Мірза Шафі Вазех (; кінець XVIII — початок XIX століття, Гянджа — , Тифліс) — азербайджанський поет і мислитель, просвітитель і педагог. Під псевдонімом Вазех, що означає «виразний, ясний», писав як азербайджанською, так і перською, розвиваючи традиції поезії цими мовами. Викладав у Тифлісі азербайджанську та перську мови. Спільно з російським педагогом Іваном Григор'євим написав першу хрестоматію азербайджанської поезії і «Татарсько-російський словник» для Тифліської гімназії.
Мірза Шафі писав газелі, мухамаси, рубаї, маснаві тощо. Його вірші мали інтимно-ліричний і сатиричний характер. Крім цього, Вазех очолював поетичний «Гурток мудрості». Основною темою творів Вазеха були оспівування романтичної любові, насолода життям, але в деяких своїх віршах Мірза Шафі викривав вади феодального суспільства, виступав проти закріпачення особистості і релігійного фанатизму.
Німецький поет Фрідріх Боденштедт, що брав у Вазеха уроки східних мов, видав переклади віршів Вазеха у своїй книзі «Тисяча і один день на Сході» (1850). Пізніше вийшла книга Боденштедта під назвою «Пісні Мірзи Шафі» (1851). Ці пісні багато разів перекладалися європейськими мовами. Попри те, що пізніше Боденштедт став видавати вірші Вазеха за свої, збереглися оригінали перською й азербайджанською мовами, які довели авторство Мірзи Шафі.
Життєпис
Дата народження Мірза Шафі Садих огли народився на рубежі XVIII—XIX ст. в Гянджі. Точна дата народження поета не до кінця зрозуміла. У Великій радянській енциклопедії, Короткій літературній енциклопедії та повідомляється, що Мірза Шафі народився 1796 року, а низка авторів пише, що це сталося 1794 року.
За повідомленням сходознавця Адольфа Берже, 1851 року він зустрічав на вулицях Тифліса «скромного, років під 60, тюрка», який і був Мірза Шафі Вазех. Зі слів Берже випливає, що поет народився до 1800 року. Зовсім інші відомості містяться в архівних документах. Так, у «формулярному списку про службу за 1845 рік» написано, що Мірзі Шафі «від роду 40 років» (з архівної справи «Про службовців чиновників Тифліських повітових училищ на 1845 рік»). З цього випливає, що Вазех народився 1805 року. Разом з тим, у «формулярному списку про службу за 1852 рік» зазначено, що «від роду йому 45 років», з чого виходить, що поет народився 1807 року (з архівної справи «Про смерть молодшого вчителя татарської мови в тифліських гімназіях Мірза Шафі»). З усіх цих відомостей найбільшої довіри, на думку сходознавця Івана Єніколопова, заслуговує формулярний список про службу за 1845 рік, який завірений підписом начальника Мірзи Шафі А. К. Монастирського.
Походження
Батьком Мірзи Шафі був Кербалай Садих, або точніше Уста (Устад) Садик, який служив зодчим в останнього гянджинського хана Джавад-хана. Дід по батькові — Мухаммад — також був корінним жителем Гянджі. Старший брат поета, Абдул-Алі, як і батько, став робітником і будівельником, оскільки, за традицією, мав продовжувати батьківське ремесло.
Мірза Шафі народився в роки, коли Російська імперія, приєднавши Грузію, починала завойовувати окремі ханства та області. Незабаром було захоплено й рідне місто Мірзи Шафі: у січні 1804 року Гянджу було здобуто штурмом. Щоб викорінити в краї пам'ять про колись могутнє ханство, тодішній головнокомандувач у Грузії генерал Ціціанов перейменував Гянджу на Єлисаветполь (на честь дружини Олександра I — Єлизавети Олексіївни), а саму територію ханства під назвою «Єлисаветпольского повіту» приєднав до Російської імперії. Сім'я Мірзи Шафі важко пережила ці події. Його батько Садих, будівельник ханських будівель, втратив дохід.
Кавказознавець Адольф Берже, посилаючись на М. Ф. Ахундова, а також М. А. Сальяни і деякі інші дослідники відзначали, що після повалення 1804 року Гянджинського ханства батько Мірзи Шафі дуже постраждав і розорився, потім захворів і помер через деякий час після війни. Точна дата смерті батька поета невідома, але за припущенням літературознавця відноситься до початку 1805 року. Факт розорення батька Мірзи Шафі підтверджує поет Шакір у своєму листі поетові , в якому «Садик з Гянджі» (батько Мірзи Шафі) згадується нарівні з якимось Гаджі-Курбаном, який, бувши багатою людиною, зовсім зубожів. Зодчий Садик з Гянджі був настільки відомим навіть у сусідніх ханствах, що його ім'я наводили як приклад різкого зубожіння колись заможної людини.
Усі послужні списки Мірзи Шафі відзначають його походження «з духовного звання». З цього Єніколопов робить висновок, що батько Шафі отримав духовне звання після того, як здійснив паломництво до Кербели, додавши до свого імені «Кербалай».
За відомостями історика Михайла Семевського, Мірза Шафі був «добрий, простий чоловік, татаринПід словами „татарська“, „татарин“ тоді часто російські автори мали на увазі „азербайджанська“, „азербайджанець“. за походженням і персіянин за вихованням».
Навчання в медресе
Схильність Шафі до книг і науки виявилися рано. Тому батько віддав його в медресе при шах-аббаской мечеті в Гянджі. Богобоязливий батько хотів, щоб його син був муллою — мусульманською духовною особою. В медресе у Шафі розширився кругозір, тут він здобув початкові знання перської та арабської мов і навчився краснопису, в якому дійшов згодом до досконалості. Адольф Берже у своїй статті «Zeitschrift der deutschen morgenländischen Gesellschaft» (Лейпциг, 1870) писав:
У кого Мірза Шафі навчався в Гянджі, точно не відомо. За версією А. Сеїд-Заде, його вчителем був якийсь Молла-Панах (не плутати з Моллою Панахом Вагіфом, відомим азербайджанським поетом). Іноді в пресі помилково згадувалося ім'я Молли-Гусейна Пишнамаза (1783—1859). Пишнамаз був учителем з краснопису Мірзи Фаталі Ахундова, який також відвідував школу Мірзи Шафі, що вів боротьбу проти цього Пишнамаза.
Мірзу Шафі, однак, не тягнуло стати муллою. Він найбільше бажав вивчати літературу і мови. Але поки батько був живий, Шафі йому не перечив і здобував освіту в медресе. Проте після смерті батька Мірза Шафі пішов з медресе, з власниками якого не ладнав.
До часу смерті батька, коли Шафі ще вчився в медресе, з Тебриза в Гянджу повернувся Хаджі-Абдулла, людина, за словами Берже, «чудових душевних якостей і високої моральності». Він відіграв значну роль у формуванні особистості Мірзи Шафі.
За відомостями Адольфа Берже, Хаджі-Абдулла народився в Гянджі і поїхав до Тебриза торгувати. У Персії він відвідав святі місця, здійснив звідти паломництво в Мекку. На зворотному шляху він жив деякий час у Багдаді, де познайомився з дервішем на ім'я Сеїд-Саттар, який навіяв йому свої переконання і віру суфіїв. У Гянджі Хаджі-Абдулла постійно сперечався з місцевими муллами і мечеті шаха Аббаса, доводячи неспроможність і безглуздість релігійних забобонів. У зв'язку з цим у нього з'явилося багато ворогів і недоброзичливців серед духовенства.
Хаджі-Абдулла допомагав молодому Шафі, який був у той час учнем медресе, навчав його. Побачивши такий переворот у способі мислення молодого Шафі, мулли медресе відмовилися від подальших із ним занять. У зв'язку з цим Шафі мусив покинути медресе. Звідси, за словами Берже, починається розвиток повного презирства Шафі до духовенства. Мірза Шафі цурався мулл ще до знайомства з Хаджі-Абдуллою. За словами Сеїд-Заде, схожість його поглядів з Хаджі-Абдуллою склалася саме на цій основі. У його суперечках з муллами Мірза Шафі підтримував Хаджі-Абдуллу, який дуже вплинув на долю Мірзи Шафі і, за припущенням А. Сеїд-Заде, усиновив його.
Життя в Гянджі після залишення медресе Як повідомляє Берже, в ті дні, коли Шафі залишив медресе, дочка Джавад-хана Пюста-ханум шукала собі мірзу для листування та управління будинком з двома маленькими селами. Пюста-ханум і Хаджі-Абдулла були сусідами і добре знали одне одного. Дізнавшись про намір Пюста-ханум, Хаджі-Абдулла рекомендував їй Шафі як людину, «на чесність якого вона могла цілком покластися» і який не лише знав перську мову, прийняту в ті роки у листуванні в Закавказзі, але й мав гарний почерк.
Пюста-ханум взяла до себе Шафі, з того часу той, за словами Берже, став іменуватися Мірзою Шафі. Але, як зазначає літературознавець Алі Аждар Сеїдзаде, Адольф Берже неправий, стверджуючи, що ім'я «Мірза» він узяв через те, що став писарем ханської дочки, оскільки ще в ці роки Мірза Шафі створив при мечеті шаха Аббаса свою приватну школу, в якій викладав каліграфію і східні мови. У Пюсти-ханум Мірза Шафі служив недовго. 1826 року між Персією та Росією знову спалахнула війна. Перси під управлінням Угурлу-хана, старшого сина Джавад-хана, захопили Гянджу і близько трьох місяців залишалися тут. Після поразки в Шамхорській битві армія Угурлу-хана мусила покинути Гянджу. Угурлу-хан разом зі своєю сестрою Пюста-ханум вирушив у Персію (цю історичну подію підтверджує граф Симонич — автор «Записок про перську війну» (Кавказький збірник, тому 22)).
Після цього Мірза Шафі почав щодня відвідувати мечеть Гянджі, де в одній з келій переписував мусульманські книги для заробітку, чого разом з підтримкою від Хаджі-Абдулли повинно було вистачати йому на життя. Однак смерть Хаджі-Абдулли 1831 року позбавила Шафі цієї допомоги. На смертному одрі Хаджі-Абдулла заповів Мірзі Шафі 400 думатівЗолота монета, рівна в ті роки приблизно 3 рублям., але Шафі отримав тільки половину, оскільки решту не зумів узяти у спадкоємців. Ці гроші допомогли Шафі виплатити борги і придбати найнеобхідніше. Після цього Мірза Шафі й далі переписував книги в мечеті, але оскільки незабаром у Персії поширилась літографія, це заняття стало для нього маловигідним і він опинився на межі бідності.
Частина біографічних відомостей про Мірзу Шафі за період його життя в Гянджі збереглася в його формулярному списку на 1845 рік. З цього списку випливає, що до переїзду 1840 року в Тифліс Шафі «займався приватним викладанням арабської та перської мов у місті Єлисаветполі».
В кінці 20-х років XIX століття зустрічаються перші згадки про Мірзу Шафі як про поета. Зокрема, коли в Тебризі поет мулла Фетх-Улла, відомий пізніше як Фазил-хан, висміяв у сатирі міністра закордонних справ Ірану Абул-Хасан-хана, то частина поетів, серед яких був і «уродженець Єлисаветполя — поет Мірза Шафі», стала захищати міністра.
На початку 1830-х років Мірза Шафі закохався в Зулейху, дочку Ібрагім-хана Ганджинського (докладніше ). Ця любов відбилася в його поетичній творчості.
У Єлисаветполі в Мірзи Шафі навчався також Мірза Фаталі Ахундов, який приїхав до міста 1832 року. Ахундов навчався у Вазеха мистецтва писати почерком «насталік». Мірза Шафі відіграв велику роль у формуванні поглядів Ахундова. За спогадами Мірзи Фаталі, саме Мірза Шафі відмовив Ахундова стати духовною особою.
Роки викладання в Тифлісі У 30-40-ті роки XIX століття Мірза Шафі заробляв на хліб, працюючи секретарем у багатих людей. В Єлисаветполі Шафі також викладав східні мови та каліграфію. В кінці 1840 року він переїхав до Тифліса, де отримав місце молодшого викладача. Від 1840 року викладав у Тифлісі азербайджанську та перську мови. Саме в Тифлісі Вазех мав тісні зв'язки з Хачатуром Абовяном, Аббасом Кулі Агою Бакіхановим, Мірзою Фаталі Ахундовим та іншими діячами культури..
1846 року Вазех повернувся в рідну Гянджу, де став викладати в школі. Також у Гянджі Мірза Шафі й далі складав вірші. 1850 року Мірза Шафі знову переїхав до Тифліса. Тут у Тифліській гімназії він займав посаду вчителя перської та азербайджанської мов.
1852 році Мірза Шафі Вазех, бувши викладачем у Тифлісі, ще до появи «Ветен ділі» склав з одним з вихованців Мірзи Казембека в Москві, Іваном Григор'євимНадворный советник, преподаватель татарского и персидского языков Тифлисских Дворянской и Коммерческой гимназий // Кавказский календарь на 1853 год. — Тифлис, 1852, с. 549, підручник «Кітабі-тюрки» — першу хрестоматію азербайджанської поезії.
Вазех і Боденштедт