Пара́болаСловник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 61. ( — порівняння, зіставлення подоба) — повчальне інакомовлення, близький до притчі жанровий різновид, в якому за стислою розповіддю про певну подію приховується кілька інших планів змісту.Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007.
Історія параболи Перші згадки про параболи знаходимо у працях Арістотеля. Оратори в стародавній час називали параболу порівнянням. Але в давній риториці під параболою розуміли приклад та пояснення з дидактичною метою. Параболи досить часто зустрічаються в Біблії, особливо Новому Завіті. Також параболи були популярні у 2-ї пол. XVII—XVIII ст. у проповідницькій літературі.
Структура Парабола має двочленну структуру: фабулу і тлумачення, що має дидактичну мету. Тлумачення може реалізуватися і по ходу розповіді. Характерна особливість параболи — це яскравість сюжетних подій та образів. Ця структура спрямована на зацікавлення читача. Розповідь у творі починається з неважливих деталей, поступово переходить до головного і потім повертається до початкової теми.
Відмінність притчі від параболи У літературі є два терміни: парабола і притча. Часто їх використовують як синонімічні. А різниця між ними полягає в тому, що притча виражається в алегоричній формі. Парабола тяжіє до символу. Параболу деколи називають символічною притчею.
Письменники, що використовували параболу у творах Ф. Кафка («Процес») Г. Гессе («Гра в бісер») Ж.-П. Сартр («Диявол і Господь Бог») Г. Гарсіа Маркес («Сто років самотності») В. Земляк («Зелені Млини», «Лебедина зграя») Кобо Абе
Примітки
Посилання