Македоняни (, Makedónes), також відомі як грецькі македонці або македонські греки — регіональна та історична група етнічних греків, що населяють або походять з грецького регіону Македонія в Північній Греції. Сьогодні більшість македонців живуть у регіональній столиці Салоніках та інших містах Македонії (Греція) або навколо неї, тоді як багато македонців розселилися по всій Греції та в діаспорі.

Ім'я Назва Македонія (, ) походить від давньогрецького слова (). Зазвичай пояснюють, що воно спочатку означало «високий» або «горець», можливо, опис народу.

Історія Давньомакедонський, римський, візантійський, османський періоди

Грецьке населення населяло регіон Македонії з давніх часів. Піднесення Македонії від невеликого царства на периферії класичних грецьких країн до королівства, яке стало домінувати над усім еллінським світом, відбулося за правління Філіпа II. Син Філіпа, Александр Македонський (356—323 рр. до н. е.), зумів ненадовго поширити македонську владу не лише на центральні грецькі міста-держави, а й на всю Перську імперію, яку він повалив, включаючи Єгипет, а згодом пішов далі на землі як Далекий схід, як околиці Індії, сьогодні Пакистан. Прийняття Александром стилю правління завойованих територій супроводжувалося поширенням грецької культури та освіти через його величезну імперію. Хоча невдовзі після його смерті імперія розпалася на кілька еллінських режимів, його завоювання залишили тривалий спадок, не в останню чергу в нових грецькомовних містах, заснованих на західних територіях Персії, що стало провісником елліністичного періоду. Під час поділу імперії Александра між діадохами Македонія булаопанована династією Антипатридів, яка лише через кілька років у 294 р. до н. була скинута династією Антигонідів. Стародавня македонська мова, незалежно від того, чи була вона грецьким діалектом ймовірно, зокрема північно-західної доричної групиMichael Meier-Brügger: Indo-European linguistics., як показують такі знахідки, як табличка прокляття Пелла, або окремою еллінською мовою, поступово була замінена аттичною грецькою; остання увійшла у вжиток за часів Філіпа II Македонського і пізніше перетворилася на грецьке койне.

Після римського завоювання Балкан македонці були невід'ємною частиною народу римської провінції Македонія. Під римським контролем, а пізніше у Візантійській імперії регіон також бачив приплив багатьох етнічних груп (вірмен, слов'ян, аромунів тощо), які оселилися на території, де жили стародавні македонці. З давніх часів у регіоні також проживало значне населення євреїв-романіотів. У пізній візантійський період більша частина центральної Македонії перебувала під владою латинської держави хрестоносців, що базувалася в Фессалоніках, перш ніж деякий час правити імператором-конкурентом Теодором Комніном Дукою та його нащадками, а згодом знову була включена до складу Візантійської імперії з центром у Константинополі. Згодом територія західної Македонії була полем суперечок між головними державами в регіоні, Візантійською імперією, Епірським деспотатом, правителями Фессалії, Сербської імперії та Болгарської імперії.Donald M. Nicol, The Last Centuries of Byzantium, 1261—1453, Cambridge University Press, 1993, p. 12.

Після османського завоювання та наприкінці османської ери термін Македонія став означати регіон на півночі грецького півострова, відмінний від попередньої візантійської теми. В Османській Македонії греки, аромуни, слов'яни, євреї, албанці та турки жили пліч-о-пліч, але в самодостатніх громадах, тоді як у західній Македонії (Греція) було значне населення грецьких мусульман, таких як валлахади. Питання багатокультурного складу народу Македонії стало відомим як македонське питання. Салоніки залишалися найбільшим містом, де проживало найбільше македонців.

Внесок у війну за незалежність Греції Грецька війна за незалежність відноситься до спроб греків створити незалежну грецьку державу в той час, коли Греція була частиною Османської імперії. Спочатку революція була спланована та організована через таємні організації, найвідоміша з яких Філікі Етерія, яка діяла в Греції та інших європейських регіонах за межами Османської імперії. Македонські греки брали активну участь у тих ранніх революційних рухах; серед перших був Григорій Залікіс, письменник, який заснував Hellenoglosso Xenodocheio, попередника Filiki Eteria. Навіть після завершення Грецької національної революції в Македонії відбулося кілька повстань, і всі вони мали за мету об'єднання регіону з Королівством Греція.

Грецька революція в Македонії почалася в Халкідіках, де населення було майже повністю грецьким. 28 травня 1821 року Юсуф-бей із Салонік, стривожений небезпекою загального повстання, зажадав заручників з регіону. У той час, коли його війська прибули до Полігіросу, місцеві повстанці та монахи з гори Афон повстали та вбили турецького воєводу та його охорону, змусивши османів відступити до Салонік. Юссуф-бей помстився, обезголовивши єпископа, посадивши на палю трьох сановників, а також ув'язнив багатьох християн у Салоніках. Османи також налаштували проти греків мусульман і євреїв, заявивши, що останні мають намір знищити нехристиянське населення. Це було перше досягнення грецької сторони під проводом Еммануїла Паппаса, який на той час прийняв титул «Генерал Македонії»; йому вдалося захопити Халкідіки та поставити під загрозу Салоніки, але в червні грецькі війська відступили з Василіки і були остаточно витіснені. Листи того періоду показують, що до Паппаса або зверталися, або підписувався як «Лідер і захисник Македонії», і сьогодні він вважається грецьким героєм разом з безіменними македонцями, які воювали з ним. Революція на Халкідіках завершилася 27 грудня підпорядкуванням гори Афон османам.

У той час як в Македонії протягом деякого часу тривали конфлікти, такі як конфлікт в Наусе, в якому помітними фігурами були Анастасіос Каратасос, Аггеліс Гатсос і Зафейракіс Теодосіу, поразка Паппаса стала поворотним моментом у придушенні Македонського повстання в ході війни за незалежність Греції. Хоча революція призвела до створення незалежної сучасної грецької держави на півдні, яка отримала міжнародне визнання 1832 року, Грецькі рухи опору продовжували діяти на територіях, які залишалися під контролем Османської імперії, включаючи Македонію, а також Фессалію, Епір і Крит. Події російсько-турецької Кримської війни 1854 року спровокували нове македонське повстання, яке спалахнуло на Халкідіках. Одним з головних призвідників повстання був Димитріос Каратасос, син Анастасіоса Каратасоса, більш відомого як Цаміс Каратасос або єро Цаміс. Повстання Македонських греків були підтримані грецьким королем Оттоном, який вважав можливим звільнення Македонії та інших частин Греції, сподіваючись на підтримку Росії. Однак повстання зазнало невдачі, що призвело до погіршення греко-турецьких відносин на довгі роки.

Македонське повстання 1878 року було підготовлено як грецьким урядом, так і провідними македонськими революціонерами та відбулося в південній Македонії, в якому взяли участь велика кількість людей з грецьких і волошських громад. У тому ж році було створено Болгарське князівство, яке разом з Болгарським екзархатом почало впливати на слов'яномовне населення Македонії, заснувавши болгарські школи та приєднавши місцеві церкви до екзархату. У кількох частинах також були засновані грецькі, сербські та румунські школи. Після поразки Греції в греко-турецькій війні 1897 року було заохочено подальшу участь Болгарії в македонських справах, і їхні банди вторглися в регіон, тероризуючи прогецьке населення.

Початок ХХ століття

Напередодні ХХ століття греки-македонці були меншістю населення в ряді районів у багатонаціональному регіоні Македонії, особливо далеко від узбережжя. Вони жили разом із слов'яномовним населенням, більшість з якого стали ідентифікувати як болгар«До кінця ХІХ століття як сторонні спостерігачі, так і ті болгаро-македонці, які мали етнічну свідомість, вважали, що їхня група, яка зараз є двома окремими національностями, складала єдиний народ — болгар. Тому читачеві не слід звертати уваги на згадки про етнічних македонців у Середньовіччі, які з'являються в деяких сучасних працях. У середньовіччі і до ХІХ століття термін „македонець“ використовувався виключно для позначення географічного регіону. Македонцем міг називатися будь-хто, хто жив у його межах, незалежно від національності. Проте, відсутність національної свідомості в минулому не є підставою для того, щоб відкидати македонців як національність сьогодні» "The Early Medieval Balkans: A Critical Survey from the Sixth to the Late Twelfth Century, " John Van Antwerp Fine, University of Michigan Press, 1991, , pp. 36–37.«Наприкінці Першої світової війни було дуже мало істориків чи етнографів, які б стверджували, що існувала окрема македонська нація… З тих македонських слов'ян, які розвинули тоді певне почуття національної ідентичності, більшість, ймовірно, вважали себе болгарами, хоча й усвідомлювали відмінності між собою та мешканцями Болгарії… На питання, чи існувала македонська нація в 1940-х роках, коли комуністична Югославія вирішила визнати її, важко відповісти. Деякі спостерігачі стверджують, що навіть у той час було сумнівно, що слов'яни Македонії вважали себе окремою від болгар національністю». The Macedonian conflict: ethnic nationalism in a transnational world, Loring M. Danforth, Princeton University Press, 1997, , pp. 65-66.«Ключовим фактом македонського націоналізму є те, що він є новим: на початку ХХ століття не існувало окремої слов'янської македонської ідентичності: Македонські селяни визначали свою ідентичність як „болгарську“, „сербську“ або навіть „грецьку“, залежно від приналежності сільського священика. Хоча „болгарська“ приналежність була тоді найпоширенішою, жорстоке поводження з боку окупаційних болгарських військ під час Другої світової війни вилікувало більшість македонців від їхніх проболгарських симпатій, змусивши їх прийняти нову македонську ідентичність, яку пропагував режим Тіто після (Другої світової) війни». James Sperling, Sean Kay, S. Victor Papacosma as ed., та інших етнічних груп, таких як євреї, турки та албанці. Однак грекомовні були переважаючим населенням у південній зоні регіону, який охоплював дві третини сучасної грецької Македонії. Дії Болгарії з використанням болгарського населення Македонії з заснуванням Внутрішньої македонської революційної організації та впливом Болгарського екзархату на регіон призвели до Ілінденського повстання, яке було придушено османськими військами. Ці події спровокували Грецію допомогти македонцям протистояти як османським, так і болгарським військам, надіславши військових офіцерів, які сформували загони, що складалися з македонців та інших грецьких добровольців, що призвело до Боротьби за Македонію з 1904 по 1908 рік, яка закінчилася Молодотурецькою революцією. За переписом 1904 року, проведеним Гусейном Гільмі-пашою для османської влади, греки були переважаючим населенням у вілаєтах Салоніки та Монастір, а у вілаєті Косово їх переважали болгари, які становили більшість.