в приміщенні Тифліського театру «Арцруні» була вистава «Мусьє Жордан — ботанік і дервіш Масталі-Шах» за п'єсою Мірзи Фаталі Ахундова, в антрактах якого очікувався виступ Мірзи Садихова і відомого ханенде (виконавця мугамів) Мірзаєва. «Кавказький огляд», що виходив у Тифлісі, в рубриці «Театр і музика» писав про Садиха:
За спогадами сучасників, більшу частину свого життя Мірза Садихов проводив у роз'їздах, беручи участь в урочистостях, що проходили на Кавказі, в Ірані, Середній Азії й Туреччині. У березні 1872 року з нагоди святкування Новруза його запросив посол Ірану в Росії в Санкт-Петербург, де він виступав з відомим ханенде Саттаром.
Відомо, що починаючи з XVIII століття в країнах Близького Сходу, зокрема й в Азербайджані, співакам і виконавцям, які здобули визнання і популярність у народі, давалося ім'я або псевдонім з використанням «джан» («душа»). Мірза Садихов також отримав ім'я — Садихджан. Таку честь, крім нього, мав лише один відомий співак — Абдул-Багі Зулалов, якого називали Бюльбюльджан.
Орден «Ширі-Хуршид» Спочатку Садихджан, супроводжуючи Гаджі Гусі, входив до тріо з ним і каманчистом Ата Багдагюл оглу. Пізніше він перейшов у тріо шушинського ханенде Мешаді Ісі. 1880 року він у складі цього тріо отримав запрошення до Тебриза на весілля Мозафереддіна Каджара Мірзи — сина Насреддін-шаха Каджара. На весіллі виступали й багато інших музикантів і співаків, однак Гаджі Гусі і Садиха визнали кращими ханенде і таристом і нагородили орденом «Ширі-Хуршид».
За відомостями автора опери «Харун аль-Рашида» і знавця азербайджанської музичної історії Агаларбека Алівердібекова, на весіллі Мозафереддіна Каджара один відомий тарист викликав Садихджана на музичну дуель. Він також заявив, що гарне виконання Мірзи Садиха пов'язане зі змінами на грифі інструменту, в ладовій системі тара. Садихджан прийняв виклик, але при цьому перерізав усі покажчики на шийці інструменту. Побачивши це, суперник відмовився від участі і поцілував пальці Мірзи Садиха.
Ансамбль Садихджана У 90-х роках XIX століття під керівництвом Садихджана в Шуші створено ансамбль, до складу якого входили відомі співаки та музиканти того часу. Серед них були Гаджі Гусі, Мешаді Ісі, Джаббар Кар'ягдиогли, Делі Ісмаїл, Ханлиг Шукур, Бюльбюльджан, Кечачіогли Мухаммед, тарист Тер-Вартанесов, Мешаді Зейнал та інші. В ансамблі брали участь і дві дівчини, які виконували азербайджанські, грузинські, вірменські танці, а також танець живота. Серед учасників був — людина, що співала і танцювала на концертах і торжествах, а також розважала публіку веселими куплетами і своєю дотепністю. Мірза Ісмаїл, який виконував важливу роль в ансамблі. Хоча це було необов'язковим для його амплуа, він був не тільки хорошим таристом, але також володів і прекрасним голосом. Серед музикантів ансамблю, крім азербайджанців, були грузини, вірмени і лезгини. Ансамбль виступав у концертних залах Шуші, Баку, Гянджі, Ашгабата, Тегерана, Стамбула, Дербента, Владикавказа, на музичних зібраннях Хуршидбану Натаван, Махмуда-аги, Мешаді Меліка, в садах Тифліса («Муштехід») і Ерівана («Хуррем»).
Садихджан виявив себе і як педагог. Серед його учнів були такі відомі музиканти, як Гурбан Піримов, Мешаді Зейнал, Арсен Ярамишев, Марді Джанібеков, Гамід Малібейлі, Татевос Артюнян, Мешаді Джаміль Аміров, Ширін Ахундов та інші.
Помер Садихджан 1902 року в Шуші, у віці 56 років.
Техніка виконання Садихджан свого часу був визнаний «першим таристом на всьому Кавказі». На думку заслуженого артиста Азербайджану Сахіба Пашазаде, «можливості його техніки виконання перевершують всі межі». З юних років Садихджан з великою завзятістю вивчав прийоми виконання. За композитором і музикознавцем Афрасіябом Бадалбейлі, він часом досягав різних звучань без використання правої руки (без мізраба), тільки пальцями лівої руки, вдаряючи ними особливим чином по струнах або притискаючи струни, тягнув їх уздовж ладів для подовження різних звуків, що нагадують глісандо. Крім цих, Мірза Садих створив такі прийоми виконання, як ефект «хун» (заснований на резонуванні всього корпусу тара, що отримується шляхом струшування грифа інструменту у відповідності з характером виконання), використання малого корпусу або притиснення струни до грифа тара, видобування звуків щипком догори для змінення тембру інструмента та інші.
Щоб зробити твердішими кінчики пальців лівої руки Мірза Садих змащував їх рідиною власного приготування, а також тримав їх над полум'ям свічки. Відомо, що використання мізраба призводить з часом до псування ладів. Щоб уникнути цього, Садих покривав їх особливим розчином.
Син організатора бакинського музичного зібрання Мешаді Меліка, відомий тарист і батько Бахрама Мансурова, Мешаді Сулейман Мансуров, вперше побачивши Мірзу Садиха в Тифлісі, згадував, що «його дивовижна гра на тарі мала якусь незрозумілу владу над людьми». Він віртуозно грав без мізраба, піднімаючи інструмент до підборіддя, а іноді грав, притуливши тар до шиї. Часом, подібно до ашугів, він піднімав тар над головою.
За свідченням очевидців, Садихджан зміг навчити дрозда декільком невеликим тесніф і пісням за допомогою гри на тарі. За розповіддю його учня Гурбана Піримова, Мірза Садих попросив його зловити солов'я з Гюлабли. Піримов разом з соловейком приніс дрозда. Одного разу, прийшовши до Садихджана знову, він побачив, що той поставив перед дроздом дзеркало, а сам з боку на тарі грає тесніф, схожий за звучанням зі співом дроздів на волі. Дрозд, бачачи відображення в дзеркалі, починає співати.
Створення азербайджанського тара
В другій половині XIX століття виконавські можливості п'ятиструнного тара вже не задовольняли вимогам розвитку азербайджанського мугамного мистецтва, і виникла потреба докорінної реконструкції інструмента. Садихджан зробив низку вагомих і сміливих нововведень у техніку гри на тарі і будову інструмента. Це були корінні зміни в корпусі, струнах і ладах інструмента. Час показав, що це новаторство себе виправдало.
Корпус п'ятиструнного тара має великий об'єм, що не дозволяє піднімати його до грудей. На ньому грають, тримаючи на колінах, іноді використовують підставку для ніг. Довжина стандартного тара в Ірані , найбільша ширина , глибина , довжина шийки . Великі габарити зменшують можливості техніки виконання. Звучання ніжне і тихе.
Струни