Никодим (в миру Борис Георгійович Ротов; 15 жовтня 1929, село Фролово, Кораблінський район, Рязанська область — 5 вересня 1978, Ватикан) — ієрарх Російської православної церкви; з 9 жовтня 1963 — митрополит Санкт-Петербурзький і Ладозький. З 1960 до 1972 року — голова відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату, екуменіст. На пропозиції КДБ СССР 1972 року підписав проєкт листа, що засуджував нібито «наклепницьку діяльність» російського письменника Александра Солженіцина. Раптово помер у Ватикані.
Дитинство і освіта Никодим Ротов народився 15 жовтня 1929 року в селі Фролово Кораблінського району Рязанської області. Можливо, в родині з езрянським корінням.
Книга «Людина Церкви», складена митрополитом Ювеналієм Поярковим, про батька майбутнього митрополита говорить так: «Батько, Георгій, працював у Рязанському Губернському Земельному управлінні інженером-землевпорядником»Митрополит Крутицкий и Коломенский Ювеналий. Человек Церкви. Второе издание. Московская епархия, 1999, стр. 15. Мати, Єлизавета Сіонська, була донькою священика Рязанської єпархії.
Після закінчення середньої школи вступив 1947 року в Рязанський педагогічний інститут (нині Рязанський державний університет) на факультет природознавства.
Постриг, ієрейське висвячення і духовна освіта 19 серпня 1947 року прийняв чернечий постриг; висвячений на ієродиякона архієпископом Ярославським і Ростовським Димитрієм Градусовим, із зарахуванням до Ярославського архієрейського дому; при цьому продовжував жити в Рязані й навчатися в педінституті. Як згадував сам Никодим в промові при нареченні, 9 липня 1960 року, в Трапезному храмі Троїце-Сергієвої Лаври, «на служіння Святій Церкві я вступив, коли приснопам'ятний мною схиархімандрит Лазар висвятив мене в чернецтво»Журнал Московской Патриархии. — 1960. — № 8. — С. 16.. Своє чернече ім'я Никодим він пізніше оформив і як цивільне ім'яЖурнал Московской Патриархии. — 1978. — № 11. — С. 14..
Влітку 1949 року залишив педінститут після закінчення другого курсу.
20 листопада 1949 року тим же архієпископом Димитрієм висвячений на ієромонаха і призначений настоятелем храму на честь Різдва Христового в селі Давидове Ярославського району Ярославської області.
Деякий час служив другим священиком Покровського храму в Переславлі-Заліському.
7 серпня 1950 року призначений настоятелем храму на честь Святого Димитрія царевича в Угличі і благочинним Углицького округу.
У тому ж році вступив на заочний сектор Санкт-Петербурзької духовної семінарії, після закінчення якої був зарахований студентом Санкт-Петербурзької духовної академії.
У січні 1952 року призначений кліриком кафедрального собору в Ярославлі і секретарем архієпископа Ярославського і Ростовського; потім ключником собору. З грудня 1954 року — виконувач обов'язків настоятеля.
1955 року закінчив Санкт-Петербурзьку духовну академію. 1959 року за твір «Історія Російської духовної місії в Єрусалимі» удостоєний ступеня кандидата богослов'я.
В російській духовній місії в Єрусалимі 25 лютого 1956 року призначений членом російської духовної місії в Єрусалимі, а потім заступником начальника місії.
31 березня 1957 року митрополитом Крутицьким і Коломенським Миколою Ярушевичем зведений у сан ігумена з покладанням палиці.
25 вересня 1957 року призначений начальником російської духовної місії в Єрусалимі; зведений в сан архімандрита митрополитом Назаретським і всієї Галилеї Ісидором на прохання московського Патріарха Алексія I.
У березні 1959 року, після повернення в Москву з Єрусалиму, призначений завідувачем канцелярією Московської патріархії.
Заступник голови ВЗЦЗ (1959—1960); голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московської патріархії (1960—1972) З 4 червня 1959 року — заступник голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків (ВЗЦЗ) — митрополита Миколая Ярушевича — зі збереженням за собою посади завідувача канцелярією Московської Патріархії.
16 квітня 1960 року — голова Ради у справах РПЦ при Раді Міністрів Владімір Куроєдов і голова Комітету державної безпеки Олександр Шелепін направили в ЦК КПРС записку, в якій, з посиланням на інформацію від агентурних джерел КДБ, пропонували «відвести митрополита Миколая від участі в роботі Світової ради миру, Радянського комітету захисту миру і відсторонити його від керівної діяльності в Московській патріархії», домогтися на це згоди Патріарха Алексія I.
Крім того, в записці йшлося: «КДБ вважав би за доцільне на посаду голови відділу зовнішніх церковних зв'язків призначити архімандрита Никодима Ротова і висунути його як представника РПЦ для участі в діяльності Світової ради миру і Радянського комітету захисту миру»Записка в ЦК КПСС председателя КГБ СССР А. Н. Шелепина и председателя Совета по делам Русской православной церкви В. А. Куроедова. // Исторический архив. — 2008. — № 1. — С. 51—52..
21 червня 1960 року ухвалене рішення Священного синоду про звільнення з посади голови ВЗЦЗ митрополита Миколая Ярушевича; на його місце був призначений архімандрит Никодим зі зведенням у сан єпископа ПодільськогоЖурнал Московской Патриархии. — 1960. — № 7. — С. 6..
Очолював делегації РПЦ на Всеправославних нарадах 1961, 1963, 1964 років на острові Родос (Греція) і 1968 року в Шамбезі поблизу Женеви (Швейцарія).
10 травня 1963 року призначений головою комісії при Священному синоді по розробці каталогу тем Всеправославного соборуМитрополит Никодим и Всеправославное единство. К 30-летию со дня кончины митрополита Ленинградского и Новгородского Никодима (Ротова). — СПб.: Князь-Владимирский собор, 2008..
20 березня 1969 року призначений представником Московського патріархату в Міжправославній підготовчій комісії Святого Всеправославного собору.
Єпископ Подольський (1960); єпископ — архієпископ — митрополит Ярославський (1960—1963); митрополит Мінський (1963) 10 липня 1960 року в Троїцькому соборі Троїце-Сергієвої лаври хіротонізований сонмом єпископів на чолі з патріархом Алексієм І на єпископа Подільського, вікарія Московської єпархії; як голова ВЗЦЗ, єпископ Никодим вступив в управління парафіями РПЦ в Угорщині, Фінляндії та Японії.
28 серпня 1960 року включений до складу новоствореної Комісії з міжхристиянських зв'язків при Священному синоді.
З 19 вересня 1960 року керував видавничим відділом Московської патріархії.
З 23 листопада 1960 року — єпископ Ярославський і Ростовський.
У ніч на 1 січня 1961Правда. — 2 января 1961. — № 2. — С. 1. року був (впершеНа приёме в БКД в ночь на 1 января 1960 года от Патриархии были: Патриарх Алексий, митрополит Николай (Ярушевич) и протопресвитер Н. Ф. Колчицкий. — Журнал Московской Патриархии. — 1960. — № 1. — С. 13.) серед гостей «на традиційній зустрічі Нового, 1961 року, влаштованій у Великому Кремлівському палаці урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік»Журнал Московской Патриархии. — 1961. — № 1. — С. 7. (разом з патріархом Алексієм, митрополитом Крутицьким Пітиримом Свиридовим і керуючим справами Московської патріархії архієпископом Дмитровським Пименом).
16 березня 1961 року на засіданні Священного синоду патріарх Алексій I запропонував, щоб «особи, що займають посади Керуючого справами Московської Патріархії та Голови ВЗЦЗ Московської Патріархії, були в єпископському сані і перебували у званні Постійних Членів Священного Синоду», у зв'язку з чим Синод ухвалив «затвердити у званні Постійних членів Священного Синоду <…> єпископа Ярославського і Ростовського Никодима»Журнал Московской Патриархии. — 1961. — № 4. — С. 6..
10 червня 1961 року возведений у сан архієпископа. На Архієрейському соборі 18 липня 1961 (про скликання Собору заздалегідь оголошено не було: архієреїв зібрали в Троїце-Сергієвій лаврі у зв'язку з днем пам'яті Сергія Радонезького) зробив доповідь про необхідність і своєчасність вступу РПЦ у Всесвітню рада церков.
У зв'язку з тим, що більшу частину часу проводив у Москві, домігся призначення до Ярославської єпархії вікарія.
26 березня 1961 року на єпископа Углицького був хіротонізований архімандрит Касіян Ярославський; хіротонію його наступника, архімандрита Варфоломія Ґондаровського, очолив архієпископ Никодим у Ярославлі 26 травня 1963 року.
11 травня 1963 року нагороджений правом носіння хреста на клобуку.
14 травня 1963 року Священний синод ухвалив «згідно з поданим проханням звільнити Преосвященного архієпископа Ярославського і Ростовського Никодима з посади голови Видавничого відділу»Журнал Московской Патриархии. — 1963. — № 6. — С. 9..
3 серпня 1963 року призначений головою Комісії Священного синоду з питань християнської єдності, на яку тоді була перетворена Комісія з міжхристиянських зв'язків при Священному синоді; зведений в сан митрополита і 4 серпня призначений на Мінську і Білоруську кафедруЖурнал Московской Патриархии. — 1963. — № 9. — С. 3..
На Санкт-Петербурзькій кафедрі 9 жовтня 1963 року призначений митрополитом Санкт-Петербурзьким і ЛадозькимЖурнал Московской Патриархии. — 1963. — № 11. — С. 3., тимчасово-керуючим Олонецькою єпархією.
7 жовтня 1967 року призначений за сумісництвом керуючим Новгородською єпархією з титулом «Санкт-Петербурзький і Новгородський».
З 4 до 19 липня 1968 року очолював делегацію Московського патріархату на IV асамблеї Всесвітньої ради церков (ВРЦ) в Упсалі, Швеція; обраний до складу Центрального комітету ВРЦ; в тому ж році обраний головою комітету продовження робіт Християнської мирної конференції (ХМК).
16 грудня 1969 року призначений головою комісії з вивчення питання про прославлення в лику святих архієпископа Миколая Японського (канонізований лише Московською Церквою 10 квітня 1970). 17 березня 1970 року йому доручено тимчасове управління Патріаршими парафіями Північної і Південної Америки. У квітні 1970 року в США підписав угоду з митрополитом Нью-Йоркським Іринеєм про умови надання автокефалії Американської митрополії РПЦ, проте цей акт визнано нікчемним з канонічної точки зору представниками Вселенської патріархії.
12 квітня 1970 року вдостоєний права носіння двох панагій.
17 червня 1971 року указом патріарха Пімена нагороджений правом служіння з предносним хрестом.
У квітні 1972 року, в числі інших релігійних діячів — «учасників руху за мир», підписав проект листа, що засуджував «наклепницьку діяльність» Олександра Солженіцина.
У 1972 року в Никодима трапився інфаркт, після чого він подав прохання про звільнення його з посади голови відділу зовнішніх церковних зносин.
30 травня 1972 року рішенням Синоду Никодима звільнено з посади голови ВЗЦЗ.
Залишений головою комісії Священного синоду з питань християнської єдності, яка в тому ж засіданні Синоду була перейменована в комісію Священного синоду з питань християнської єдності і міжцерковних стосунківЖурнал Московской Патриархии. — 1972. — № 7. — С. 1..
3 вересня 1974 року призначений Патріаршим Екзархом Західної Європи.
З 23 листопада до 10 грудня 1975 року очолював делегацію російської церкви на V Генеральній асамблеї ВРЦ в Найробі; був обраний президентом Всесвітньої ради церков.
Зовнішньополітична діяльність Зіграв ключову роль в переговорному процесі, в результаті якого було врегульовано канонічний статус — з точки зору Московського патріархату — Митрополичого округу в Північній Америці (російської православної греко-кафолицької церкви в Америці): останній нібито була дарована автокефалія Патріаршим і Синодальним Томосом в 1970, що засновував автокефальну православну церкву в Америці. Одночасно в юрисдикцію Московської патріархії як автономна поверталася Японська православна церква, що не було визнано світовим православ'ям.
Брав участь у багатьох екуменічних зустрічах, міжправославних нарадах, міжнародних миротворчих конференціях, був включений до делегації РПЦ МП на родоських Всеправославних нарадах.
Найбільший інтерес традиційно викликають відносини з римсько-католицькою Церквою і державою Ватикан, що здійснювалися Никодимом від імені Московського патріархату. Характерно, що Іоанну XXIII він присвятив магістерську дисертацію, видану у вигляді монографії вже посмертноНикодим, митрополит Ленинградский и Новгородский. Иоанн XXIII, Папа Римский. — Wien, 1984..