Капу́стинці — село в Бориспільському районі (до 2020 – в Яготинському) Київської області, розташоване за 25 км на південь від Яготина. Входить до складу Яготинської міської громади.
З 1802 по 1923 рік входило до складу Пирятинського повіту Полтавської губернії , до цього у складі Яготинської сотні Переяславського полку Гетьманщини і Переяславського староства Київського воєводства Корони Польської і Речі Посполитої.
Населення
За даними перепису населення 2001 року, у селі мешкало 914 осіб. За мовним складом Капустинці діляться наступним чином:
Українська — 97,16%. Вірменська — 1,53%. Інша — 1,09%.
Видатні мешканці села
Тимковський Василь Пантелеймонович (близько 1719 - 5(18) січня 1810), священник Михайлівської церкви с. Капустинець, засновник, утримувач та вихователь першого і єдиного в тогочасній Україні дитячого будинку Кулінський Микита Петрович (1750 – до 1785) — канівецький сотник у 1777 – 1781 рр. Зять компанійця, наказного сотника Переяславської полкової сотні, значкового товариша Переяславського полку (1735—1759) Івана Васильовича Неверовського і його дружини Маріанни Павлівни, доньки ротмістра компанійського полку Ковбаси, родички Григорія Савича СковородиМикита Петрович Кулінський (Куленський) пом. близ. 1781; Бирюкович Петро Вікторович (1909 — 1988) — відомий психіатр, вчений і викладач, автор підручників; Козуб Іван Гнатович — революціонер, один з організаторів сільського вільнокозацького загону самооборони у 1917 — 1920 рр., перший голова Бориспільського райвиконкому, автор книги спогадів «Доба і доля»; Козуб Сергій Гнатович (1897 — 1938) — український дослідник і літературознавець, дослідник творчості Михайла Коцюбинського, страчений на Колимі у 1938 році; Онищенко Григорій Потапович — колишній заступник Голови Ради Міністрів УРСР, член ЦК КП України, нагороджений двома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного прапора та медалями Радянського Союзу. Саме він посприяв тому, щоб с. Капустинці були передані до складу Київської області (оскільки вони дійсно ближче до Києва, а не до Черкас чи Полтави). Очевидно, що ця подія має важливе значення для розвитку с. Капустинці. Хмельницький Григорій Олександрович — академік Української Академії Аграрних Наук, доктор ветеринарних наук, професор, почесний громадянин села Капустинці. Чаленко Феодосій Кузьмович — український журналіст, редактор, публіцист і вихователь підростаючого покоління журналістів на Черкащині;
Пам'ятники
В с. Капустинці встановлено три пам'ятники, з частковими списками:
Загиблим у громадянську війну (16 чоловік); Загиблим під час голодомору 1932 – 1933 рр. (1120 чоловіків, жінок, дітей); Загиблим у другу світову (145 чоловік);
Історія
Доба Київської Русі
Село розташоване на землях лісостепу, який віками служив дорогою якою переселялися різноманітні племена і народи, де йшли війни і торгівля, боротьба за владу в регіоні. У свій час ці землі належали до держав скіфів, сарматів, хозарів і нарешті слов'ян – Русі.
В часи Руської держави, землі села належали до Переяславського князівства, прикордонного з кочовим степом, через які йшла торгівля зі Сходом, хозарами, булгарами і більш далекими землями, у тому числі з Кавказом, Аравією і Китаєм. З іншого боку, з боку Степу, в цих краях розташовувалися стійбища і зимівники половців. Тут було те пограниччя давньої Русі, де новий, християнський світ, перетинався зі старим язичницьким, де формувалися спільноти християн-степовиків, які за своїм способом життя по суті були прямими предками і попередниками козаків-українців Подніпров'я пізніших часів.
Протягом багатьох століть поруч з селом жили кочівники і землероби — скіфи, сармати, печеніги, половці, татари.
Ординська доба
У середині XIII століття землі Переяславщини були спустошені монголо-татарською навалою.
Неподалік від Переяслава знаходилася переправа, контрольована ординцями, як, власне, і все українське Лівобережжя. Під час монгольської окупації місцеве населення часто мусило служити Орді, та після битви під Синіми Водами ординське ярмо суттєво ослабло, а невдовзі і взагалі зникло. На зміну Орді прийшли татарські набіги з Криму, які не давали можливості повноцінному мирному розвитку краю.
Литовська доба
Перебуваючи у складі Великого Князівства Литовського, з українських земель розвивається переважно Волинь та Поділля, оскільки Лівобережжя, як і Наддніпрянщина загалом, було повністю спустошене монголами, і практично все населення краю було вимушене переселитися подалі на захід та північ. Землі Переяславщини формально належать до князівських вотчин, але фактично на них господарюють так звані «уходники» — рибалки, мисливці, вояки і грабіжники, а часом навіть і хлібороби. Землі села в цей час, як і більша частина земель Переяславщини та Полтавщини, входили до спадщини князів Глинських, нащадків ординського воєводи Мамая, розбитого Дмитром Донським, які осіли у степах Лівобережжя визнавши опіку литовських князів а також їх родичів Островських і Вишневецьких.
Часів Речі Посполитої
Починаючи з кінця 15 століття, землі Наддніпрянщини поступово заселяються переселенцями з Волині, Галичини, Поділля та Сіверщини, і нарешті починають свій стабільний розвиток знаходячись під захистом Війська Запорізького. За Речі Посполитої село відносилося до Київського воєводства.
Капустинці були засновані 1612 року, за розповідями місцевих — вихідцями з подільського містечка Кальник, які переселилися на землі Переяславщини через загрозу татарського спустошення. Своє підтвердження ця версія знаходить і у Рум'янцевському описі Малоросії (1766):
«Та церковь [Архістратига Михаїла] издревле на свободном месте состоит, когда еще во время руины с той стороны Днепра, с местечка Калника народ досколко семей пришол и осаду того села Капустинец учинил»Капустинці. Geneo-Генео..Згодом населення села було більш ніж на половину розбавлене жителями Ніжинського полку.
До 1648 року землі належали князям Вишневецьким, зокрема відомому Яремі Вишневецькому, який, якщо вірити розповідям місцевих, у роки Хмельниччини «відступав» з України проходячи повз Капустинці старою «злодійською стежкою».
За Гетьманщини (1648—1764)
1648 року Капустинці перейшли під владу повсталих козаків і новостворену українську державу — Гетьманщину. За новим адміністративним поділом відносилися до Яготинської сотні Переяславського полку.
Село присутнє на «Спеціальній карті України» (1648) Ґійома де Боплана.
У січні 1680 року, місцевий церковний ктитор Карпо Мащенко та панотець капустинської церкви святого архистратига Михаїла Василій, придбали у Києві за сім кіп грошей «Тріодь пістну» (1648) київського друку, про що залишили відповідний запис на її сторінках:«Во имя Отца и Сына и Святаго духа аминь. Мы громада Посполье Капустинская отминилисмо сию книгу глаголемую Триодь постную сиричь Трипеснец за готовую суму литовской личбы коп сем в Киеве, посилаючи своего ктитора а именно Карца Мащенка з отцем Василием на тот час будучи священником Капустинцах при храме святого архистратига Христова Михаила: в року 1680 генваря 9 го числа: а хто бы мел отдалити от того храму архистратига Михаила любо свецкого стану, люб з духовного станови, буди проклят и суд мети пред нелицемерным Судиею. аминь»,'' – нині книга зберігається в Москві у колекції Щапова (ГИМ, Щап. № 156).
В 1690-х роках у власності чернігівського та переяславського полковника Івана Яковича Лисенка.
Російська імперія (1764—1917)
1764-1783 роках російською імператрицею Катериною II було ліквідовано Гетьманщину. До 1783 козацькі полки все ще зберігали свій устрій, та після, територія Переяславського полку була поділена між повітами Київського намісництва, причому 8 з 18 його сотень були розформовані між різними повітами. Указом від 9 липня 1783 р. Переяславський полк був реорганізований у регулярний кінний карабінерний полк російської армії. Переяславське козацтво ще деякий час продовжувало існувати як стан, проте вже не становило окремої військової одиниці.
У 1766 році Капустинська волость налічувала 1743 двори, 1085 мешканців, 4 земських та дві церковноприходські школи, а також діючу православну церкву.
З 1779 року у селі Михайлівська церква.
1783 р. на землях Лівобережної та Слобідської України було запроваджено кріпацтво, яке на Капустинці, як на козацьке село, не розповсюджувалося.
Починаючи з часів утворення Київського намісництва на основі колишніх козацьких полків, село Капустинці належало поміщикам, у тому числі графу С. П. Рум'янцеву (1775–1839, або 1838), власнику помістя в Ташані, одного з учасників розробки і видання указу про вільних хліборобів.
Починаючи з XIX століття, село відносилося до Пирятинського повіту Полтавської губернії. Після 1859 р. в документах стало називатися козацьким і мало 221 господарство та налічувало 1264 мешканця.Списки населенных мест Российской империи, составленные и издаваемые Центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел : [по сведениям 1859 г.]. - Санкт-Петербург : [В Тип. К. Вульфа], 1861 - 1885. [Вып.] 33 : Полтавская губерния / обраб. Н. Штиглицом. – 1862. – XXXIII, , 262 с., л. карт : табл.
1910 року - село, центр Капустянської волості Пирятинського повіту Полтавської губернії, 350 господарств, 2222 мешканця"Список населенных мест Пирятинского уезда Полтавской губернии : составлен по данным подворно-хоз. земской переписи 1910 г.".
І до і після Української революції 1917–1920 рр.. у селі існувала православна церква, де учителем був дяк, а також двокласна церковно-приходська школа, де на початку XX століття вчителювала дочка місцевого попа БілінськогоГригорій Григорович Білінський. Uk.rodovid.org.
Революція 1917–1921 років
Восени 1918 року П. Куліш створив партизанський загін на Переяславщині у селах Пологи-Вергуни та Пологи-Яненки у кількості 70 чоловік. Помічником командира було обрано О. Рубана. Загін виступав під жовто-блакитним прапором Української Народної Республіки. Розташувався він у лісі між селами Безбородьки та Рецюківщина. Ще в Чопилках до нього приєднався загін ковалівців. 20 листопада загін вже нараховував 170 бійців і передислокувався в Рецюківщину до спорожнілого маєтку князя Кочубея. Сюди, у Рецюківщину, прибув із Золотоноші більшовик В. Гайдамака. Переслідуючи власні цілі, В.Гайдамака відразу ж заявив, що потрібно провести нараду командного складу загону — йому потрібно було усунути П.Куліша від командування. Не подобався йому і синьо-жовтий прапор, під яким формувався загін. З цього питання розгорілася суперечка. Але В. Гайдамака зумів переконати присутніх у ... . Його підтримали Т. Бицюра із села Пологи-Яненки, М. Терещенко з Демок, О. Рубан та Н. Гресь. П. Куліша, який до того ж радив не нападати на німців у Безпальчому, було усунено від командування об'єднаним загоном. Новим командиром загону було обрано О. Рубана, а комісаром — В.Гайдамаку. Заміна командування потягла за собою заміну прапора. Загін виступив під червоним.