Історія Пугачова

«Історія Пугачова» («Історія Пугачовського бунту») — історична монографія російського письменника Олександра Пушкіна про події селянської війни 1773—1775 років під проводом Омеляна Пугачова. Перший великий науково-історичний твір О. С. Пушкіна.

Історія створення Виникнення задуму і робота в архівах Інтерес Пушкіна до історичних досліджень проявився задовго до появи перших задумів на тему пугачовщини, з середини 1820-х років, періоду роботи над «Борисом Годуновим», «Арапом Петра Великого» і «Полтавою». Пізніше в планах поета були і історичні нариси «Історія Малоросії» (1829—1831) і «Історія французької революції» (1831). До літа 1831 року, коли за сприяння друзів Пушкіна В. А. Жуковського, А. О. Россета, Є. М. Хитрово його проблеми при петербурзькому дворі були улагоджені і положення у вищому світі усталилося, сам поет в листі до Бенкендорфа повідомив про своє бажання зайнятися вивченням історії Петра Великого і його спадкоємців, для чого просив дозволу працювати в урядових архівах. Імператор Микола прихильно поставився до цього прохання і незабаром Пушкін був прийнятий на службу в Міністерство закордонних справ з правом працювати в архівах.

Пушкін приступив до пошуку матеріалів з історії Петра в бібліотеці Ермітажу і в урядових архівах з початку 1832 року, але незабаром його увагу зайняла інша тема — тема народного повстання часів Катерини II. Багато дослідників вважають, що цьому сприяла хвиля народних виступів, що прокотилася по Росії у 1830—1831 роках — холерні бунти і повстання військових поселенців, а також революційні події в Європі, особливо Французька революція 1830 року.

У лютому 1832 року імператор Микола I, пам'ятаючи про обіцянку зайнятися історією Петра, передав Пушкіну через Бенкендорфа недавно видане «Повне зібрання законів Російської імперії», в якому були зібрані укази Петра I і його наступників, при вивченні яких Пушкін звернув увагу на безліч матеріалів епохи Катерини II, пов'язаних з повстанням Пугачова. Особливий інтерес поета викликав вирок — «Сентенція 1775 року Січень 10. Про покарання смертною карою зрадника, бунтівника і самозванця Пугачова і його спільників». Серед багатьох імен Пушкіна зацікавило ім'я Михайла Шванвича — дворянина відомого в Петербурзі прізвища, засудженого до громадянської страти і заслання за те, що, згідно з вироком, «вважав за краще чесну смерть ніж мерзенне життя». У планах Пушкіна виник задум твору про дворянина — учасника пугачовського повстання.

Задум твору на тему пугачовського повстання виник у Пушкіна не пізніше вересня 1832 року; 30 вересня в листі до дружини він написав: «Мені прийшов в голову роман, і я ймовірно за нього візьмуся». Для своєї повісті про дворянина-відступника Шванвича він спочатку знайшов сюжет в оповіданні свого приятеля П. В. Нащокіна про те, як той бачив в острозі «одного білоруського небагатого дворянина, на прізвище Островський, який мав процес з сусідом за землю, був витіснений з маєтку і, залишившись з одними селянами, став грабувати, спочатку піддячих, потім й інших».Нащокин П. В., Нащокина В. А. Рассказы о Пушкине, записанные П. И. Бартеневым // Пушкин в воспоминаниях современников. — 3-е изд., доп. — СПб.: Академический проект, 1998. Т. 2. С. 223—234. І 2 грудня 1832 року Пушкін повідомив Нащокіну: «… честь маю тобі сказати, що перший том Островського кінчений <…> Я написав його в два тижні, але зупинився внаслідок жорстокого романтизму…». У січні 1833 року Пушкін продовжив роботу над ним, але завершивши намічену другу частину твору (який залишився «в олівці» і був опублікований після смерті автора — в 1842 році під назвою «Дубровський») і, мабуть, не задоволений ним, знову повернувся до переказів про особу Шванвича — офіцера, який опинився в опалі і перейшов до Пугачова, але був помилуваний «імператрицею на прохання старого батька, який кинувся їй в ноги».Михайло Шванвич був реальною історичною особою. Ще в 1809 році в Росії вийшов переклад роману «Помилковий Петро, ​​або Життя, характер і злидні бунтівника Омельки Пугачова», до якого були додані у вигляді додатку історичні документи: офіційна урядова «Сентенція» про бунт, маніфест Катерини II і списки загиблих мирних жителів. У «Сентенції» в числі засуджених злочинців значилося ім'я Михайла Шванвича. У 1824 році Пушкін просив у листі до брата Льва надіслати цю книгу йому в Михайлівське і міг зацікавитися особистістю єдиного дворянина, який перейшов на службу до Пугачова. У «Альбомі без палітурки» 31 січня Пушкін записав план роману. В цей час Пушкіним, на основі нечисленних доступних йому публікацій про пугачовські повстання, був записаний фрагмент «Між незадоволеними яїцькими козаками в кінці 1771-го року з'явився Омелян Пугачов…».Повністю цей уривок див. в наступному виданні: «… І типологія історичного роману першої третини XIX століття, й інші непрямі дані дозволяють висунути гіпотезу про те, що на ранній стадії становлення задуму „Капітанської дочки“ Пушкін думав передувати роману історичне введення про події селянської війни 1773—1774 років, на тлі якої розгортається розповідь. Для цього-то введення ще до виникнення у поета думки про історичну монографію і призначався, мабуть, наш нарис».

Зі спілкування з М. Д. Деларю, батько якого був начальником архіву Інспекторського департаменту Військового міністерства Пушкін дізнався, що на секретному зберіганні в архіві є документи, пов'язані з пугачовським повстанням. На балу у Фількемонів, 6 лютого, Микола I побажав дізнатися у Пушкіна, як просуваються його історичні праці. І цю ситуацію Пушкін використовував, щоб отримати доступ до секретних архівів: він попросив дозволу на «перегляд документів, пов'язаних з діяльністю генералісимуса Суворова, і, зокрема, з його участю в придушенні пугачовського бунту. Про головну мету своїх розвідок поет вважав за краще промовчати. Архіви були йому відкриті для роботи над історією Петра I, і Пушкін не хотів повідомляти владі про свій новий задум». Вже 25 лютого через Військове міністерство на квартиру Пушкіна був доставлений пакет документів, в якому опинилося три томи: в одному — донесення Суворова за 1789—1791 роки. У двох інших томах, що містили близько тисячі листів, знаходилися документи Секретної експедиції Військової колегії щодо пугачовського повстання — 783 документа, з яких 122 Пушкін згодом скопіював або законспектував. Багато епізодів повстання Пушкін майже дослівно включить в «Історію Пугачова». Доставлені Пушкіну 8 березня документи з московського відділення архіву не містили необхідних письменнику відомостей і він зробив в Військове міністерство новий запит — щодо донесень генерала О. І. Бібікова і рапортів «… Князя Голіцина, Міхельсона і самого Суворова». В очікуванні відповіді він звернувся до історичних і етнографічних праць: «Топографії Оренбурзької» П. І. Ричкова, праці О. І. Льовшина, В. Д. Сухорукова і М. Я. Бічуріна. Уже в кінці цього ж місяця Пушкіну було надано ще вісім томів, котрі містили близько 2800 рукописних документів 1774 року.

Підготовчі матеріали до першого розділу «Історії Пугачова» були помічені Пушкіним 17-м квітня.Дослідники відзначають, що ще 25 березня, Пушкін, законспектувавши книгу І. П. Ричкова «Топографія Оренбурзька», позначив на обкладинці, куди вклав конспект: «Початок Яїцьких козаків», що можна розглядати як початок написання «Історії Пугачова». Залишок квітня і травня Пушкін приводив в систему свої виписки з архівних документів, складаючи послідовну хроніку повстання. У цей період про роботу Пушкіна стало відомо М. В. Гоголю, який 8 травня написав Погодіну «Пушкін майже скінчив Історію Пугачова. Це буде єдиний у нас в цьому роді твір <…> Інтересу прірва! Досконалий роман!». Чорновий нарис епілогу був написаний Пушкіним 22 травня 1833 року, а й після цього робота тривала дуже інтенсивно: доповнювалася новими матеріалами, виправлялася і перероблялася протягом всього 1833 і на початку 1834 року. У липні 1833 року він познайомився з рукописами Ричкова з колекції Г. І. Спасського, які пізніше опублікував повністю в додатках до «Історії Пугачова».

Поїздка в Казань, Оренбург і Уральськ В процесі роботи Пушкін вважав обов'язковою умовою відвідати місця подій і 22 липня 1833 року звернулася з проханням дозволити йому поїздку в Казань і Оренбург. 29 липня, за дорученням Бенкендорфа, начальник канцелярії III Відділення О. М. Мордвинов в листі Пушкіну попросив його про додаткове роз'яснення причин запланованої подорожі. У відповіді Мордвинову Пушкін написав, що вже два роки він був зайнятий історичними дослідженнями, які відволікали його від літературних праць, що він хоче написати роман про події, що мали місце в Оренбурзі і Казані, «і ось чому хотілося б мені відвідати обидві ці губернії». У перших числах серпня Мордвинов направив доповідну записку імператору Миколі, в якій майже дослівно повторив доводи Пушкіна. На доповідній зписці, яка збереглася в архівах, зберігся автограф Бенкендорфа: «Государ дозволяє». 7 серпня Мордвинов сповістив Пушкіна про отриманий дозвіл на поїздку, 11 серпня міністр Нессельроде на цій підставі надав йому 4-місячну відпустку.

Отримавши бажаний дозвіл, Пушкін 17 серпня виїхав з Петербурга. Він відвідав Нижній Новгород, по дорозі в Казань, у містечку Васильсурську Пушкін записав розповідь про страту Пугачовим командира місцевої інвалідної команди Юрлова, яка пізніше була використана в тексті «Історії Пугачова». Прибувши в Казань 5 вересня, весь наступний день Пушкін обходив місця боїв бунтівників з військами казанського гарнізону. В Суконній слободі йому вказали на відомого в місті старого Бабіна, свідка подій. Пушкін довго розмовляв з ним в трактирі, а потім у супроводі Бабіна пройшов до Арського поля, де стояли пугачовці перед взяттям міста, Німецького кладовища, де Пугачов розташував свою артилерію, вулицями Суконної слободи. Повернувшись до готелю, Пушкін переписав начисто всі зроблені в записнику помітки, докладно виклавши деталі спогадів Бабіна. 7 вересня поет знову проїхав місцями боїв, роблячи позначки з їх назвами, що дало йому зриме уявлення про топологію трагічних подій, згодом викладених в 7-му розділі його історичної праці. Увечері цього дня Пушкін гостював у професора Казанського університету К. Ф. Фукса, який розповів йому переказ про помилування самозванцем якогось пастора, який свого часу дав милостиню Пугачову, що знаходився під слідством в казанському острозі. Пушкін привів цей епізод в «Історії Пугачова», а пізніше обіграв мотив подяки в сюжеті «Капітанської дочки». Після вечері Фукс повіз Пушкіна до купця Крупенникова, колишнього полоненого пугачовців, який детально розповів про обставини грандіозної пожежі, що знищила більшу частину Казані в ніч після захоплення її бунтівниками. Пізніше, в листі до дружини, Олександр Сергійович написав, що «не дарма відвідав цю сторону».

9 вересня Пушкін прибув до Симбірська, присвятивши весь наступний день розшукам старожилів, які пам'ятали про часи пугачовщини. 11 вересня поет перебрався у володіння до М. М. Язикова, але застав там лише його старшого брата, Петра Михайловича, який докладно переказав Олександру Сергійовичу всі перекази часів Пугачова, які існували в Симбірську, а також подарував йому повний рукопис неопублікованої роботи П. І. Ричкова «Опис облоги Оренбурга». Раніше Пушкін вже конспектував цей документ з неповної копії, але тепер в його розпорядженні опинився оригінальний 200-сторінковий текст Ричкова, який став одним з головних його джерел в роботі над «Історією Пугачова» і згодом повністю увійшов до тому додатків до історичного праці. Пізніше, в Симбірську, поет почув і записав переказ про трагічну долю академіка Георг Мориц Ловіца, страченого при випадковій зустрічі з армією самозванця.