Ма́лий Бузуків — село в Україні, у Черкаському районі Черкаської області, у складі Степанківської сільської громади.

Населення На сьогоднішній день за неофіційними даними в селі мешкає близько 200 осіб.

За даними перепису 2001 року в селі мешкало 309 осіб.

Крім того, за даними Загального статистичний опису Черкаського повіту, з визначенням його економічного становища, переліком населених пунктів, установ і організацій, кількості населення й іншими відомостями, що був складений повітовим ісправником солтиком 1900 року, пункт 96:Деревня Бузуковец (Бузуковец Малый). Крестьян сельского общества. Принадлежит к I урядн. уч. 2 полицейских десятских. От уездного города 33 версты.

Крестьян: м.п. - 313, ж.п. - 291. Один хлебозапасный магазин. При реке Тясмине. 4 ветряных мельницы, 1 кузница.Тобто станом на 1900 рік в селі мешкало 604 особи.

Мовний склад Рідна мова населення за даними перепису 2001 року: Мова Чисельність, осіб Доля Українська 301 97,41 % Російська 8 2,59 % Разом 309 100,00 %

Назва Неофіційна назва села була Слобідка. Є перекази старожилів, що ніби назва походить з двох причин. По-перше, слобідками називали ті села, де не було церкви. Але вірогідніше інша причина і більше старих людей пояснюють назву по цій причині. На території села був невеликий хутір, а в ньому довгий час перебували татари. Татар було дуже багато і їм служили місцеві жителі. Вони були ніби вільними, незалежними від своїх панів, бо служили татарам і не були закріпачені. А незакріпачених жителів називали слобідці, їх поселення називали Слободами.

До 1930 року село мало назву Бузуковець (або Бузуковець Малий). Коли поселення її отримало не відомо, адже на початку це був лиш хутір з однойменною назвою. Згідно версії некомерційної організації FamilySearch, поселення мало назву Бузуковець 1569 по 1930 рік під владою різних держав. Зокрема топонім Бузуковець, разом з іншими сусідніми селами, можна помітити на Генеральних картах Київської губернії з позначенням поштових доріг 1796 року. Після приходу до влади більшовиків у 1930 році назву села було змінено на Малий Бузуків.

На сьогоднішній день офіційною назвою села є Малий Бузуків. Це назва татарського походження, оскільки «бузуків» в перекладі з татарської мови це «стріла». В історичних документах «Сказаниє о населенных местах Киевской губернии» Похілевича і «Список населенньїх мест Киевской губернии» не згадується про час заснування села і його офіційної назви.

Історія села З переказів старожилів та з історії відомо таке: На території села знаходили ознаки перших поселень. Поселення стояло на правому березі головного судноплавного стародавнього річища Дніпра, а на лівому березі цього рукава жило поселення під назвою «Русь». Ширина Дніпровського рукава в цьому місці була до трьох кілометрів. У річці Тясмин (колишній рукав Дніпра) знайдені уламки стародавніх кораблів. І тепер ґрунт, на якому стоїть село на глибині два-чотири метри такий, як на дні річки. Ґрунт твердий і майже весь із дрібної гальки та черепашок. Вище теперішнього села, далі на південь, очевидно, на колишньому березі стародавньої річки стояло поселення. Тепер це місце відоме під назвою Мугилки (Могилки). На цьому урочищі є ознаки перших поселень, які відносяться до скіфського періоду II-I тис. до н. е. Тут виявлено багато знарядь і різних речей з каменю та бронзи: молотки камінні, точила камінні, частину бронзового кельта, бронзові вудила, бронзову фібулу, дві частини великої розбитої фібули з прикрашеннями із червоної емалі, круглі прикраси бронзові з трьома кружками, прикрашеними орнаментами в формі хрестів із слідом червоної емалі (з розкопок графа Бобринського).

В селі є ознаки давньої фортеці. Це гора Богунова. Старі люди розповідають, що довгий час там зберігалася вишка, на якій зберігався попіл і сліди вогню. Кругом гори і тепер видно давні вали і укріплення. Тепер на Богуновій горі росте молода посадка дубків. Брам, застав, мурів на території села не збереглося.

В давнину жителі села займалися сільським господарством, рибальством та добуванням каоліну. Каолін допоміг жителям села і під час німецької окупації. Міняючи в інших селах на харчі, люди пережили голод. Запаси каоліну величезні під Богуновою горою в Богуновім яру. Каоліном всі жителі села білили кімнати. Каолін села ціниться в навколишніх селах, як такий, що не береться до одежі і не витирається на побілених стінах. Ціняться також і великі поклади каменю-граніту, на якому стоїть село Малий Бузуків і який тягнеться на багато кілометрів понад річкою Тясмин. З навколишніх сіл їздять також і за піском, на який багате наше село. Пісок ціниться, як будівельний матеріал в домішку до цементу. Багате село і на руду глину. Є розповіді старожилів, що в давнину тут займалися гончарством, але тепер цим ніхто не цікавиться. Часто юні слідопити в ярах та під горами знаходять дивовижні камені: вугілля, камінні солі та інше. Є думка, що в місцях де розташоване наше село заховані величезні природні багатства.

Після розгрому польських військ під Жовтими Водами основні сили військ, очолених Богданом Хмельницьким, рухались правим берегом річки Тясмину через села Смілянщини: Гуляй-Городок, Малий Бузуків, Залевки — на Корсунь. На одній з гір у селі Малий Бузуків, за народним переказом, полковник Іван Богун (див.дод.3) розгромив численну польську оборону. Ця гора й тепер називається Богуновою. Масові повстання нанесли вирішальну поразку татарам і ліквідували на деякий час владу шляхетської Польщі на Правобережній Україні, а сам Тетеря (див.дод.3) під впливом переможного розвитку народного повстання, влітку 1665 року втік у Польщу. Після його втечі козацька старшина проголосила гетьманом Правобережної України Петра Дорошенка, який додержувався турецько-татарської орієнтації.

Дорошенко у 1669 році погодився передати Правобережну Україну в залежність від султанської Туреччини. Після цього турецькі і татарські орди захопили значну частину території Правобережної України, у тім числі і Малий Бузуків. Проти турецького ставлення Дорошенка та турецько-татарських орд розгорнулася широка боротьба лівобережних козаків та окупаційних російських військ.

Ще в 1734 році на Смілянщині відбулося гайдамацьке повстання під керівництвом сотника Верлана. Територія села Малий Бузуків також була охоплена цим повстанням.

У розповідях односельчан ще ходять легенди про гайдамацькі виступи. Від Чигирина до Сміли — вся територія була охоплена гайдамацьким повстанням, у тім числі і територія Малого Бузукова. Досі усіх Махаринців звуть гайдамаками.

Коли у 1773 році Смілі було надане Магдебурзьке право, послабився гніт селян і в Малому Бузукові. Селяни довгий час були вільні.

3 1711 року землі території нашого села належать Любомирським, пізніше їх купив Потьомкін (1787 рік) за 2 мільйони карбованців. Це був період розпаду Польщі.

З 1793 року землі належать племіннику Потьомкіна Олександру Самойлову. Пізніше, приблизно в 1814 році, землі території нашого села належать Раєвським, пізніше Яшвіль. Яшвіль був одружений з однією із Раєвських, Раєвськими село було остаточно закріпачене. Село було надзвичайно бідним і малозабезпеченим.

Піщані ґрунти не давали селянам навіть на прожиток. В Малому Бузукові, де нараховувалось 200 дворів, лише 2 господарства мали понад п'ять десятин землі. В цьому селі понад 50 відсотків господарств не мали коней. Селяни продавали свої руки на робітничих ринках, одним з яких була Сміла.

Після реформи 1861 року були численні виступи в селі за випаси. Село було безграмотним, у ньому не було навіть церкви. Раєвські не жили в цьому селі і мали тут лише свого прикажчика. Селянам не було де і на кого жалітися. Лише на 1908 рік у селі було грамотних 6 відсотків.

Після Лютневої революції та більшовистського перевороту організовано перший комітет незаможників на чолі з Махаринцем Микитою Тимофійовичем. На території села є багато окопів, які розташовані вище села на південь попід буграми. Є окопи і біля Куминого хутора, тепер гранкар'єра. Окопи залишилися від часів Німецько-радянської війни. Тут проходила лінія фронту, Корсунь- Шевченківська битва. Багато воїнів загинуло під час вигнання німецьких військ з села, під час переправи через Тясмин. У центрі села височить братська могила, де поховані ті, хто захищав і повертав сталінську владу в село Малий Бузуків. Остаточно німців вигнали з села 10 січня 1944 року.

За національністю основний склад населення — українці, переважно старожили. Населення займається сільським господарством. Але є й робітники. На території села знаходиться кам'яний кар'єр. Ще в 1914 році він почав розроблятися підрядчиком Хованським для будівництва моста через Дніпро. Камінь перевозили човнами через Тясмин на лівий берег, а потім підводами везли до Дніпра. Це була тяжка робота. Пізніше гранітний кар'єр став до дії лише в 1960 році. Це величезне підприємство за один день дає тисячі тон першосортного щебеню та каменю, який іде на будівництво всієї Черкаської області. На ньому працюють дробарки, екскаватори, бульдозери і десятки машин. Перший колгосп, який був організований у 1929 році мав назву «Вільна праця». В нього входило чотирнадцять господарств. Першим головою колгоспу був Проценко Макар Панасович. У 1933 році в колгосп вступили майже всі господарства, і він став називатися імені Чапаєва. Після укрупнення в 1960 році з двома іншими колгоспами, господарство зветься «Родіна». Колгосп «Родіна» мав три дільниці: а) Голов'ятинська № 1 та № 2 б) Малобузуківська дільниця № 3 в) Гуляй-Городська дільниця № 4 Для розваг в селі є клуб — сільське приміщення, яке розташоване в центрі села. Приміщення було старим, а в 1967 році був закладений фундамент нового будинку культури.

Села-сусіди Навколо Малого Бузукова розташовані сусідні села.

Село Голов'ятин (нині Голов'ятине) розташоване на схід від Малого Бузукова. Є перекази, що назва цього села походить від прізвища першого поселенця Голоп'ятого. Але є й інша думка, що назва походить від якогось головного тину. Голов'ятине — було центром місцевого колгоспу «Родіна».

Село Гуляй-Городок. Прикметникова форма [гул'аїгородс'киї]. Це село розташоване на північний схід від Малого Бузукова. В народних переказах згадується, що цариця Катерина II (див. дот. 11), перебуваючи в кінці XVIII ст. в Україні, з своєю придворною свитою пропливала на галерах Тясмином. Її увагу привернув чудовий краєвид долини біля Шаєвої гори. Тут вона вирішила влаштувати велике гуляння. На цьому гулянні, крім придворної знаті був улюбленець цариці польський король Понятовський. Після розбещеного гуляння Катерина II наказала наміснику України князю Потьомкіну заснувати на цьому місці поселення і назвати Гуляй-Городок. Похілевич у своєму творі «Сказание о населенньїх местностях Киевской губернии» пише, що Гуляй-Городок одержав таку назву ще й тому, що тут була дешева горілка, яку збираючись сюди, пили обездолені казенні селяни при існуючому тоді відкупі. Вони пропивали і прогулювали з горя не лише останні копійки, а й свої сорочки.

Село Сунки — знаходиться на південь від Малого Бузукова. Село розташоване в ярах, і вода Дніпрова доходила до цього села і підмивала його, а воно осувалося. Від цього і пішла назва Сунки.

Село Залевки — розташоване на захід від села. Це колишній Дніпровський залив.

Село Бузуків — розташоване на північ від села Малий Бузуків, на лівому березі річки Тясмин. Жителі села називають його Великий Бузуків, а жителів називають бузуквці.

Антропоніміка

Прізвища

Найпоширенішими прізвищами в селі є: Махаринець, Проценко, Глущенко, Поповиченко, Голуб, Майданиченко, Діденко, Грицаєнко.