Битва при Тигранакерті — битва Третьої Мітрідатової війни між арміями Римської республіки і Великої Вірменії, що сталася 6 жовтня 685 року від заснування Риму (69 року до н. е.) при Тигранакерті. Незважаючи на значну чисельну перевагу вірмен, вона закінчилася їх нищівною поразкою, після якої почався стрімкий розпад держави Тиграна II: відпадання васальних царів, вторгнення парфянських військ Фраата III і навіть повстання власних дітей Тиграна, що призвело до його капітуляції перед новим командувачем римлян Гнеєм Помпеєм. Безпосереднім результатом битви стало захоплення римлянами Тигранакерта, столиці Вірменського царства.
Передісторія
Завоювання Тиграна на Близькому Сході призвели до створення вірменської імперії, кордони якої простягалися від Чорного моря і ріки Кури на півночі до Набатеї на півдні, і від Мідії на сході до римської Кілікії та Каппадокії на заходіНациональная историческая энциклопедия. К.Рыжов. «Справочник. Все монархи мира: Древний Восток» «Тигран II Великий». Спільно з батьком своєї дружини , царем Понту Мітрідатом VI, Тигран зміг анексувати частину територій Парфії та Месопотамії в районі Леванту. У завойованій ним Сирії він побудував один з чотирьох Тигранакертів, який став центром його сирійських володінь. Щоб населити нове місто, Тигран заселив його великою кількістю полонених євреїв, а також насильно переселив у Тигранакерт мешканців розорених міст Каппадокії, Коммагени, Адіабени, Ассирії і Гордієни, які він підкорив близько 77 року до н. е.«История Востока» (Восток в древности)Глава XXIX Закавказье и сопредельные страны в период эллинизма.1.Независимые государства IV—III вв.. Тигранакерт розквітав, ставши одним із центрів елліністичної культури на Близькому СходіBournoutian, George A. (2006). A Concise History of the Armenian People. Costa Mesa, CA: Mazda Publishers. pp. 31-32. ISBN 1-56859-141-1.. Місто було побудовано таким чином, що могло витримувати тривалу облогу: це була споруда, оточена високою 25-метровою стіною, настільки товстою, що всередину її було вбудовано стайні для коней. Неподалік від міських стін, зовні, розташовувався палац царя, навколо якого створили мисливські парки і ставки для рибної ловлі. Також поблизу збудували укріплений замок.
Однак вірменська гегемонія в цьому регіоні наближалася до кінця через невдачі Мітрідата у війні з Римом на заході. Після чергової поразки, завданої йому римським полководцем Луцієм Ліцинієм Лукуллом, Мітрідат врятувався втечею і сховався у володіннях свого зятя Тиграна. Дізнавшись про це, Лукулл відправив до Антіохії посла Аппія Клавдія з вимогою видати втікача під загрозою війни з Римом. Однак Тигран відмовився видати головного ворога Риму того часу, заявивши, що вважатиме за краще воювати. Лукулл був здивований такою відповіддю і в 70 році до н. е. почав планувати напад на Вірменію, який нібито мав відбутися без оголошення війни, хоча інструкції Сенату не дозволяли йому таких дій.
Улітку 69 року до н. е. Лукулл і його війська вторглися в Каппадокію, після чого форсували Євфрат і увійшли в область Цопк Великої Вірменії, у якій був розташований Тигранакерт. Звістка про вторгнення римлян для Тиграна стала цілковитою несподіванкою, його здивувала швидкість їх просування, чому сприяли підговорені Римом міста. Похід Лукулла був настільки стрімким, що Тигран дізнався про нього тоді, коли вже неможливо що-небудь змінити. Ледве прийшла звістка про початок війни, як вороги вже підступили до стін його столиці. Цар Вірменії, що не очікував такого швидкого наступу римських військ, щоб затримати просування Лукулла, посилає генерала Митробазана з 2—3 тисячами солдатів назустріч римському війську. Надовго затримати римлян не вдалося, генерала з його військом розбили. Дізнавшись про поразку свого генерала, Тигран, доручивши захист міста одному з наближених, вирушає по армію вглиб країни, в Таврські гориTIGRANOCERTA by T.Rice Holmes. Однак Тигран не мав часу зібрати повноцінну армію, Лукулл послав двох своїх полководців з метою відвернути і перешкодити Тиграну. Перший, Мурена, заважав Тиграну, другий, Секстилій, висунувся в бік арабської армії, що йшла для возз'єднання з ТиграномПлутарх."Жизнь Лукулла" § 25 Лукулл послав Мурену, доручивши йому нападати на сили, що йдуть до Тиграна, заважаючи їх з'єднанню, а також Секстилія — щоб той перегородив дорогу величезному загону арабів, який теж ішов на допомогу царю.. Скориставшись тим, що армію Тиграна відвернено, Лукулл осадив Тигранакерт, але сил для штурму великого велелюдного міста в нього було недостатньо.
Хід битви
Положення та склад армій До часу початку облоги місто ще не було до кінця відбудоване, значна частина населення не була вірна Тиграну, оскільки той насильно переселив їх у свою столицю з підкорених і зруйнованих ним міст. За оборону міста відповідав залишений Тиграном Великим полководець МанкейАппіан История Рима: Митридатовы войны. § 84, 85 . З підходом римських військ уздовж стін Тигранакерта встановили облогову техніку для здобуття міста, проте її знищили солдати під час спроби штурму за допомогою палаючого гасу. Використання гасу у військових цілях армією Тиграна Великого, можливо, стало першим в історії випадком застосування хімічної зброїBall, Warwick .Рим на Востоке: Преобразование Империи стр 11, ISBN 0-415-24357-2.
Коли Тигран тільки підходив до міста, він послав близько 6000 вершників у Тигранакерт для визволення своїх дружин з облоги. Вершники прорвалися через укріплення римлян до гарнізону і, забравши дружин царя, повернулися. Пізніше до Тигранакерта підійшов зі своїм військом сам Тигран, який став табором на пагорбі біля міста. Таким чином співвідношення сил перед боєм було приблизно 1:2 на користь вірменського царя. За римським істориком того часу Аппіаном, зійшовши на пагорб, вірменський цар, побачивши римське військо, промовив:
Вірменська армія почала готуватися до битви. Мітрідат, повержений раніше римлянами, радив Тиграну оточити римлян і позбавити підвезення продовольства, після чого, вимотавши противника, добити його. Однак вірменський цар, що мав свій план ведення бою, не послухав поради родича, що мав величезний досвід у війнах з Римом.
Вірменська армія Тиграна
За чисельністю армія Тиграна перевершувала римську. Згідно з даними Аппіана, вона складалася з 250 тисяч піхотинців і 50-тисячної кінноти, однак, згідно з думкою вірменських вчених, ці дані перебільшеніCowan and Hook."Римская боевая тактика", стр 41.. Орієнтовна чисельність вірменських військ, що перебувала біля Тигранакерта, на думку вірменських учених, становила 70-80 тисяч чоловік, і вона була надзвичайно строката за національним складом, до неї входили: вірмени, ібери, мідійці, , араби — жителі Адіабени і ГордієниТигранакертская битва // Армянская Советская Энциклопедия, том 11..
Римська армія Лукулла
Римська армія Лукулла в поході на Тигранакерт, за словами Аппіана, налічувала 2 добірних легіони і 500 вершників, але, на думку вірменських учених, таке малоймовірно, навряд чи похід у Вірменію був би здійснений з такою маленькою армією. Приблизна чисельність римського війська перед битвою з Тиграном, на думку вірменських учених, становила 40-50 тисяч чоловік і складалося воно з римлян, галлів, греків і васальних від Тиграна народів, що перейшли на бік Лукулла. Однак армія Лукулла перебувала у військовій кампанії вже більше 5 років і Аппіан, як і Плутарх, посилаються на військові таблиці, де чисельність римської армії точно вказана, — на момент бою у війську Лукулла було не більш як 25 000 чоловік.
Хоча все це здається неймовірним, але вже самі стародавні автори давали цьому бою незмінну оцінку — «Філософ Антіох у творі „Про богів“, говорячи про цю битву, стверджує, що сонце ще не бачило їй подібної. За словами Лівія, римляни ніколи не вступали в бій з ворогом, що настільки перевершує їх чисельністю: справді, переможці навряд чи складали і двадцяту частину переможених.» (Plut. Luc. 28) Так само у стародавніх авторів заслужену насмішку викликало пустодзвонство вірменського царя, який заявив, побачивши римську армію: «якщо вони прибули як посли, то їх прийшло дуже багато; якщо ж як вороги — дуже мало»Деякі вірменські історики ставлять під сумнів справжність цих слів Тиграна, див., наприклад, .. Проте «його розвага тривала недовго, оскільки він незабаром дізнався, наскільки відвага і вміння перевершують будь-яку чисельність. Після його втечі солдати знайшли і віддали Лукуллу його тіару і пов'язку, що були біля нього; бо побоюючись, що ці прикраси можуть видати його і призвести до полону, він зірвав їх і відкинув геть.» (Dio XXXVI, 1)
Битва 6 жовтня 69 року до н. е. радники Лукулла просили полководця ухилитися від битви, кажучи, що це один з чорних днів Риму, згідно з ними, цього дня колись розбили римське військо під командуванням Квінта Сервілія ЦепіонаПлутарх «Життя Лукула» § 27 Коли Лукулл ще тільки збирався переходити річку, деякі з воєначальників переконували його остерігатися цього дня — одного з нещасних, так званих «чорних» днів року: в цей день колись загинуло в битві з кімврами римське військо під проводом Цепіона. Але Лукулл відповів достопам'ятним словом: «Що ж, я і цей день зроблю для римлян щасливим!»'. Лукулл не послухав поради наближених і вивів війська напоготів. Протиборчі армії зійшлися на річці Нікіфорія на південний захід від Тигранакерта. Римська армія розташувалася на західному березі, тоді як армія Тиграна — на східному.
Армія римлян пішла в атаку, Лукулл наказав галльській кінноті напасти на Тиграна з фронту, привернути його увагу на себе і без опору відступити. Побачивши відступ римлян, Тигран почав переслідувати їх, внаслідок переслідування ряди його війська дезорганізувалися. Сам Лукулл з пішими солдатами непомітно перейшов убрід Євфрат, пройшовши повз армію вірмен, і зайняв височину позаду важкої (панцирної) кінноти Тиграна, після чого, вигукнувши Перемога наша!, повів солдатів на броненосну кінноту, наказавши при цьому не пускати більше в хід дротиків, але підходити до ворога впритул і вражати мечем у стегна та гомілки — єдині частини тіла, які не закривала броняПлутарх «Життя Лукулла» § 28 Зійшовши на пагорб і ставши на таке місце, яке звідусіль було добре видно, він закричав: «Перемога наша, наша, соратники!». З цими словами він з тилу напав на броненосну кінноту, наказавши при цьому не пускати більше в хід дротиків, а підходити до ворога впритул і вражати мечем у стегна і гомілки — єдині частини тіла, які не закривала броня.. Після зіткнення з броненосною кіннотою, яке застало її зненацька, остання пустилася тікати і в безладді навалилася на свою піхоту, почалася паніка і дезорганізація військових шикувань. Захоплення пагорба й подальша атака на панцирну кінноту, яка стояла внизу і не могла піднятися на крутий пагорб, зважаючи на тяжкість обладунків, стало тактичним успіхом і ключовим моментом у всій битві. Удар легіонів з флангів по зламаних рядах строкатої за національним складом вірменської армії довершив перемогу Лукулла. Ті ж частини вірменської армії, які в запалі переслідування віддалились від головних сил, коли римські вершники, повернувшись, напали на них, були знищені. Битву було програно, армія Тиграна почала відступати.
Підсумок У цій битві вірмени зазнали тяжкої поразки. Класичні джерела містять вельми прикрашені версії поразок, завданих Тиграну Лукуллом під Тигранакертом у жовтні 69 року до н. е.. За свідченням Плутарха, в одній з битв вірмени втратили «понад сотню тисяч піхоти» і майже всю кавалеріюПлутарх «Життя Лукулла» § 28 Кажуть, що у ворога загинуло понад сто тисяч піхотинців, а з вершників не втік живим майже ніхто.. Однак ці цифри слід приймати з обережністю, зважаючи на те, що Плутарх ставився до вірменського царя зі зневагою, а римські історики часто прикрашали факти і статистикуДэвид Лэнг «Армяне-народ созидатель» (из цикла Загадки древних цивилизаций)Центрполиграф, 2004 Москва. глава 6.Триумф и упадок — Тигран Великий и после него. стр 159(всего 348) ISBN 5-9524-0954-7.