Му́льчиці (в історичних і церковних документах до XX століття — Мольчиці, ) — село в Україні, у Вараській міській громаді Вараського району Рівненської області. Населення становить 1317 осіб. Розташоване на Західному Поліссі, на лівому березі річки Стир.
Географія Село лежить на лівому березі річки Стир. Місцевий ландшафт формують рукави річки з численними водоймами, заплавні луки та ліси; для місцевості характерні весняні повені.
Історично Мульчиці поділяються на кутки (вулиці) з місцевими назвами: Пісок, Льнища, Лука, Босиха, Осела. За місцевими переказами, найперші поселення виникли в кутку Осела, оскільки воно лежить на підвищенні й було захищеним від весняних повеней Стиру. Історія
Археологічні знахідки та походження назви На околицях села виявлено кремінні знаряддя праці та уламки посуду зарубинецької культури. За місцевими переказами, назва села походить від річки Молька, що впадає у Стир. Оскільки перші оселі зводилися на берегах водойм, серед перших поселенців переважали рибалки.
Місцеві топоніми зберігають народні перекази. Наприклад, назву урочища Вужів Брід (неподалік сусіднього села Журавлине) легенда виводить від проходу великого війська «турків», яке, розтягнувшись мов довгий звивистий вуж, витоптало низовину до утворення броду. А назву урочища Любичі на околиці Мульчиць пов'язують із переказом про кохання місцевого юнака й туркені, яка залишилася з ним, започаткувавши, за легендою, в селі новий рід.
Найдавніші писемні згадки Найдавніша наразі відома писемна згадка про село міститься в люстраційній (ревізькій) книзі Пінського староства, складеній старостою Станіславом Хвальчевським у 1552–1555 роках. У документі описано острів Червень поблизу села, яким спільно користувалися жителі королівського села та села Мульчиці князя Чорторийського; за свідченнями місцевих мешканців, цим островом користувалися ще їхні предки.
Під назвою Molczicze (Мольчиці) село згадується також у поборових реєстрах Луцького повіту Волинського воєводства за 1577 рік, серед володінь, поданих з імені князя Михайла Олександровича Чорторийського, старости житомирського (10 дворів).
Мульчицький Онуфріївський монастир Існують різні датування заснування монастиря святого Онуфрія поблизу села. За дослідженням, опублікованим у збірнику Рівненського обласного краєзнавчого музею, скит Преподобного Онуфрія в урочищі Весла був заснований у середині XVI століття на фундуші князя Михайла Олександровича Чорторийського, який також звів монастир Святого Михайла на річці Чорній біля Клевані.
За документами, дослідженими істориком Сергієм Горіним, найдавніша писемна згадка про обитель датується 1601 роком; її ігуменом був Авраамій Мацієвич, греко-католик за віросповіданням. У документах 1628 року монастир уже не згадується — фігурує лише село Мольчиці. За припущенням дослідників, обитель остаточно занепала після 1651 року.
За свідченнями краєзнавців, помонастирська церква в урочищі Весла була відреставрована у 1888 році і залишалася значною святинею регіону до її знищення на початку 1970-х років.
XX століття: світові війни та визвольні змагання Наприкінці XIX століття село згадане в «Географічному словнику Королівства Польського» (як Mulczyce) у складі Луцького повіту та Більськовільської гміни. За даними 1906 року, у селі налічувалося 286 дворів і 1482 мешканці.
Під час Першої світової війни, у вересні 1915 року, район Мульчиць став місцем боїв: сюди було переведено 2-гу Зведену козацьку дивізію під командуванням генерала Петра Краснова, що вела дії проти німецьких позицій у лісах і болотах між Мульчицями та Кухітською Волею. У січні 1918 року в селі вперше проголошено радянську владу; згодом, після радянсько-польської війни 1919–1920 років, село відійшло до Польщі (див. також: Битва під Мульчицями).
У роки Другої світової війни на фронтах воювали 370 жителів села, з яких 229 загинули, а 142 нагороджено орденами й медалями. На честь полеглих односельців у центрі села встановлено обеліск, а у 2008 році поряд споруджено пам'ятний хрест.
У 1944 році Мульчиці та навколишні ліси були місцем протистояння між підрозділами УПА-Північ і радянськими силовими структурами. У березні 1944 року в селі відбувся оборонний бій загону УПА проти внутрішніх військ НКВС. За розсекреченими радянськими архівами, наприкінці 1944 року в селі дислокувався радянський гарнізон (стрілецька рота з мінометним взводом), що вів бої проти повстанських відділів.
Радянський період та сучасність Першу сільську раду в Мульчицях утворено у 1940 році; її головою став Терентій Васильович Ціпкайло. Після відновлення радянської влади у 1944 році сільрада поновила діяльність.
У 1966 році на базі підсобного господарства Рафалівського лісгоспзагу запрацював радгосп «Мульчицький», до складу якого входили також села Березино, Озерці, Городок, Журавлине, Кримне та Уріччя. Господарство спеціалізувалося на льонарстві й тваринництві. У грудні 1996 року радгосп реорганізовано в колективне сільськогосподарське підприємство, згодом — у СВК «Мульчицький», який припинив існування з розпаюванням земель.
У 1967 році село електрифіковано. У 1978 році споруджено будинок культури на 300 місць, торговий центр, поштове відділення та пришкільний інтернат. З 2020 року село входить до складу Вараської міської громади.
Населення За даними 1906 року, у селі мешкало 1482 особи (286 дворів). Станом на сьогодні населення становить 1317 осіб.
Соціальна сфера Освіта На початку XX століття коштом сільської громади відкрито церковно-приходську школу; першим учителем був місцевий житель Микита Коцюбайло. Спершу школа містилася у двох хатах, у 1933 році для неї звели нове приміщення. За польської влади навчання велося польською мовою.
У 1950 році школа стала семирічною, у 1960-му — восьмирічною, у 1991-му отримала статус середньої. У 2011 році збудовано й відкрито нову школу, а у 2012 році введено в дію культурно-дозвіллєвий комплекс зі спортивним залом і приміщеннями дошкільного закладу.
Культура та народні промисли Першу хату-читальню відкрито у 1947 році (першим бібліотекарем був Микола Бенза). Згодом бібліотеку розширено, а у 2002 році вона стала публічно-шкільною. На базі бібліотеки та школи діє краєзнавчий музей — етнокуточок «Весела Хата», де зберігаються деталі ткацького верстата, гребені, старовинні сорочки, вироби з лози та скриньки з граба.
У селі працювали народні майстри — вишивальниці, швачки, ткалі та ковалі, зокрема майстер з коренеплетіння В. О. Коцюбайло та столяр О. Ф. Коцюбайло.
Медицина Першим лікарем у селі після війни був військовий медик Юхим Осадчий. Нині в селі діє амбулаторія загальної практики сімейної медицини зі стоматологічним кабінетом, лабораторією та аптекою.
Релігія У селі діє храм Святої Богородиці, спорудження якого датують початком XX століття; у церкві зберігаються частинки мощів святих Онуфрія, Пантелеймона та Андрія Первозванного. За радянських часів храм був закритий, а в 1980-х роках його діяльність відновлено (богослужіння проводив священник Микола Марковець).
У селі також діє громада християн віри євангельської.
Постаті Герасимчук Іван Миколайович (1984—2023) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Див. також Битва під Мульчицями
Примітки Історія села Мульчиці // Краєзнавчий портал Вараської бібліотеки. Нариси з історії місцевого самоврядування у Володимирецькому районі Рівненської області / Під ред. О. О. Городного. — Володимирець, 2021. — С. 127–130. Горін С. Невідомі волинські монастирі (Мульчицький Онуфріївський монастир). Mulczyce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 361. (пол.) Паспорт Вараської міської територіальної громади.
Джерела та посилання
Нариси з історії місцевого самоврядування у Володимирецькому районі Рівненської області / Під ред. О. О. Городного. — Володимирець, 2021. — С. 127–130. Історія села Мульчиці // Краєзнавчий портал Вараської бібліотеки. Горін С. Невідомі волинські монастирі (Мульчицький Онуфріївський монастир).