Кату (кту, варіанти написання назви: Katu, Ca Tu, Catu, ) — народ групи гірських кхмерів у В'єтнамі та Лаосі. Належать до числа офіційно визнаних у цих країнах етнічних груп.

Поділяються на західних кату в Лаосі та східних кату у В'єтнамі. У В'єтнамі до складу кату включають також споріднених із ними фионгів (Phuong).

Кату — це екзонім, самі ж кату зазвичай ідентифікують себе за назвою свого конкретного села чи місцевості.

Розселення

Кату живуть в ізольованих районах Аннамських гір (масив Чионгшон, ), розташованих по обидва боки в'єтнамо-лаоського кордону.

У В'єтнамі вони розселені в провінціях Куангнам, Тхиатхьєн-Хюе і Дананг. Найбільше кату живе в повітах Намзянг (), Донгзянг () і Тайзянг () на заході провінції Куангнам. У провінції Тхиатхьєн-Хюе розселені в повітах Алиой () та Намдонг (), також на заході.

У Лаосі кату займають прикордонну область у верхів'ях річки Секонг (Конг), більшість живе на сході провінції Секонг (район Калеум), частина — в сусідніх районах провінції Сараван. Часто кату живуть в одному селі з народами алак, кріанг, таой, талієнг.

Чисельність Чисельність західних кату за даними перепису населення Лаосу 2015 року становила 28 378 осіб. За переписом 2005 року їх нараховувалось 22 750 осіб, з них 19 949 осіб у провінції Секонг, 1 609 осіб у провінції Сараван, 366 осіб у провінції Тямпасак, 335 осіб у провінції Саваннакхет, 318 осіб у провінції БолікхамсайMarcus Choo. Katuic bibliography with selected annotations . Survey Unit, Linguistics Institute, Payap University, Chiang Mai, Thailand, 2010 .

Чисельність кату у В'єтнамі за даними перепису 2009 року становила 61 588 осіб, найбільше в провінціях Куангнам (45 715 осіб), Тхиатхьєн-Хюе (14 629 осіб) і Дананг (950 осіб). У провінції Куангнам вони є другою (після в'єтнамців) за чисельністю етнічною групою, складаючи 3,21 % її населення.

Мова Мова кату утворює східну групу катуйських мов, однієї з гілок австроазійських мов.

Мова кату була однією з перших досліджених катуйських мов, перші її дослідження були опубліковані в 1960-х роках, проте вона лишається недостатньо вивченою. Мало відомо про внутрішнє різноманіття, але засвідчені чіткі лексичні відмінності між варіантами кату, поширеними у В'єтнамі та в Лаосі. Часто вони розглядаються як дві окремі мови. Як окрема мова також розглядається діалект фионг.

Через географічну ізоляцію мова кату майже не зазнала впливу з боку сусідніх мов. Вона має певну кількість слів, запозичених з лаоської або в'єтнамської, деякі запозичені терміни трансформовані в слова кату за допомогою префіксів та інфіксів.

Усі кату активно використовують рідну мову й мають до неї позитивне ставлення. Люди усвідомлюють важливість мови кату для збереження ідентичності, звичаїв і традицій народу. Лише рідною мовою, на їхню думку, можна спілкуватися з духами. Залежно від країни проживання, володіють також в'єтнамською або лаоською мовою.

Для мови кату була створена писемність з використанням латинської абетки у В'єтнамі та лаоського письма в Лаосі. Проте вона не отримала поширення. Рівень писемності лишається невисоким: 5-15 % у В'єтнаміKatu (Vietnam) . Asia Harvest та 26 % у ЛаосіKatu (Laos) . Asia Harvest . Багато людей ніколи не відвідувало школи. У В'єтнамі мовою кату ведуться передачі по радіо.

Вірування Кату дотримуються традиційних вірувань, що включають анімізм, віру в духів, культ предків, шаманізм. У В'єтнамі є небагато християн. На відміну від інших племінних народів Центрального В'єтнаму, християнство не отримало поширення серед кату через вірність їхніх громад давнім традиціям. Місцеві шамани й досі продовжують активно діяти серед кату, за їхні послуги люди платять їм курми або грошима.

Кату живуть у тісному зв'язку з навколишнім середовищем. На їхні переконання, Всесвіт наповнений численними духами й складається з трьох шарів: неба, землі та підземного світу. За місцевими віруваннями, існує ієрархія духів дяанг. Головні духи живуть на небі, утворюючи там ієрархічну структуру. На першому, найближчому до землі рівні живе дух дяанг-абом; він керує погодою, зміною сезонів, світлом і темрявою. На другому рівні живе дух дяанг-апоол, який дає людям рис. Інший дух дяанг-апоол живе на третьому рівні й стежить за людьми, що живуть на землі, контролює їхні вчинки. На четвертому, найвищому рівні живе головний над духами дяанг-апоол; кату вірять, що він створив землю, небо та все, що там існує. Люди повинні боятись та підкорятись духам, адже вони стежать за людьми, захищають їх і забезпечують їхнє благополуччя. Духи знають, хто з людей дотримується звичаїв та традицій, а хто ні, хто чинить добрі, а хто погані вчинки.

Численні духи дяанг живуть на землі, вони присутні скрізь: у лісі, на деревах, у воді, в хатах і в селах. Кожна людина має свого духа дяанг, який допомагає їй жити у відповідності зі своєю совістю. Як правило, дяанги допомагають людям, але, коли ті поводяться аморально, вони можуть наслати на них недуги. На землі існують також місцеві духи сак, які мешкають на певному дереві, у певній водоймі, є й такі, що живуть у тваринах, у могилах, сільських святинях тощо. Скрізь, де існують духи сак, є й злі духи брау; є звичайні духи брау та духи мертвих брау-камоч. Духи дяанг своєю силою й авторитетом перевершують духів сак і брау і можуть змушувати останніх до певних дій.

Сенс життя кату полягає в дотриманні гармонії з навколишнім світом, тобто не лише з іншими людьми, а також з тваринами, птахами, деревами, камінням, водою, сталими традиціями та численними духами. Життя регулюється численними правилами й табу. Люди намагаються постійно підтримувати гармонійні стосунки із духами, всіляко уникати дій, які можуть розлютити духів, не турбувати й не засмучувати їх. Коли ж хтось порушує табу або традиції, духи сак і брау захоплюють душу порушника, й ця людина хворіє. Щоб зцілити хворого, викликають шамана. Він єдиний, хто може спілкуватися з духами. За допомогою ворожіння шаман може визначити, в чому полягає порушення та який дух викликав захворювання. Зв'язок з духами потрібно відновити за допомогою спеціальних ритуалів та жертвоприношень. Шаман повідомляє, які жертви потрібно зробити. Він також здійснює всі необхідні ритуали. Іноді шаман своїми співами закликає повернутися душу хворого.

Зазвичай кату жертвують курку або свиню, а для більш серйозних випадків навіть буйвола. Французькі джерела колоніальної доби повідомляють, що до 1950-х років кату ще здійснювали людські жертви. Жертву викрадали шляхом набігу на інші села. Лише чоловіки вважалися відповідними жертвами, й було дуже престижним вбивство сільського старости.

Кату мають отримати дозвіл духів перед розчищенням нової ділянки в лісі для ведення сільського господарства. Необхідні для цього жертви вимагають втратити значну частину свого майна та худоби, включаючи буйволів. Окрім лісових духів, до володінь яких здійснюють вторгнення люди, потрібно умилостивити духів погоди та врожаю. Про своє рішення духи «повідомляють» людям уві сні. Якщо хтось побачить несприятливий сон, люди кидають вибрану ділянку й шукають іншу. Подібним чином кату отримують дозвіл духів на заснування нового села.

Ці люди й досі продовжують здійснювати жертви курей, свиней та буйволів у рамках традиційних церемоній землеробського циклу. У сільськогосподарській практиці кату провідне місце належить духові рису акан-аро, тобто «мати рису». Щороку наприкінці жнив на знак подяки усім селом проводять свято шанування акан-аро. Духові пропонують стиглі рисові стебла, а люди їдять пиріжки з рисового борошна.

Релігійним центром села є громадська хата та кам'яний жертовний стовп, що стоїть коло неї. Звичай полягає в тому, що на загострену верхівку стовпа кладуть м'ясо жертви, пропонуючи його духові сак стовпа. З нагоди найважливіших церемоній приносять у жертву буйвола. Здійснюючи таку жертву, люди закликають духів захищати їх, дарувати гарний урожай, забезпечити мир та благополуччя в громаді. На самому початку, перед принесенням в жертву тварини, староста села промовляє молитву. М'ясо буйвола ділиться між односельцями, і кожен кладе свій шматок у кошик, що висить на жердині перед його хатою, як жертву духам. Після здійснення цієї важливої жертви відбувається триденне святкування. Люди танцюють під музику гонгів, п'ють багато алкоголю. На село на ці три дні накладається табу, ніхто не може залишати його або входити до нього.

У суспільстві кату гармонія підтримується також принципом переваги (панування) та вірності (підпорядкування), в ідіоматичній мові це звучить як «вогонь» та «вода». Якщо одна група поводиться як «вогонь», інша повинна поводитись як «вода». Грандіозну сварку кату асоціюють з пожежею (вогнем) та потопом (водою), що гасить пожежу (вогонь). Кату прагнуть підтримувати гармонійні стосунки з іншими людьми та уникати будь-яких незгод. Щоб забезпечити цю гармонію, вони використовуватимуть принцип вогню та води.

Кату мають два типи традиційних поховальних обрядів: один на випадок природної смерті, інший — коли стається насильницька або неприродна смерть. У першому випадку небіжчика миють і кладуть у труну, зроблену зі стовбура дерева з вирізаною серединою; вона складається з двох половин, які щільно прилягають одна до одної. Такі труни готують заздалегідь, іноді для всіх членів сім'ї. Їх зазвичай зберігають в природних печерах або під коморами для рису, що стоять неподалік від села, й ніколи не приносять в село до настання смерті. Труну опускають у могилу разом із їжею та різними предметами щоденного користування, все це кладуть на кришку. Труну не засипають землею, щоб душа могла вийти із неї й повернутися додому та захистити живих родичів. Було традицією в день настання смерті забити буйвола на жертовному стовпі; коли помирала заможна людина, протягом кількох днів могли жертвувати аж 5-6 буйволів.

Коли ставалася погана чи неприродна смерть, наприклад, людина була вбита тигром, померла від хвороби чи насильства, вважалося, що це приводить у село злих духів. Накладалися суворі табу, люди назавжди кидали село, всіх тварин у селі вбивали. Селяни до шести місяців жили в лісі, й весь цей час вони не їли м'яса буйвола. Після цього засновували нове село в іншому місці.

Історія

Точне походження кату невідоме. Наявність у мові кату деяких старих лаоських слів говорить про те, що вони, ймовірно, походять з Лаосу та розширили область свого проживання на територію В'єтнаму.

Кату вважаються одним з найбільш войовничих племен у регіоні, вони мали славу надзвичайно недружньої етнічної групи. Живучи в географічно важкодоступних районах, кату чинили опір численним завойовникам: кхмерам, тямам, в'єтнамцям, французам. Окремі громади також нерідко ворогували між собою. Через такий спосіб життя кату тривалий час мали мало контактів з іншими народами. Проте останнім часом спостерігається тенденція переселення зі своїх непродуктивних гірських районів на рівнини, де люди знаходять більш комфортне життя. Такі зміни сприяли більш тісним контактам кату з іншими етнічними групами, люди стали привітними до зовнішнього світу.

Господарство Традиційно кату займалися ручним підсічно-вогневим перелоговим землеробством. Вони розчищали від лісу ділянку землю, випалювали її, а потім культивували протягом декількох років, поки вона не виснажиться. Тоді давали землі полежати під паром кілька років перш ніж повернуться до неї знову, а для землеробства розчищали нову ділянку. Така технологія дає нестабільні й погані врожаї, голод був головною проблемою в минулі часи. Зараз більшість громад кату живе осіло, вони вирощують гірський рис, а також кукурудзу, боби, солодку картоплю, маніок, гарбузи, дині, банани та різноманітні овочі. Повільно впроваджують більш продуктивні методи сільськогосподарського виробництва. Деякі громади вирощують джут.

Тримають свиней, буйволів, курей, качок, собак. Незважаючи на те, що буйвіл є активним помічником у повсякденних польових роботах, а також найважливішою ритуальною жертвою, сьогодні його рідко можна зустріти в селах кату.