Жан Бодрія́р (; 27 липня 1929, Реймс, — 6 березня 2007, Париж) — французький філософ, культуролог, соціолог і публіцист.
Жан Бодріяр належав до покоління, світогляд якого сформувався в ході студентських заворушень 1968 року. Бодріяр тоді викладав філософію в Університеті Париж X Нантер, де й виникли протести проти французької політичної і суспільної системи тих років. 1968 ж року він видав свою першу працю — «Система речей».
Теоретик «смерті модерну» й засновник нової метафізичної теорії, Жан Бодріяр займався дослідженнями культурних законів сучасної постіндустріальної цивілізації і мистецтва постмодернізму, що виростає на її основі, вивчав безперестанне породження образів і всезагальну зачарованість засобами масової комунікації. Ідеї Бодріяра справили значний вплив на розвиток сучасного мистецтва. Бодріяр увів у популярний обіг такі концепції, як «симулякр», «гіперреальність» і «структурна революція» (пізніше вони сформували основну ідею фільму братів Вачовскі «Матриця»).
Біографія
Бодріяр народився в Реймсі в 1929 році, в родині, яка мала селянські корені і походила з Арденн (батьки були дрібними державними службовцями). У початковій школі вчителі виділяли його, і він зміг вступити до ліцею, отримуючи стипендію (сам Бодріяр часто наголошував, що він був першим у своїй сім'ї, хто зміг отримати повноцінну і систематичну освіту. Це в результаті призвело до розриву із його родиною). Викладач філософії посвятив його тоді в «патафізику» Альфреда Жаррі, що допоможе йому згодом «порвати з усією нібито серйозною філософією». У 1948 році Жан Бодріяр опиняється в стінах ліцею Генріха IV у Парижі, але незабаром відмовляється від здачі вступних іспитів у Вищу нормальну школу, щоб влаштуватися спочатку сільськогосподарським робітником, а потім каменярем в Арлі. Повернувшись до столиці, він закінчує навчання в Сорбонні, проходить конкурс на заміщення посади викладача німецької мови і стає викладачем ліцею. Деякий час читаючи лекції в університеті Тюбінгена, молодий германіст перекладає Петера Вайса, Бертольда Брехта, Карла Маркса, а також поеми Гельдерліна, що залишалися невиданими.
Вперше друкуватися почав у 1962 році у лівацькому журналі «Les Tempes modernes», де публікував свої есе літературно-критичного характеру. В той же період починає цікавитися фотографією, і в 1963 році випускає перший альбом зі світлинами.
Однак, незабаром Бодріяр залишає викладання в середній школі і береться за написання докторської дисертації під керівництвом Анрі Лефевра, одночасно починає відвідувати лекції Ролана Барта в Практичній Школі вищої освіти. Тоді ж Бодріяр зблизився з Гі Дебором і ситуаціоністами. Його також цікавить «культурна революція»: в 1962 році разом з Феліксом Гваттарі він заснував Народну франко-китайську асоціацію (організація проіснувала недовго).
Його дисертація про «систему речей», яка в 1967 році заслужила схвалення журі, що складалося з Лефевра, Ролана Барта і П'єра Бурдьє, була опублікована в наступному році у видавництві «Галлімар». Тоді ж Жан Бодріяр починає викладати соціологію в університеті Нантера, на кафедрі Анрі Лефевра. Паралельно він бере участь у заснуванні радикально лівого журналу «Утопія» разом з Губертом Тонка, Ізабель Оріка і групою «Аероланд». Разом з Жаком Донзеле Бодріяр бере участь у подіях травня 1968 року. «Ми спустилися з трансцендентальності історії в іманентний простір повсякденного життя», — напише він пізніше. Для нього це був важкий час, коли він пізнав бідність.
Згодом разом зі своїм другом Полем Вірільйо він засновує журнал «Траверсес», продовжує викладати в Нантері, а потім в університеті Париж IX, де до 1990 року він буде науковим директором Інституту соціально-економічних досліджень та інформації (IRIS — ). У цей час він починає відходити від соціології як дисципліни (особливо в її «класичній» формі), і, переставши викладати повний робочий день, рідко ототожнює себе з будь-якою конкретною дисципліною, хоча і залишається пов'язаним з академічним світом. У 1980-х і 1990-х роках його книги стали відомими широкій аудиторії, а в останні роки життя він став певною мірою інтелектуальною знаменитістю та часто публікувався у франкомовній та англомовній пресі.
У 1999-2000-му роках фотографії Бодріяра беруть участь у виставці в Європейському домі фотографії (Maison européenne de la photographie) в Парижі. Також він співпрацює з канадським оглядачем у галузі медіа-теорії, культури та технологій Ctheory, де його постійно друкують та цитують, та бере участь у Міжнародному Журналі досліджень Бодріяра (International Journal of Baudrillard Studies) з моменту створення журналу в 2004 році до своєї смерті.
Огляд робіт
Перші книги
Його перші книги, «Система речей» (Le systeme des objets, 1968) і «Суспільство споживання» (La société de consommation: ses mythes et ses structures, 1970), були роботами, написаними в дусі критичної соціології і під впливом неомарксистської критики суспільства. Бодріяр, який мав пристрасть до семіології, тобто до науки про знаки, об'єднав у них деякі ідеї Анрі Лефевра, Ролана Барта, Веблена і Герберта Маркузе з досягненнями структуралізму і лаканівського психоаналізу. Він прагнув виправити Маркса, показуючи, що споживчий капіталізм фундаментальним чином відрізняється від капіталізму дев'ятнадцятого століття в тому плані, що він заміняє старі форми відчуження на абсолютно нові: не матеріальне відчуження праці, але духовне відчуження через товар.
У книзі «Система речей» він робить спробу створити структуралістську теорію світу штучних об'єктів, внутрішня логіка розвитку якого не охоплюється повністю категоріями споживання, виробництва та вартості. Доповнена суб'єктивними факторами, описаними в психоаналітичних термінах, вона виявляється радше логікою виробництва та споживання знаків. Речі виявляються «побутової міфологією», що гасить страх часу і смерті. Так, пристрасть до колекціонування прочитується як стратегія втечі від лінійного часу в циклічний. Антіміфологічний і антибуржуазний пафос цієї книги перегукується з міфологією Р. Барта, що відображено, зокрема, в подальших розробках соціальних дослідників, де їхні ідеї, попри нюанси відмінностей, синтезуються..
Бодріяра цікавить шлях, на якому речі «переживаються», тобто манера, в якій система споживання визначає суспільні відносини. Говорячи більш абстрактно: «Речі являють собою категорії речей, які втягують категорії людей». Споживати це насамперед маніпулювати знаками і визначати своє місце стосовно до цих знаків. Отже, споживають не так річ, скільки саму систему речей (ніколи не споживають річ саму по собі, але завжди маніпулюють речами як тим, що дозволяє знайти відмінність). У суспільстві споживання вибір не є вільним, він залежить від втягнення в громадський порядок і, отже, від примусу.
Реклама, яка створює ілюзію звернення до кожного, виробляє стандартизацію речей, які вона пропонує, тому що кожен зрештою купує той же продукт, що і його сусід. Система речей, обумовлена таким чином як те, що насаджує однорідність, в кінцевому результаті стандартизує споживача, який сам перетворюється на річ. Отже, Бодріяр аналізує суспільство як систему, в якій всі суспільні відносини визначаються циркуляцією товарів і фактом, що все, що зроблено, має бути спожито. Суспільство споживання це «обмін, що одержав загальне поширення». Бодріяр приходить до висновку, що споживання, далеке від того, щоб бути простою матеріальною практикою, «являє собою діяльність систематичної маніпуляції знаками», що означає: щоб стати об'єктом споживання, речі необхідно стати знаком. Це і пояснює те, що споживання не знає меж: перебуваючи по той бік потреб, воно прагне до все більшої кількості знаків. «Саме тому, що споживання, зрештою, ґрунтується на дефіциті, воно непереборне».
«До критики політичної економії знака» (1972)
У 1972 році в роботі «До критики політичної економії знака» (Pour une critique de l’économie politique du signe) Бодріяр констатує, що Адам Сміт і Карл Маркс, а слідом за ними їхні ліберальні і марксистські учні обмежуються тим, що проводять відмінність між споживчою вартістю (його функціональною і «природною» цінністю) і його міновою вартістю (його економічною та ринковою цінністю). Він додає до цього символічну вартість речі, яка є цінністю, що купується у відносинах з іншим суб'єктом, і її вартість знака стосовно речей. Красива авторучка, наприклад, може служити для письма (споживча цінність), мати цінність, еквівалентну тижневому заробітку (мінова цінність), може бути запропонована як подарунок (символічна цінність) або надати соціальний статус (структурна цінність по відношенню до системи речей).
Всі види вартості (споживча, мінова і символічна) розглядаються як результат абстрагування логіки обміну особливого роду — обміну символічного. Такі акти як жертва, дар, потлач, погано вписуються в схему еквівалентності, керуючу перерозподілом цінностей. Скарб вождя вікінгів, що заривається не задля заощадження коштів, але для затвердження власної могутності, не пояснюється традиційними економічними категоріями. Протиставляючи символічний обмін системі політичної економії, Бодріяр стверджує, що споживча вартість так само соціально детермінована, як і мінова. А оскільки пріоритет віддається міновій вартості, то споживча виступає стосовно неї як «алібі», що представляє принцип реальності. Тобто стає неможливо приписувати якомусь одному виду вартості переважну співвіднесеність з «самою реальністю», наприклад, за рахунок посилання на природний характер потреб.
Ця праця зробить Бодріяра надзвичайно знаменитим, і завдяки йому він незабаром стане одним з найбільш читаних і коментованих французьких інтелектуалів за кордоном, а саме у США, де Сільвер Лотрінже, француженка, що стала професором у Колумбійському університеті, доклала всі сили, щоб зробити його відомим. З тих пір Бодріяр подорожує по всьому світу, де йому незабаром будуть присвячені десятки книг, в той час як у Франції його зухвала іронія стосовно до академічних вчених та його безприкладний темперамент довгий час будуть викликати глуху ворожість з боку багатьох.
«Дзеркало виробництва» (1973)
«Дзеркало виробництва» (The Mirror of Production), робота, що вийшла в 1973 році, знаменує його рішучий розрив з марксизмом. Бодріяр стверджує, що марксизм є тільки дзеркалом буржуазного суспільства, і марксисти, як і ліберали, поміщають виробництво в центр суспільного життя і з цієї причини не можуть сформувати основу радикальної критики ринкової системи. «Марксизм, — скаже він, — є тільки розчарованим горизонтом капіталу».
«Символічний обмін і смерть» (1976)
З виходом книги «Символічний обмін і смерть» (L’échange symbolique et la mort, 1976) Бодріяр повністю залишає сферу політичної економії. Констатуючи, що суспільства, в яких панують одні лише ринкові цінності, засновані на обміні знаків і благ, виявляються не здатні відповісти на символічні потреби. Він ігнорує семіотичну логіку на користь логіки символічної системи, продовжуючи в цьому відношенні праці Марселя Мосса і Жоржа Батая.
Сам термін «символічний обмін» бере початок з того, що Батай називав economie generale, в якій надмірні витрати і жертовне руйнування беруть гору над уявленнями про виробництво і корисністю. Бодріяр в ту пору проповідує «аристократичну критику» капіталізму, яка також сходить до Ніцше, і приводить в приклад «примітивні» традиційні суспільства, в яких панував не ринковий обмін, а система обміну дарами, така, як її добре описує Марсель Мосс, основа символічного обміну, обумовлена через потрійне зобов'язання давати, отримувати і виробляти.