Ізабелла д'Есте (;  — ) — італійська колекціонерка мистецтва та господиня літературного салону, покровителька знаменитих художників, одна з найвідоміших жінок італійського Ренесансу, прозвана «примадонною Відродження» ().

Біографія

Юність Ізабелла була старшою дочкою Ерколе I д'Есте, герцога Феррари і , (дочки короля Фердинанда Неаполітанського). Незважаючи на те, що слідом за нею в родині народилося багато інших дітей, зокрема й хлопчиків, Ізабелла залишалася улюбленою дитиною. 1477 року, після народження її брата , дівчинка разом з матір'ю вирушила в Неаполь до свого діда. Потім герцогиня Леонора повернулася додому, в Феррару, і Ізабелла повернулася з нею, а її інші брати і сестри були залишені в Неаполі на наступні 8 років.

Її молодша сестра була не менш відомою , герцогинею Мілана, дружиною Лодовіко Сфорци. Ізабелла була пов'язана родинними зв'язками або шлюбом майже з усіма правителями в Італії і відома як перша дама епохи Відродження.

Ізабелла д'Есте — як відомо з численної кореспонденції з Мантуї — отримала дуже хорошу освіту. Про це подбала її мати, яка також мала хорошу освіту, грала на арфі, колекціонувала полотна відомих живописців і мала невелику бібліотеку. Ізабеллі і її братам і сестрам викладали латину і музику (вона чудово грала на лютні і флейті і володіла прекрасним голосом), грецьку і римську історію і класичну літературу. З особливим інтересом Ізабелла вивчала географічні карти і займалася астрологією.

У віці 16 років, 12 січня 1490 року, Ізабелла вийшла заміж за 25-річного Франческо II Гонзага (1466—1519), маркіза Мантуї, з яким вона була заручена з 1480 року.

Життя в шлюбі Сучасники описували її як красномовну, розумну, дуже начитану, темпераментну, дотепну, пристрасну гравчиню в шахи і карти. Про неї відгукувались як про надзвичайну красуню, схильну, однак, як і її мати до повноти.

Вона перебувала в дуже хороших відносинах з сім'єю свого чоловіка, але не зі своїм недовірливим (і з 1512 року хворим на сифіліс) чоловіком. Франческо був кондотьєром і проводив багато часу за межами своєї країни, служачи воєначальником іноземних володарів, опинявся він і в полоні (1509). За його відсутності Ізабелла залишилася вдома і керувала Мантуєю самостійно. Компанію при дворі їй складали мати, сестра, і зовиця — .

31 грудня 1493 року Ізабелла народила свою першу дитину, дочку, яку вона назвала Елеонора, на честь недавно померлої матері. Її розчарування від того, що вона не народила сина, було настільки великим, що відбилося на її ставленні до дочки, яка стала улюбленицею батька. Її друга дочка, Маргарита, померла через два місяці після народження.

15 травня 1500 року вона народила довгоочікуваного сина Фредеріко ІІ Гонзага, названого так на честь діда. 1502 року народилася Лівія (померла дитиною) і 1503 року — , з якою в неї також не склалося близьких відносин. У листопаді 1505 року вона народила Ерколо (з 1527 року — кардинал) і в січні 1507 року Ферранте (полководець при імператорі Карлі V, перший герцог Гуасталли). 1508 року вона народила Лівію (названу так на честь своєї сестри, яка померла в цьому ж році).

Своїх синів вона любила понад усе на світі, злі язики говорили, що потім йшли її собаки і тільки потім дочки. Її старша дочка з політичних міркувань була видана заміж за Франческо Мария I делла Ровере племінника папи Юлія II, Іполита і Лівія стали черницями. Тільки в старості її відносини з дочками потеплішали, і вона включила їх у свій заповіт. Особливо вона переживала з приводу нещасливого шлюбу своєї старшої дочки.Після повернення її хворого чоловіка в Мантую (1512) Ізабелла переконалася, що його ставлення до неї помітно погіршилося. Він не схвалював жодного її рішення. Вона вирішила виїхати до Рима. Там, при дворі папи Льва Х, її прийняли як королеву і вона стала центром уваги. Кілька років по тому вона ненадовго повернулася до Мантуї.

Вдова У 1519 році помер її чоловік, і її син Ферранте Гонзага успадкував престол Мантуї. Ізабелла через його вік залишилася при ньому регентом і продовжувала керувати країною. Вона стала важливою фігурою в політиці Італії, помітно зміцнивши позицію Мантуї. Вона зіграла роль у перетворенні Мантуї з маркізату в герцогство, вибрала вдалий шлюб для свого старшого сина і допомогла синові Ерколе стати кардиналом. Вона продемонструвала великий розум і дипломатичні здібності в переговорах з Чезаре Борджіа, позбавивши престолу Гвідобальдо да Монтефельтро, чоловіка її зовиці Єлизавети Гонзага (1502).

1525 року вона повернулася до Рима, говорячи, що її серце належить цьому місту. Вона залишалася там і при пограбуванні Рима військами імператора Карла IV в 1527 році. Потім 60-річна маркіза повернулася до Мантуї і перетворила її на культурний центр, заснувавши школу для дівчаток і перетворивши свої апартаменти на скарбницю творів мистецтва.

Але непосидюча Ізабелла не могла залишатися на місці і продовжувала подорожувати, відвідавши Романью і Солароло до своєї кончини 1539 року.

Культурна діяльність

Ізабелла була палкою збирачкою римських скульптур, монет і замовницею картин і сучасних скульптур в античному стилі. Вона створила  — апартаменти з колекцією картин Мантеньї, Перуджіно, Лоренцо Кости і Корреджо. До складу приміщень входила «Гротта» (Grotta), де були представлені античні медалі і монети, різьблені камені і скульптура.Махо О. Г. Античные памятники и подражания им в коллекции гротта Изабеллы д'Эсте // Актуальные проблемы теории и истории искусства: сб. науч. статей. Вып. 5. / Под ред. С. В. Мальцевой, Е. Ю. Станюкович-Денисовой, А. В. Захаровой. — СПб.: НП-Принт, 2015. С. 459—466. — ISSN 2312—2129

Під її заступництвом двір Мантуї став одним з найбільш культурних в Європі: крім перелічених художників, там був Рафаель і Тіціан, композитори і . Її придворним скульптором був .

Разом з чоловіком вона була патроном Аріосто, коли той писав свого «Орландо Божевільного», а також перебували під великим впливом Балтазара Кастільйоне, автора «». За його порадою до Мантуї запросили Джуліо Романо, щоб розширити замок та інші будівлі.

Збереглися і добре вивчені її листи до Леонардо да Вінчі, який, довірившись її словами, спробував облаштуватися в Мантуї після свого від'їзду з Мілана. Але він прибув у невдалий політичний момент, коли Ізабелла була зайнята улагоджуванням кризи і порятунком країни і, розчарований відсутністю уваги, поїхав. Незважаючи на те, що Ізабелла потім неодноразово просила його створювати для неї твори мистецтва, його робота для неї обмежилася ескізом до невиконаного портрета (1499). Однак існує гіпотеза, що Ізабелла стала моделлю для картини Леонардо «Джоконда».

При дворі Ізабелли відбувалися шахові турніри, в яких брали участь найсильніші італійські шахісти. Вона сама добре грала в шахи і цікавилася шаховою композицією. Ізабелла замовила математику і священнослужителю Луці Пачолі трактат «» частину ілюстрацій для якого (а деякі вчені вважають, що й частину завдань, наведених у трактаті), виконав Леонардо да Вінчі.

Її портрет олівцем залишив Леонардо, живописний — Тіціан (плюс друга картина, La Bella, яка теж, можливо, є її портретом), і посмертне зображення — Рубенс . Її скульптурне зображення на медалях залишив , також існує бюст його роботи, який також вважається її портретом, переважно, завдяки подібності з роботою Леонардо. З листування відомо, що її портрети писали Мантенья, , , Лоренцо Коста, Франческо Франча, а також що Леонардо виконав ще один підготовчий малюнокГращенков В. Н. Портрет в итальянской живописи Раннего Возрождения. М., 1996. Т.1. С. 95..

Родина Чоловік — Франческо II Гонзага (1466—1519), кондотьєр і військовик під час перших трьох Італійських війн, правитель Мантуанського маркізату з 1484

Діти:

Елеонора Гонзага (1493—1570) — дружина Антоніо ді Монтальто, потім Франческо Марію I делла Ровере, герцога Урбінського Маргарита (1496). Федеріко II (1500—1540) — герцог Мантуї, спочатку був заручений з Марією Палеолог, але пізніше одружився з її сестрою Маргаритою Палеолог Лівія (1501—1508). Іпполіта Гонзага (1503—1570) — стала черницею в домініканському монастирі св. Вінченцо. Ерколе Гонзага (1505—1563) — єпископ Мантуї з 1521, кардинал з 1527, регент при своєму племіннику з 1540. Ферранте Гонзага (1507—1557) — одружений з Ізабеллою ді Капуа. Лівія (1508—1569) — пізніше відома як сестра Паола

Генеалогія

Листи Павло Муратов так оцінив листування маркізи:

В культурі Ессекс К. «Лебеді Леонардо». Сучасний жіночий любовний роман про нібито існувала любові Ізабелли до чоловіка її сестри Лодовіко Моро. 2011 — Ізабелла д'Есте — Примадонна Відродження / Isabella d'Este, la regista del potere (реж. Алессандра Джиганте / Alessandra Gigante), документально-ігровий фільм, в гол. ролі Лівія Маддалена / Livia Maddalena.

Посилання George, L., The Public Perception of Isabella d'Este , Clio History Journal 2009. Celebrities of the Italian Renaissance in Florence and in the Louvre Автори: Robert de La Sizeranne Галерея зображень

Примітки

Джерела Isabella d'Este. Die Furstin und Mezenatin der Reneissance, 1994. Каталог выставки в Музее истории искусств, Вена.