Капеланство в охороні здоров'я () — вид душпастирської діяльності, що здійснюється спеціально підготовленими релігійними працівниками (капеланами) у сфері охорони здоров'я.
Основні визначення Душпастирська (духовна) опіка у сфері охорони здоров'я () — діяльність в закладах охорони здоров'я, спрямована на забезпечення релігійних потреб і духовної підтримки пацієнтів, їх сімей, а також працівників закладів охорони здоров'я. Душпастирська опіка у сфері охорони здоров'я здійснюється капеланами в охороні здоров'я. Обов'язки щодо допомоги капеланам у здійсненні душпастирської опіки в закладах охорони здоров'я покладено на помічників капелана.
Капелан в охороні здоров'я () — священнослужитель або інший працівник релігійної організації (в тому числі який не має духовного сану), уповноважений виконувати обов'язки щодо здійснення душпастирської опіки в закладах охорони здоров'я. Капелани можуть здійснювати душпастирську діяльність у закладах охорони здоров'я як штатні працівники (з повною або неповною зайнятістю) або на волонтерських чи громадських засадах. Релігійного працівника з такою кваліфікацією донедавна називали лікарняним (госпітальним) капеланом () або лікарняним священником (душпастирем) (). Трансформація назви відбулася у зв'язку з поширенням капеланського служіння на інші типи закладів охорони здоров'я. В західних країнах такого фахівця також називають спеціалістом з душпастирської (духовної) опіки (). Релігійні працівники з кваліфікацією капелана в охороні здоров'я можуть здійснювати душпастирське служіння й у закладах соціального захисту.
Капеланська служба у закладі охорони здоров'я — група капеланів релігійних організацій, які здійснюють душпастирську опіку у закладі охорони здоров'я. Формується з представників різних релігійних конфесій. До складу капеланської служби входять й помічники капелана. В західних країнах цей підрозділ також може називатися службою душпастирської (духовної) опіки (). Відповідальність за здійснення організації та координації діяльності капеланів, які входять до складу капеланської служби, покладається на старшого капелана.
Історія становлення Історія служіння священників (капеланів) при лікарнях сягає кількох століть. Разом з тим, професійне капеланство почало розвиватися близько ста років тому. Одним з «батьків» професійного лікарняного капеланства вважається служитель Конгрегаціоналістської церкви США преподобний Антон Теофілус Бойзен. У 1920 р. він пережив психічний зрив і, будучи пацієнтом психіатричної лікарні м. Вустер (штат Массачусетс), відкрив для себе, що засоби духовної допомоги, яку йому надавали його друзі ‒ священнослужителі, виявилися малоефективними, абстрактними й відірваними від практики. Під час одного з епізодів марення Бойзен побачив у видінні, як він «пробив отвір у стіні, що стояла між релігією та медициною». Цю галюцинацію він зрозумів як «план співпраці між медичними та релігійними працівниками», що підштовхнуло його пройти навчальний курс у доктора Ричарда Кларка Кабота ‒ відомого лікаря-педагога, який використовував метод прикладного навчання студентів та розвивав комплексний підхід до лікування пацієнтів, що враховує як фізичні, так і соціальні, економічні, сімейні, психологічні аспекти здоров'я. Навчання тривало протягом 1922−1923 рр., після чого Бойзен два роки служив капеланом Вустерської психіатричної лікарні, на базі якої у 1925 р. ним було запроваджено першу програму з клінічної душпастирської освіти (КДО). Мета навчання полягала у тому, щоб дати студентам-богословам «клінічний досвід», вивести їх з навчальних класів до лікарняних палат, щоб практикувати богослов'я там, де воно найбільш необхідне − в особистому контакті з людьми, які опинилися у кризовій ситуації. Бойзен назвав цей підхід вивченням «живих людських документів»History of Healthcare Chaplaincy and HCMA . Healthcare Chaplains Ministry Association. 2019.
У 1930 р. була заснована Рада з клінічної підготовки студентів-богословів (РКПБ). У 1930−1940-і рр. відбувся активний розвиток КДО. Бойзен та його однодумці намагалися «стимулювати душпастирів досліджувати свій внутрішній світ, щоб стати більш чутливими супутниками боротьби інших людей з життєвими проблемами». Вони намагалися поєднати «зовнішній та внутрішній світ учнів, пізнавальний з емоційним, теорію з практикою, теологію з психологією»Rodney J. R. Stokoe. Clinical Pastoral Education . THE NOVA SCOTIA MEDICAL BULLETIN. 2005 photo copy of Original 1974 article.
В 1939 р. у Каліфорнії була заснована Асоціація капеланів в охороні здоров'я. Християнські деномінації та семінарії все більше визнавали КДО як необхідну частину підготовки священнослужителів. У 1967 р. була створена Асоціація клінічної душпастирської освіти (АКДО), що об'єднала кілька сотень супервізорів та понад 500 центрів КДО, що діяли при закладах охорони здоров'я. АКДО розробила стандарти для забезпечення якості навчальних програм з КДО, сертифікації капеланів-супервізорів та акредитації центрів КДО. На сьогодні священнослужителі, які пройшли навчання з КДО, служать у закладах охорони здоров'я по всій території США, Канади й АвстраліїHunter Rodney. Pastoral Care And Healthcare Chaplaincy . Web site «Encyclopedia.com», 1995.
В 1960-х рр. рух КДО почав розвиватися також у країнах Європи, де відбулося поєднання американських, британських та німецьких моделей душпастирської опіки і консультування (ДОК). Генезис же цих процесів розпочався ще з часів Другої світової війни у Великій Британії, завдяки співпраці психотерапевтів та духовенства. Провідними фігурами у цьому були священник методистської церкви Леслі Вайтгед та англіканський богослов і психіатр Франк Лейк, які вважаються засновниками клінічного богослов'я. В 1972 р. у м. Арнольдштайн (Німеччина) відбулася перша в Європі конференція «Клінічна душпастирська освіта для душпастирської опіки і консультування», яка зібрала представників Голландії, Німеччини, Норвегії, Швеції, Швейцарії, Великої Британії та США. У 1975 р. був заснований Міжнародний рух ДОК, в рамках якого почали проводитися щорічні конференції, спрямовані на обмін досвідом, налагодження контактів та підтримку національних рухів КДО і ДОКA History of the Genesis of the European pastoral care and counseling Movement . European Council for Pastoral Care and Counselling.
У 1990 р. в м. Берліні було засновано Європейську мережу капеланів в охороні здоров'я (ЄМКОЗ), що є міжконфесійною організацією, яка об'єднує капеланів з різних країн, які здійснюють душпастирську опіку у закладах охорони здоров'я. В 2002 р. у м. Турку (Фінляндія) пройшла Сьома Нарада ЄМКОЗ, на якій було прийнято Засади капеланства в охороні здоров'я. Учасником цієї Наради з боку України був капелан Шпиталю ім. Митрополита Андрея Шептицького священник УГКЦ Андрій Нагірняк. На даний час представником України в ЄМКОЗ є священник УГКЦ Володимир Люпак.
Однією з сучасних тенденцій розвитку капеланства в охороні здоров'я є проведення наукових досліджень та накопичення доказової бази щодо ефективності душпастирської опіки та її позитивного впливу на процес одужання пацієнтів. Авторитетними науковими журналами з питань капеланства в охороні здоров'я є: Journal of Health Care Chaplaincy та Journal of Religion and Health (США), Health and Social Care Chaplaincy (Велика Британія).
Впровадження в Україні Україна має власну історію служіння священників у лікарнях та госпіталях, починаючи з часів Київської Русі і завершуючи першою половиною XX ст., коли інститут лікарняного духовенства був ліквідований більшовицько-радянським режимом. Відродження вітчизняного капеланства розпочалося з набуттям Україною незалежності, а саме після надання права кожному пацієнту, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я, на допуск до нього священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду, що законодавчо закріплено у Цивільному кодексі України (ч. 2 ст. 287) та Основах законодавства України про охорону здоров'я (п. «к» ч. 1 ст. 6). Крім того, Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» (ст. 21) передбачено, що «Богослужіння та релігійні обряди в лікарнях, госпіталях, будинках для престарілих та інвалідів, …проводяться на прохання громадян, які перебувають в них, або за ініціативою релігійних організацій. Адміністрація зазначених установ сприяє цьому, бере участь у визначенні часу та інших умов проведення богослужіння, обряду або церемонії». Однак при цьому, професійне капеланство в охороні здоров'я, на відміну від військового капеланства, на державному рівні досі не впроваджено. Заходи душпастирської опіки в закладах охорони здоров'я здійснюють, як правило, священнослужителі (священники, пастори, пресвітери) місцевих релігійних громад, а також їхні помічники (диякони, церковнослужителі, євангелісти, благовісники), які часто не мають спеціальної підготовки та виконують капеланські обов'язки на волонтерських засадах, за окремими виключеннями, коли їх приймають на роботу в лікарні на посади священнослужителів, що стало можливим після включення такої професії до Класифікатора професій УкраїниУбогов С. Г. Законодавчі аспекти запровадження душпастирської опіки в сфері охорони здоров'я України / С. Г. Убогов, А. Я. Нагірняк, С. В. Дмитрієв, О. П. Брацюнь. Міжнародний медико-філософський журнал «Інтегративна антропологія». 2016. № 2. С. 33-37.
В 2016 р. у Верховній Раді України було зареєстровано законопроєкт щодо запровадження душпастирської опіки в сфері охорони здоров'я (№ 4987)Проект Закону про внесення змін до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (щодо запровадження душпастирської опіки в сфері охорони здоров'я) № 4987 від 14.07.2016 р.. Метою його прийняття було врегулювання організаційних й правових засад душпастирської опіки у системі охорони здоров'я. Досягнути цієї мети пропонувалося шляхом внесення доповнень до Основ законодавства України про охорону здоров'я, зокрема: введення терміну «душпастирська опіка», надання права закладам охорони здоров'я приймати капеланів на роботу, створення консультативно-дорадчого органу при МОЗ України (Душпастирської ради) для координації заходів душпастирської опіки тощо. Проте, за результатами голосування цей законопроєкт не було прийнятоЗдіорук С. І. До законодавчого забезпечення капеланської служби в медичній і пенітенціарній системах України . Аналітична записка відділу гуманітарної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень, грудень 2017Васін М. С. Актуальність законодавчого впровадження медичного капеланства в Україні. Соціологія права. 2018. № 3-4 (26-27). С. 18-24.. На даний час триває процес розробки нового законопроєкту та пакету підзаконних актів щодо впровадження професії капелана у сфері охорони здоров'я, що здійснюється в рамках діяльності Робочої групи МОЗ України з питань впровадження капеланства у сфері охорони здоров'я, утвореної наказом МОЗ від 07.06.2019 № 1321Убогов С.Г., Остащук І. Б. Організаційно-правові аспекти запровадження капеланства в сфері охорони здоров’я України. Філософські засади медичної теорії та практики: матеріали VIIΙ Наукового симпозіуму з міжнародною участю, присвяченого 100-річчю заснування Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика (27−28 вересня 2018 р., м. Київ) / Упор. С. В. Пустовіт, Л. Є. Палєй. К.: Графіка і дизайн, 2018. С. 75-76..