Олена Мондич(ова)-Шиналі, при народженні Ілона Шинаї (26 вересня 1902, Дюлафалва, жупа Мараморош, Австро-Угорщина, нині комуна Джулешть, Марамуреш, Румунія — 12 березня 1975, Кошиці) — словацька скульпторка русинського походження. Відома як авторка пам'ятника Томашу Гаррігу Масарику. Цікавилася історією Карпатської України та створила скульптурні портрети багатьох визначних діячів регіону.
Біографія
Навчання Ілона Шинаї (угорський правопис імені — словацькою мовою Гелена Шинальова, русинською Олена або Йолана Шиналі) народилася в селі Дюлафалва, 15 км на південь від Мараморош-Сигіту (зараз Джулешть, Румуния), в родині вчителя Штефана Шиналі родом з села Осіков, окрес Бардіїв, який за панславістичні погляди був переведений на працю у віддалене село. 1919 р., після розпаду Австро-Угорської імперії, родина повернулася до Словаччини, де її батько дістав посаду вчителя в селі Ковачовці, окрес Вельки Кртіш Бансько-Бистрицького краю. Олена навчалася в гимназії в Кошицях. По її закінченні навчалася в Празі у Високій мистецько-промисловій школі (UMPRUM) (1921—1922), а потім вивчала фах скульптури в Академії образотворчого мистецтва (AVU, 1922—1925), де її наставником був Ян Штурса.
Кар'єра 1926 р. побралася зі студентом Іваном Мондичем з підкарпатского села Нанково (далеким родичем Михайла Мондича), який вивчав в Празі право, і зацікавилася Підкарпатською Руссю. Через це присвятила свою творчість створенню скульптурних портретів закарпатских діячів. 16 травня 1926 в Ужгороді був відкритий пам'ятник Євгену Фенцику, який був високо оцінений критикою, як і її роботи, представлені на виставці в Пряшеві в 1927 р.
Того ж 1927 р., вже як відома скульпторка, виграла конкурс на створення пам'ятника Т. Г. Масарикові, який робила не з фотографій, а з живого президента. Пам'ятник був інаугурований в Ужгороді 1928 р. на честь 10-ліття республіки.
ЇЇ класичними роботами вважаються статуї Олександра Митрака (1931) в Мукачеві та Олександра Духновича (1933) в Пряшеві.
Кінець творчої кар'єри Чоловік Олени був правником і представляв інтереси фірми «Шкода» в Ужгороді і в Югославії. Розпад Чехословаччини і Друга світова війна стали трагедією для родини Мондичів. Роки війни провели під угорською окупацією в Мукачеві, а потім в Будапешті. Втратили все майно в Празі, у тому числі ательє. Часте перебування у вологих та холодних бомбосховищах призвело до ревматизму, після чого вже не могла працювати скульпторкою.
Роки соціалізму Після війни родина оселилася в Кошицях, у матері Олени. Скульпторка виявилася небажаною для нового режиму, оскільки зображувала «старорежимних» діячів. Працювала продавчинею текстилів, а чоловік працював рядовим робітником на залізниці. Померла в Кошицях 12 березня 1975 р.
Роботи 1920-30-х рр Євген Фенцик, Ужгород (1926) Томаш Гарріг Масарик, Ужгород (1928, пам'ятник знищений 1974 р.) Лісоруб Вівчар Алегорична композиція Карпаторуська піснь (1930) Адольф Добрянський, Михаловці (1928), Ужгород (1929) Олександр Митрак, Мукачево (1931) Григорій Жаткович (1931) Антоній Бескид (1931) Олександр Духнович, Колочава (1930), Хуст (1932) Олександр Духнович, Пряшів (1933) Окрилене колесо, Братиславській головний вокзал (1938)
Література
Antonín Hrbek. Umělecký talent předpověděl i horoskop… //Podkarpatská Rus. Časopis Společnosti přátel Podkarpatské Rusi. 3/2012, с. 7. чеш. Vladimír Jancura: Príbeh ženy, ktorej pózoval prezident Masaryk, Pravda 31.01.2011. слов. Paul Robert Magocsi, Ivan Pop (eds.). Encyclopedia of Rusyn history and culture. University of Toronto Press. 2002. Toronto Buffalo London. Ivan Рор. První rusínská sochařka zemřela v zapomnění. //Podkarpatská Rus. Časopis Společnosti přátel Podkarpatské Rusi. 3/2012, сс. 6-7. чеш. Ковач Ф. и др. Краєзнавчий словник русинів-українців. Пряшівщина. СРУСР. Пряшів, 1999. Магочій П. Р., Поп І. (уклад.) Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Вид-во В.Падяка. Ужгород, 2010. Сс. 442—443. Поп, И. Энциклопедия Подкарпатской Руси. Ужгород: Изд-во В.Падяка, 2001. 431 с.
Примітки
Галерея
Посилання Втрачений Ужгород: як Масарик позував скульпторці Олені Мондич-Шиналі для ужгородського пам’ятника