Гео́ргій-Анто́н Дани́лович Скало́н (рос. Георгий-Антон Данилович Скалон; також Анто́н Дани́лович Скало́н; 1720–1777, Усть-Каменогорська фортеця) — російський військовий діяч французького походження з дворянського роду Скалонів, генерал-поручник.

Походив із родини французьких протестантів, яка на початку XVIII століття переселилася через Швецію до Російської імперії. Брав участь у російсько-турецькій війні (1735—1739), Семирічній війні (1756—1763) та придушенні повстання Пугачова (1773—1775). Під час Семирічної війни брав участь у низці битв і взятті Берліна, потрапив у прусський полон, після обміну повернувся до служби. 1777 року отримав чин генерал-поручика та був призначений командувачем Сибірського корпусу.

З 1760-х років служив у Сибіру, де командував драгунськими частинами та брав участь у розбудові системи прикордонних укріплень. Під його керівництвом було засновано й Катунську фортеці, здійснювалося перенесення Семипалатинської та Ямишевської фортець. Під час повстання Пугачова організовував оборону . За сприяння Скалона 1774 року було укладено один із перших російсько-казахських словників-розмовників. Також брав участь у запровадженні бджільництва на Алтаї. Кавалер ордена Святого Георгія IV ступеня та ордена Святої Анни I ступеня.

Був тричі одружений і мав тринадцять дітей, серед його синів — генерал-майор Антон Антонович Скалон, учасник Французько-російської війни 1812 року.

Життєпис Походження Антон Данилович походив з французького дворянського роду Скалонів. Його дід Жорж-Давид д'Ескалонь (де Скалон) був гугенотом з Лангедока. Після скасування Нантського едикту (1629) він з родиною емігрував до Швеції і оселився у Гетеборзі. У 1710 році його сини разом з матір'ю і двома сестрами перебралися до Російської імперії. Перейти на російську службу їх спонукали пільги для іноземців, які пропонував Петро I. У Росії братів стали називати Степаном та Данилом Юрійовичами Скалонами, але вже без приставки «де». Старший син Жоржа Степан помер бездітним. Молодший став родоначальником російської гілки Скалонів.

Данило Юрійович Скалон служив при російському посольстві в Копенгагені, флігель-ад'ютантом у князя Івана Трубецького, а пізніше служив підполковником у . Його син Антон народився у 1720 році. Хлопчик був хрещений року у ризькому Соборі Святого Якова.

Військова служба Антон служив пажем генерала Людвига Вільгельма Гессен-Гомбургзького. У досить юному віці взяв участь у війні за польську спадщину (1733—1735) та російсько-турецькій війні (1735—1739), відзначився при штурмі Перекопської лінії (1736) та битвах під Бахчисараєм і Карасьові. У 1737—1739 роках воював у Молдавії у званні підпоручника. Під час облоги Хотина (1739) відзначився при штурмі турецького ретраншемента.

Під час Семирічної війни (1756—1763) Антон Скалон виріс у званні від прем'єр-майора до полковника. Він брав участь у битвах при річці Прегель, Дрезині, Фрідрікберзі, Грос-Егерсдорфі, Цорндорфі та у взятті Берліна. Згідно з характеристикою його начальства, Скалон «діяв сміливо і безстрашно». Був полонений 19 червня 1761 року в бою при Кастьянах. Повернувся в стрій через пів року після обміну військовополоненими.

У 1763 році його перевели у розпорядження Сибірського корпусу. Спочатку служив командиром драгунського полку, а 1766 року став командиром драгунської бригади. До її складу входили Вологодський, Луцький та Суздальські полки. Також Скалон брав участь в проєктуванні та створенні Коливано-Кузнецької лінії, яка мала зміцнити нові межі Російської імперії та запобігти набігам степових народів. Під його керівництвом була модернізована система укріплень. Скалон заснував Ануйскую і Катунску фортеці та наказав перенести Семипалатинську і Ямишевську фортеці.

Повстання Пугачова Під час повстання Омеляна Пугачова (1773—1775) генерал-майор Скалон під керівництвом Івана Деколонга організував боротьбу з повстанцями. Після відбуття Деколонга до Оренбурзької лінії для боротьби з прихильниками Пугачова, Скалон залишався командуючим військами на Сибірській лінії. Виконуючи наказ Деколонга, у січні 1774 року він відправив дванадцяту і тринадцяту легкі польові команди на допомогу Челябінську. Для заспокоєння селян та Сибірської губернії, 13 березня 1774 року Скалон розіслав оголошення до населення, в якому обіцяв прощення повстанцями, які здадуться, і закликав їх доставляти властям своїх товаришів, що не зреклися Пугачова. Однак оголошення не мало успіху серед населення і заворушення продовжилися. На початку квітня за ініціативою Скалона була розіслана «Пересторога знаходившимся в Оренбурзькій і Сибірській губерніях башкирам, мещерякам і татарам», в якому від імені одноплемінників, які перебувають на службі на Сибірській лінії, закликав населення до покори. Пересторога також не мала успіху. Історик пов'язував цю невдачу з одночасним поширенням послання генерала Івана Рейнсдорпа. Останній обіцяв нагороду за упіймання Пугачова, в той час, як у пересторозі говорилося, що самозванця вже схопили. Суперечності в оголошеннях підривали їх авторитет і демонстрували слабкість влади у придушенні заколоту. Після того, як Пугачов покинув Сибір і спокій було встановлено, генерал Деколонг вирішив відбути до Омської фортеці. Він викликав до себе генерала Скалона і 2 серпня передав йому командування військом. Однак, у зв'язку з інформацією, що розбитий під Казанню Пугачов планує повернутися в Башкирію, Деколонг вирішив тимчасово залишитися на чолі війська. Відомо, що Скалон отримав військо в командування ще до розгрому бунтівників біля Соленикової ватаги.

За «утихомирення пугачовського бунту» генерал Скалон був нагороджений орденом Святої Анни I ступеня, а його восьмирічний син Антон був зарахований рядовим в . У 1777 році він отримав звання генерал-поручика і був призначений командувачем Сибірським корпусом. Антон Скалон помер у тому ж році під час інспекції Усть-Каменогорської фортеці, де і був похований з військовими почестями.

Громадська діяльність

За сприяння Скалона у 1774 році було складено рукописний «Російсько-киргизький словник». Він став одним з перших російсько-казахських розмовників. Створення словника пов'язують з планами імператриці Катерини II про створення «Порівняльного словника всіх мов та наріч». На думку дослідника Миколи Алексєєнка, Антон Скалон не міг бути автором словника через своє французьке походження та коротке перебування в Сибіру. Більш ймовірно, що книга була створена етнографом Іваном Андрєєвим за розпорядженням генерала.

З ім'ям Скалона пов'язана перша спроба розведення бджіл на Алтаї. У 1776 році він дізнався від головного лікаря Сибірських прикордонних військ Беренса про бажання місцевих поселенців розводити бджіл. За наказом генерала козаки-башкири доставили коменданту Усть-Каменогорської фортеці 30 колод з бджолами з Башкирії. Колоди були роздані мешканцям сіл Бобровське та Секісовське. Всі бджоли загинули взимку 1778—1779 років через нестачу кормів, який виник у зв'язку з надмірним вилученням меду.

В культурі Антон Скалон є персонажем роману томського письменника Бориса Климичева «Кавалер де Вільнев».

Родина Антон Скалон був тричі одружений і мав 13 дітей. На своїй останній дружині, Кароліні фон Еттінгер, одружився 24 лютого 1770 року. Відомі імена трьох його синів:

Абрам — капітан, помер в Ставрополі. Антон (1767—1812) — командир епохи наполеонівських воєн, генерал-майор. Олександр (1770—1851) — таємний радник, підполковник.

Нагороди

Орден св. Георгія IV ступеня (1770) Орден св. Анни I ступеня (1775)

Примітки

Коментар

Література

Джерела