Битва на Сутьєсці () — оборонні дії Оперативної групи дивізій Верховного штабу Народно-визвольної армії Югославії (НВАЮ) в ході німецької наступальної операції «Шварц» () в період з 15 травня до 15 червня 1943 року. Битва на Сутьєсці стала кульмінацією народно-визвольної війни в Югославії та найбільшим і найкровопролитнішим партизанським боєм Другої світової війни в Європі. Велася на території Чорногорії, Санджака і Південно-Східної Боснії. Вирішальні бойові дії відбувалися в околиці річки Сутьєска. Події битви в югославській і радянської історіографії також відомі під назвою «П'ятий ворожий наступ» ().
З югославської сторони в битві брали участь 4 дивізії загальною чисельністю близько 22 тисяч чоловік, в тому числі близько 4 тисяч хворих і поранених. З німецької сторони було задіяно німецькі, італійські, усташсько-домобранські і болгарські війська, всього близько 127 тисяч чоловік.
Внаслідок місячних запеклих боїв головне партизанське угруповання вирвалося з дуже великими втратами з оточення, зірвавши тим самим німецький план його знищення. Битва на Сутьєсці стала моральною поразкою військ країн «Осі». Уже в другій половині червня 1943 року НВАЮ почала наступ у Східній Боснії, де протягом червня — липня звільнили значну місцевість. Після того, як стало відомо про невдалу спробу винищення головних сил НВАЮ, значно зросла підтримка партизан усіма югославськими народами, а західні союзники почали постачати їх зброєю і боєприпасами. Після Битви на Сутьєсці почин у військовому протистоянні з четниками цілком перейшов до партизанів.
Передісторія
Навесні 1943 року німецьке командування чекало вторгнення англо-американських військ на Балканах. У зв'язку з цим рішення «партизанської проблеми» і роззброєння четників на території загарбаної Югославії стало питанням стратегічного значення. Основні сили НВАЮ (4-й Хорватський, 3-й Боснійський корпуси і Оперативна група дивізій Верховного штабу) контролювали велику звільнену територію в Західній Боснії і Хорватії. У разі висадження десанту на Східній Адріатиці партизани на ділі би забезпечили сили союзників плацдармом і порушили б німецькі шляхи сполучення, що ведуть до моря. За задумом німецького командування належало встановити стабільність у краї ще до весни 1943 року. Протягом грудня 1942 — січня 1943 років в ході низки нарад на рівні військового командування країн «осі» було підготовлено найбільшу за того часу операцію під кодовою назвою «Вайс» з метою знищення усіх повстанських утворень — як партизан, так і четників. Операцію передбачалося здійснити в три етапи. В ході першого задумувалося винищити головні сили НВАЮ на звільнених землях на південний схід від річок Купа і Сава. На другому етапі потрібно було знищити сполучення і загони партизан, яким вдалося б піти з-під удару, а також загони, що дислокуються на південь від лінії Босанський Петровац — Ключ — Мрконіч-Град. На заключному етапі передбачалося винищити останні партизанські утворення і роззброїти четників.
Хоча операція «Вайс» охопила велику територію Західної Хорватії, Боснії і Чорногорії, її вислід не виправдав очікувань. В ході першого етапу операції, що завершився 15 лютого 1943 року, війська країн «осі» зайняли територію «», проте партизанам вдалося частково піти з-під удару, частково вирватися з німецького оточення і зібрати свої сили для нових битв. На другому етапі, до 17 березня, головні сили партизан знову уникли поразки і прорвалися з оточення на річці Неретві. Третій етап операції не проводився. Незважаючи на значні втрати НВАЮ, операція «Вайс» не досягла своєї цілі. Протягом наступних восьми тижнів головні сили Верховного штабу продовжили рейд через Східну Герцеговину та Чорногорію, придушивши опір четників у боях в містечках Невесіне і Калиновик та завдавши шкоди італійським військам в першій половині травня в околицях міст Нікшич і Подгориця.
Тимчасово призупинивши бойові дії проти Оперативної групи дивізій Верховного штабу (ОГД ВШ), німецьке командування відстежувало її просування на схід і готувалося до нової операції. 1 квітня головнокомандувач німецькими військами на Південному Сході генерал Александер Лер повідомив Верховному головнокомандуванню вермахту про підготовку операції «Шварц» з метою знищення сил партизанів й утворень четників Михайловича. На початку травня приготування наближалися до завершення і Лер дав санкцію на її початок. Безпосереднє керівництво операцією покладалося на командувача німецькими військами у Хорватії генерала від інфантерії Лютерса. 6 травня Лютерс віддав наказ підлеглим військам приступити до здійснення операції «Шварц» з 15 травня.
План німецького командування Згідно із задумом операції «Шварц», планувалося зосередити переважні сили навколо Оперативної групи дивізій ВШ у Санджаку і Чорногорії й оточити її. Потім, наступаючи углиб звільненої території, стягнути кільце і знищити партизанські сполучення разом з Верховним штабом. Для здійснення задуму виділені для операції війська належало поступово зосереджувати навколо району, зазначеного шляхами сполучення Фоча — Ґоражде — Плевля — Прієполе — Бієло-Полє — Колашин — Подгориця — Нікшич — Білеча — Ґацько — Калиновик. Частина сил, що діяли з північного та західного допоміжних напрямків, мала висунутися до каньйонів річок Тара і Пива та зайняти всі наявні тут переправи. Водночас головні сили операції мали наступати широким фронтом з району населених пунктів Колашин і Нікшич на захід і північ в напрямку гірського масиву Дурмітор, затиснути в кільці середовища Оперативну групу дивізій на плоскогір'ї між нижніми течіями річок Тари і Пиви та Дурмітором і там її знищити. Операція готувалася в умовах суворої таємності. Для забезпечення раптовості італійську сторону до початку військових дій щодо подробиць операції не сповістили. З урахуванням вимоги Гітлера про роззброєння четників, генерал Лютерс розпорядився вже в початковій фазі операції, під час висунення німецьких військ на висхідні позиції, провести роззброєння розташованих в районі дій підрозділів ЮВуО (скорочення від ) .
Основна роль в операції відводилася німецьким військам. З метою підвищення боєздатності німецького контингенту в Югославії до початку операції було проведено переутворення 704-ї, 714-ї, 717-ї і 718-ї окупаційних піхотних дивізій відповідно у 104-ту, 114-ту, 117-ту і 118-ту єгерські дивізії. Було посилено їхній командний і особовий склад. Дивізійна артилерія отримала гірні гармати.
В операції були задіяні чотири посилені німецькі дивізії: 1-ша гірська дивізія (перекинута зі Східного фронту), 7-ма добровольча гірськострілецька дивізія СС «Принц Ойген», 118-та єгерська дивізія, велика частина 369-ї піхотної дивізії, посилений 724-й полк 104-ї єгерської дивізії і полк дивізії «Бранденбург», усього близько 67 тисяч чоловік. Окрім них залучалися три італійські дивізії: 1-ша альпійська гірськострілецька дивізія «Таурінензе», 19-та піхотна дивізія «Венеція» і 23-тя піхотна дивізія «Феррара», чисельністю 43 тисячі чоловік, а також так звані війська групи сектора «Подгориця»: болгарський 61-й полк (2 тисячі чоловік) і домобранська 4-та єгерська бригада. Загалом в операції брали участь 7 посилених дивізій (за весь час близько 127 тисяч чоловік), підтримуваних 7-8 артилерійськими полками, одним німецьким танковим батальйоном і авіацією у складі близько 160 бойових і розвідувальних літаків. Задумане зосередження військ забезпечувало нападникам ушестеро дужчу перевагу в живій силі (115 000 : 18 000) над партизанським угрупованням, що складалося зі змучених і голодних людей, зосереджених у важкодоступній безживній гірській місцевості і які перебували на межі виживання, до того ж обтяжене наявністю Центрального шпиталю, в якому містилося близько 3500 поранених.
Становище і завдання сил операції «Шварц» З метою приховування підготовки операції тільки невелика частина залучених сил вийшла до 15 травня на свої вихідні рубежі:
1-ша гірськострілецька дивізія, посилена полком «Бранденбург», завершувала зосередження на лінії Матешево — Колашин — Мойковац — Бієло-Полє із завданням наступати на захід через гору Сіняеєіну до Дурмітора. 7-ма гірськострілецька дивізія перебувала на захід від Мостара, звідки мала вийти на лінію Гацько — Білеча — Нікшич і потім декількома колонами наступати в напрямку Жупа-Півський, Комарниця і Дурмітора. 118-та єгерська дивізія, посилена двома полками 4-ї домобранської єгерської бригади, перебувала в районі Коніц — Сараєво — Трново і частиною в районі Фочі. Їй належало пробитися до нижніх течій Пиви і Тари і перекрити всі переходи через каньйони цих річок. Посилена полкова оперативна група 369-ї піхотної дивізії зосередилася долиною Дрини у секторі Устіколина — Горажде і повинна була наступати через Чайниче й річку Чехотина, потім вийти на середню течію Тари й обступити переправи на цій ділянці. Бойова група «Людвіґер» (німецький 724-й і болгарський 61-й полки) перебувала долиною Ліма на ділянці від Прієполе до Бродарево і мала завдання наступати до річки Тара. Дивізія «Венеція» дислокувалася в залогах у населених пунктах Колашин, Бієло-Полє і Беране. Дивізія «Таурінензе» — в Плевлі і Прієполе. Дивізія «Феррара» — в районі Нікшич — Даниловград. Група сектора «Подгориця» — в районі Подгориці та Спужа.
Оперативні обставини і план дій ВШ НВАЮ На початку травня 1943 року ОГД ВШ вийшла на підступи до річок Тара і Лім, створивши тим самим передумови для прориву через Косово і Метохію у Сербію. Цим були поставлені під загрозу шляхи сполучення з німецькими військами в Греції. ОГД мала у своєму складі чотири дивізії та одну оперативну групу бригад загальною чисельністю близько 18 тисяч осіб. Разом з ними перебували понад три тисячі поранених і хворих, більша частина котрих перебувала в Центральному шпиталі, інші — в дивізійних і бригадних шпиталях. Відповідно до плану Верховного штабу, розташування військ у середині травня відповідало намірам подальшого просування на схід до річки Лім: дві дивізії, 1-ша Пролетарська (1-ша Пролетарська, 3-тя Пролетарська Санджакська і 3-тя Країнська пролетарська бригади) і 2-га Пролетарська (2-га Далматинська, 4-та Пролетарська Чорногорська і 7-ма Країнська бригади), завершили підготовку до нападу на італійські залоги в населених пунктах Мойковац і Колашин. Решта сил: 3-тя ударна дивізія (1-ша Далматинська, 5-та Пролетарська Чорногорська і 10-та Герцеговинська бригади), 7-ма Банійська дивізія (7-ма, 8-ма і 16-та Банійські бригади, а також надана 3-тя Далматинська бригада) і Дринська оперативна група (2-га Пролетарська, 6-та Східно-Боснійська і 1-ша Маєвицька бригади) забезпечували оборону звільненій території і розташованого там Центрального шпиталю з боку Нікшича, Гацько, Фочі, Горажде і Плевля. Партизанські дивізії налічували від трьох до чотирьох тисяч чоловік. Німецькі дивізії значно перевершували їх за кількістю особового складу. Наприклад, у 1-й гірськострілецькій дивізії за станом на 1 травня значилися 21203 людини — більше, ніж у всій ОГД ВШ.