Готфрід Гайнріх Штьольцель (; 13 січня 1690, Шварценберг — , Гота) — композитор і теоретик музики епохи Бароко.

Штьольцель народився і виріс в німецькому місті Шварценберг, що входить до складу району під назвою Рудні гори. У 1707 році він вступив на теологічний факультет у Лейпцигу, а також займався композицією у Мельхіора Гофмана. Він навчався, працював і писав музику у Вроцлаві та Галле. Під час своєї 18-місячної подорожі в Італію 1712 року він познайомився з Антоніо Вівальді, ставши, таким чином, першим німецьким музикантом, що зустрівся з відомим композитором. Попрацювавши три роки в Празі, Штьольцель нетривалий час значився капельмейстером в Байройті і Гері. Потім, в 1719 році, він одружився і в наступному році вступив на службу в місті Гота, де до кінця життя працював на герцогів Саксен-Гота-Альтенбургських Фрідріха II і Фрідріха III, щотижня пишучи по кантаті.

З 1730 року Штьольцель писав також для німецького міста Зондерсхаузен. Він компонував інструментальну музику та вокальні арії для виконання при дворі. У міському архіві Зондерсхаузена збереглося багато його рукописів, які були знайдені в 1870 році в коробці за органом. Половина його композиторської спадщини втрачена. Велика частина відповідальності за втрату рукописів Штьольцеля лежить на Іржі Бенда, який змінив його на посаді капельмейстера при дворі герцога Тюрінгії. У 1778 році Бенда написав: «… Тільки найкращі роботи мого попередника, які навіть зараз можна виконувати як церковну музику, збережені, оскільки я вже давно відділив їх від непотрібного сміття і зберігаю у себе вдома»«Nur die besten Arbeiten meines Vorgängers, von welchen man noch izt beÿ den Kirchen-Musiken einigen Gebrauch machen könnte, sind gerettet, weil ich solche schon vor langer Zeit von dem unbrauchbaren Wuste abgesondert und eigends in meinem Hause verwahrt habe.». Виходячи з цього, можна припустити, що світська музика (вітальні кантати, серенади, опери і т. ін.), а також більшість інструментальних робіт Штьольцеля були втрачені ще при житті Бенди. Це «сміття» було, ймовірно, віднесене ним на горище замку, де через дірки в даху рукописи піддавалися постійному впливу опадів, а також страждали від щурів. Крістіан Аренс запропонував ще одне пояснення, чому так багато музики Штьольцеля було втрачено: музиканти при дворі подавали в міські газети оголошення про продаж своїх інструментів і рукописів. Штьольцель, мабуть, незадовго до смерті вчинив так само (можливо, для того, щоб розплатитися за лікування, оскільки перед смертю він сильно захворів)Ahrens C (in: «Zu Gotha ist eine gute Kapelle …». Aus dem Innenleben einer thüringischen Hofkapelle des 18. Jahrhunderts, Stuttgart 2009).. Відомо, що Штьольцель написав, наприклад, 18 оркестрових сюїт, жодної з яких не збереглося. Втрачені і 90 серенад (виконувалися в якості «застільної музики»). Фактично, з величезної спадщини композитора, яка могла налічувати тисячі творів, збереглися тільки дванадцять рукописів.

За часів свого життя Штьольцель мав чудову репутацію: Лоренц Крістоф Міцлер оцінював його нарівні з Бахом. Йоганн Маттезон згадував його серед «розсудливих, вчених і великих майстрів музики» свого століття. Безліч поетичних текстів, що відрізнялися досить високою якістю, Штьольцель для своєї вокальної музики створював сам. Його музика міцно увійшла в ази фортепіанної педагогіки завдяки кільком п'єсами, включеним в Нотний зошит Анни Магдалени Бах.^Bach-Jahrbuch 2002, pp. 172—174.

Серед найбільш значущих робіт Штьольцеля: чотири кончерто гросо, багато симфоній, а також концерт для гобоя д'амур. Його опери «Диомеда», «Нарцис», «Валерія», «Артемісія» і «Оріон» не збереглися.

Сучасні виконавці (зокрема, Людгер Ремі) успішно відновили популярність його музики. Були записані його ораторії, наприклад, Пассіон по Брокесу (1725), і Різдвяні ораторії (що складаються з кантат)Stölzel: Christmas Oratorio — Epistle Cantatas on ArkivMusik, review of David Vernier, 2005, а також «Німецька меса» для чотириголосного хору, струнних і бассо контінуо. Штьольцель написав 1358 кантат (дванадцять повних річних циклів церковних кантат), з яких 1215 збереглися, але з них тільки у половини (605) є музичний матеріал (тобто, партитура і партії).

Крім того, Штьольцель писав кантати на неканонічні тексти. (На початку XXI ст. був записаний компакт-диск, що включає кілька кантат до Дня Святої Трійці.Cantatas for Pentecost review of the 2002 recording by Johan van Veen, 2005)

Його трактат «Abhandlung vom Recitativ» («Мистецтво речитативу»), написаний близько 1739, був опублікований тільки в 1962 році (Werner Steger, Gottfried Heinrich Stoelzels «Abhandlung vom Recitativ»).

Примітки

Література Ломтев Д. Г. Духовные кантаты Готфрида Генриха Штёльцеля в нотном собрании герцогов Саксен-Гота-Альтенбургских// Научный вестник Московской консерватории, 2017, № 4 (31), с. 52–91. Johann Adam Hiller. «Stölzel (Gottfried Heinrich)», pp. 256–266 in Lebensbeschreibungen berühmter Musikgelehrten und Tonkünstler neurer Zeit, Vol. 1. Leipzig: Dyk, 1784. Ernst Ludwig Gerber. «Stoelzel (Gottfried Heinrich)», columns 585—593 in Historisch-biographisches Lexikon der Tonkünstler, Vol. 2 (N–Z). Leipzig: Breitkopf, 1792.

Wolfgang Schmidt-Weiss. Gottfried Heinrich Stölzel als Instrumentalkomponist. Würzburg-Aumühle: Triltsch, 1939. Werner Steger. G.H. Stölzels «Abhandlung vom Recitativ». Heidelberg, 1962. Fritz Hennenberg. Das Kantatenschaffen von Gottfried Heinrich Stölzel. Dt. Verl. für Musik, Leipzig 1976 (= Beiträge zur musikwissenschaftlichen Forschung in der DDR. 8) (Leipzig, Phil. F., Diss. v. 9. Febr. 1965). Fritz Hennenberg. Das Kantatenschaffen von Gottfried Heinrich Stölzel. Volume 8 of Beiträge zur musikwissenschaftlichen Forschung in der DDR. Leipzig, 1976. Basil Smallman. «Review: Das Kantatenschaffen von Gottfried Heinrich Stölzel by Fritz Hennenberg» pp. 63–66 in Music & Letters Vol. 59, No. 1. Oxford University Press, January 1978. Manfred Bachmann (Hrsg.): Gottfried Heinrich Stölzel — Komponist des Barocks. In: Kleine Chronik großer Meister — Erzgebirger, auf die wir stolz sind. Teil 1, Druckerei und Verlag Mike Rockstroh, Aue 2000, S. 69–71. Siegmund, Bert. «Zu Chronologie und Textgrundlagen der Kantatenjahrgänge von Gottfried Heinrich Stölzel». In Kämper, Dietrich (et al.) (ed.). Alte Musik und Auffürungspraxis: Festschrift für Dieter Gutknecht zum 65. Geburtstag. Lit Verlag. 2007. pp. 81–92. ISBN 9783825809980. Pfau, Marc-Roderich. «Ein unbekanntes Leipziger Kantatentextheft aus dem Jahr 1735: Neues zum Thema Bach und Stölzel». In Wollny, Peter (ed.). Bach-Jahrbuch 2008. 94. Neue Bachgesellschaft. Leipzig: Evangelische Verlagsanstalt. pp. 99–122. doi:10.13141/bjb.v2008. ISBN 978-3-374-02668-5. ISSN 0084-7682. Wollny, Peter. «Bekennen will ich seinen Namen: Authentizität, Bestimmung und Kontext der Arie BWV 200. Anmerkungen zu Johann Sebastian Bachs Rezeption von Werken Gottfried Heinrich Stölzels». Bach-Jahrbuch 2008. 94. Neue Bachgesellschaft. Leipzig: Evangelische Verlagsanstalt. pp. 123–158. doi:10.13141/bjb.v2008. ISBN 978-3-374-02668-5. ISSN 0084-7682. Glöckner, Andreas. «Ein weiterer Kantatenjahrgang Gottfried Heinrich Stölzels in Bachs Aufführungsrepertoire?» In Wollny, Peter (ed.). Bach-Jahrbuch 2009. 95. Neue Bachgesellschaft. Leipzig: Evangelische Verlagsanstalt. pp. 95–115. doi:10.13141/bjb.v2009. ISBN 978-3-374-02749-1. ISSN 0084-7682. Florian Vogt: Die «Anleitung zur musikalischen Setzkunst» von Gottfried Heinrich Stölzel (1690—1749). Edition und Kommentar. Von Bockel, Neumünster 2018, ISBN 978-3-95675-019-9.

Посилання

Gottfried Heinrich Stoelzel Biography (in German), Ruhr-Universität Bochum Gottfried Heinrich Stölzel Biography from bach-cantatas.com Штьольцель, Готфрид Генрих: ноти творів на International Music Score Library Project

.