Слобода (до 1923 року Царська Слобода, до 1913 року Цесарська Слобода, до того Слобода, Секава, до 2024 року Червона Слобода) — село в Україні, у Черкаському районі Черкаської області, центр Слобідської сільської громади. розташоване на правому березі Дніпра і Кременчуцького водоймища, за 1,5 км на схід від районного і обласного центру міста Черкаси.

Історія

Давня історія У 1958—1959 роках на території села експедиція АН УРСР провела археологічні розкопки, які підтвердили, що перші поселенці з'явилися тут у І — II столітті. Жили вони на правому березі колишнього рукава Дніпра річки Саги, яка починалася біля села Змагайлівка і впадала в Дніпро знову біля села Сагунівка. Під час розкопок було знайдено житло, залишки кісток тварин, жорнового каміння, скелет хлопчика у витягнутій позі, на праву руку якого було одягнуте кільце. При аналізі цих знахідок виявилося, що частина з них належить до І століття, частина — до пізнішого періоду.

Карнерино Перші відомості про поселення на даній території знаходимо на мапах французького інженера Гійома Левассера де Боплана. 1648 — Мапа України (1648) 1660 — Мапа України (1660—1770) 1736 — Карта предпринятых в 1736 году от армеи ее императорского величества против турков и татар победоносных военных действий между Доном и Днепром и при оных реках — [Санкт-Петербург], . — 2 л. Грав.; 59х38 (66х53)Карта-предпринятых-в-1736-году-от-армеи-ее-императорского-величества-против-турков-и-татар-победоносных-военных 1745 — .

Секава Про заснування села Секава відомо, що воно було утворене селянами-втікачами приблизно в середині XVII століття, які тікали від жорстокого панського гніту. В селі була побудована дерев'яна церква Успіння Пресвятої Богородиці. І до того часу в цій місцевості виникали поселення вільних козаків і селян-втікачів, але вони зазнавали безперервних спустошень з боку польських магнатів, турецьких і татарських орд.

Про існування села Секава в цей період підтверджують історичні документи. Так, у документі, знайденому під престолом Цесарськослобідської церкви (автор якого невідомий) говориться про те, що Секава певний час належала князю Сангушку (Волинський воєвода Сангушко став старостою Черкаського староства в 1726 році). Дійсне ж заснування цього села було значно раніше, про що говориться в «Сказаннях о населенных местностях Киевской губернии»Похилевич Л. «Сказаннях о населенных местностях Киевской губернии» (стр. 618) (1864):

На основі цього документу зробили висновок, що як Секавська церква, так і село Секава були засновані значно раніше вказаної в документі дати. З переказів старожилів відомо, що в 1672 році, коли татари зруйнували Черкаси, Секава була спалена і багато жителів перебито, а все майно пограбоване. Врятувалася лише невелика частина жителів, які завчасно сховалися. Через деякий час на тому місці, де було село, поселилися 12 козаків-запорожців і ті жителі, які врятувалися від нападу татар. Поступово кількість жителів збільшувалась, відновлювалось життя.

Слобода В другій половині XVIII століття жителі Секави вирішили переселитися на правий берег річки Сага, де проходила дорога з Черкас на Чигирин і простягалися широкі лани родючих земель. Новоутворене село було названо Слободою, бо жителі його були вільними козаками і звільнялися від різних кріпосницьких повинностей. На час переселення села на нове місце в ньому нараховувалося до 200 дворів з населенням близько 1 500 осіб.

Точної дати переселення не відомо, але відомо, що церква Успіння Богоматері була перенесена в нове село в 1772 році. Отже цю дату можна вважати за час переселення жителів Секави на нове місце. Церкву побудували на підвищеному березі річки Сага біля дороги, яка вела до старого села. В цьому ж місці через певний час побудували волосне управління, церковно-приходську школу і лікарню. На правий берег річки Сага переселилася переважно заможна частина селян. На новозаселеній території утворилися кутки «Ланівка», «Гора», «Кутузлуїв» і пізніше «Грабський». Зараз частина цієї території зайнята під масиви ТОВ «Промінь», куток «Кутузлуїв» теж переселений, а землі затоплені водою. Частина селян, переважно бідняків, поселилась на лівому березі річки Сага, де виникли кутки «Забрід», «Село», «Солонці». Зараз ця територія повністю зайнята під котловани і відстійники очисних споруд, а населення переселено в нове село.

Цесарська Слобода Село Слобода через деякий час після його заснування почало зватися Цесарською Слободою. За переказами старожилів, ця назва встановилася від імені Цесар. Розповідають, що дорогою з Черкас на Чигирин колись проходив Цесар зі своїм військом. Дійшовши до Слободи, він захворів і змушений був зупинитися. Військо розташувалося табором на полі біля річки Саги і дубового гаю. Через місяць Цесар помер і був похований на тому місці, де стояв табором. Пізніше тут було кладовище. 1822 року на ньому проведені розкопки могили, у якій знайшли одяг з червоного сукна, чорнильницю і перо. З цього зробили висновок, що це і був той самий писарчук Цесар.

Згідно з документом невідомого автора 1851 року село певний час належало старості князю Сангушкові. Потім було передане у володіння генерала Лісановського, згодом — передане сиротам генерала Морднейма, від яких перейшло в управління Палати державного майна (рік невідомий). Отже, наприкінці XVIII століття Цесарська Слобода входила до числа державних сіл, а його мешканці вважалися державними селянами.

До 1870 року в селі зовсім не було школи. Навчалися діти слов'янської мови у звичайній селянській хаті. Потім було відкрито церковно-приходську школу і побудоване шкільне приміщення. Воно мало чим відрізнялося від попереднього. В кінці XIX століття в селі була відкрита міністерська школа суто для дітей заможних селян, але проіснунала вона декілька років і була закрита через проникнення в неї «вольнодумства». В усіх школах навчання українською мовою було заборонено, переслідувалося читання творів українських письменників: Т. Г. Шевченка, М. Коцюбинського, І. Франка, М. Вовчка та інших. У селі зовсім не було бібліотеки, клубу та інших культурних закладів. Зате був шинок, декілька крамниць, величезна церква.

1880 — *

В 1900 році в селі налічувалося 754 двори з населенням 3 536 осіб. Всього землі сільська громада мала 4 625 десятин, з якої 60 десятин належали церкві, 1 565 десятин — колишнім державним селянам, а решта землі — піски і луги — належали громаді.

Село мало поштово-телеграфну станцію, земську церковно-приходську школу, школу грамоти, чотири торгові лавки, 25 водяних млинів, 16 вітряків, 4 кузні, 3 цегельні заводи, власниками яких були Сидір Терентійович Гребінник, Дмитро Єлісейович Насікан і Іван Тихонович Гребінник, який мав паровий млин з найманими робітниками.

У 1901 році побудоване нове приміщення школи з дерев'яною підлогою і дахом з залізним покриттям. Через рік побудували друге таке приміщення, яке використовували під квартири вчителів.

Царська Слобода У 1913 році під час святкування 300-річчя дому Романових село було перейменоване з Цесарської Слободи на Царську Слободу і в селі перед будинком волосного управління на невеликій площі спорудили пам'ятник імператору Олександру II.

Під час Першої світової війни в армію було мобілізовано понад 900 осіб, з яких багато не повернулися додому.

В жовтні 1917 року в Царській Слободі була утворена національна рада, до складу якої увійшли: Артем Якович Шевченко — голова ради, Пантелеймон Гребінник, священник Воронович та лікар Герболінський. У селі було засновано товариство «Просвіта», головою якого був Іван Прохорович Ведула, секретарем — Степан Євдокимович Ведула і касиром Борис Володимирович Гребінник. Товариство мало свою бібліотеку з творами класиків української літератури, організувало драмгурток. Клубу в цей час не було, тому вистави ставилися в школі на тимчасово обладнаній сцені. Товариство розучувало національні пісні на зразок «Ще не вмерла Україна», читало лекції.

Радянський період

Становлення 29 січня 1918 року в селі розпочалась радянська окупація. З місцевих колаборантів було обрано ревком, до складу якого увійшли Дмитро Федорович Кузнець — голова ревкому, Остап Сидорович Грубий — воєнний комісар, Петро Іванович Нетахата — член ревкому. Обрано також комітет незаможних селян, до складу якого увійшли бідняки: Кузьма Тихонович Фесенко — голова комітету, Юхим Омелянович Яковенко та Григорій Омелянович Яценко.

Перша Світова війна У травні 1918 року село було захоплено німцями, а 6 серпня 1919 року у село вступила денікінська армія. Свій прихід у Змагайлівку і Царську Слободу німці й денікінці ознаменузали розбоєм, грабежем і жорстокістю. В роки денікінського режиму було розстріляно близько 40 осіб і спалено 22 двори. Після вигнання денікінських військ у грудні 1919 року в селі Царська Слобода було обрано Царськослобідський волосний комітет, головою якого став Остап Сидорович Грубий і секретарем Михайло Іванович Бузько. 1920 року організовано споживче товариство і відкрито магазин у приміщенні колишнього шинку. Головою товариства став Степан Євдокимович Ведула. В цей же час було відкрито ветлікарню.

Червона Слобода У 1922 році після повернення в село більшовиків у Царській Слободі просто в приміщенні колишнього монастиря було утворено бідняцьку комуну «Муравище» — відтоді цей куток села так і зветься «Комуною». Що цікаво, до перейменування села з Царської на Червону Слободу справа дійшла лише в 1923 році — бо на відміну від пам'ятника царю, який в селі знесли вже давним-давно, сприймали перейменування швидше як формальність.

В 1923 році село перейменували на Червону Слободу, було ліквідовано Червонослобідський волосний комітет і утворено Леськівський волосний виконком, головою якого обрали Дмитра Лаврентійовича Стеблину. В селі було обрано Раду селянських депутатів, головою став Сергій Михайлович Пріхно. Хоча волосним центром стали Леськи, але місцева міліція перебувала в Слободі.

В 1924 році в селі утворилось меліоративне господарство із заліснення пісків, яке очолив Андрій Данилович Мусієнко. Товариство проіснувало до 1929 року, а потім було реорганізоване в сільськогосподарську артіль ім. Петровського. 1928 року комуна «Муравище» об'єдналося із комуною ім. Левицького в комуну «Сім'я червоних партизан». 1924 року в селі вирішили побудувати клуб, але коштів бракувало. Одного разу Григорій Іванович Петровський проїжджав до Чигирина, про що стало відомо жителям села і вони вирішили на зворотному шляху привітати його і попросити в нього грошей для закінчення будівництва клубу. Петровський задовольнив таке прохання, виділивши на будівництво клубу 600 крб. На одержані кошти клуб був добудований, йому було присвоєно ім'я Петровського. Першим головою ради клубу було обрано Івана Івановича Пріхна. В новозбудованому клубі двічі на тиждень демонстрували кінофільми (хоча демонстрація почалося ще в 1922 році), часто ставили вистави, проводили збори села, влаштовували передсвяткові урочисті вечори, у вихідні дні організовували спортивні ігри та змагання.

З метою повного охоплення дітей навчанням земську школу було перетворено на семирічку, церковно приходську — на чотирирічну або початкову. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення відкрито декілька лікнепів. Навчання проводили вчителі і культармійці. 1924 року в лікарні було збільшено штат лікарів і кількість ліжок. (До 1917 року в селі був лише один лікар, який обслуговував населення сіл Царська Слобода, Змагайлівка і Леськи.) В 1925 — 1926 роках на подвір'ї клубу проводилися сільськогосподарські виставки досягнень колективних та індивідуальних господарств.