Президентство Гаррі С. Трумена розпочалося 12 квітня 1945 року, коли Гаррі Трумен став президентом Сполучених Штатів після смерті Франкліна Д. Рузвельта, і закінчилося 20 січня 1953 року він був віце-президентом Сполучених Штатів лише 82 дні, коли він перейшов на посаду президента. Демократ з Міссурі, він балотувався і переміг на виборах 1948 року. Незважаючи на звільнення від щойно ратифікованої Двадцять другої поправки, Трумен не балотувався на виборах 1952 року і його змінив на посаді республіканець Дуайт Д. Ейзенхауер.
Президентство Трумена стало поворотним моментом у зовнішніх справах, оскільки США займалися міжнародною зовнішньою політикою та відмовились від ізоляціонізму. Під час свого першого року перебування на посаді Трумен схвалив ядерне бомбардування Хіросіми та Нагасакі, а згодом прийняв капітуляцію Японії, що ознаменувало кінець Другої світової війни. У період після Другої світової війни, він допоміг створити Організацію Об'єднаних Націй та інші післявоєнні установи. Відносини з Радянським Союзом занепали після 1945 року, і до 1947 року дві країни вступили в період геополітичної напруги, відомої як «холодна війна». У 1947 р. Трумен оприлюднив доктрину Трумена, яка закликала США запобігти поширенню комунізму за допомогою іноземної допомоги та інших засобів. Наступного року він переконав Конгрес схвалити план Маршалла, масивний пакет допомоги, покликаний відновити Західну Європу. У 1949 р. Трумен головував у створенні НАТО, альянсу західних країн, що протистояли Радянському Союзу.
Трумен проводив амбітний внутрішній порядок денний, відомий як «Справедливий курс», але більшість його головних ініціатив були заблоковані консервативною коаліцією республіканців та консервативними південними демократами. Республіканці взяли під контроль Конгрес на виборах 1946 року після хвилі страйків 1945–46 років, а Трумен зазнав ще однієї поразки від консервативної коаліції, коли 80-й Конгрес прийняв закон Тафта-Гартлі подолавши його вето. Незважаючи на ці невдачі, Трумен забезпечив продовження різноманітних програм «Нового Курсу» та прийняв кілька важливих політик, включаючи Закон про житло 1949 року. Він також зайняв рішучу позицію щодо громадянських прав, головуючи про інтеграцію військових. Під час його президентства побоювання радянського шпигунства призвели до Червоної загрози, Трумен засуджував тих, хто висунув необгрунтовані звинувачення в радянських симпатіях, але також звільнив лівих федеральних службовців, які відмовилися відкликати комунізм.
Коли комуністична Північна Корея в 1950 р. вторглась до Південної Кореї, Трумен послав американські війська, щоб запобігти падінню Південної Кореї. Однак після початкових успіхів війна перетворилася на тупикову ситуацію, яка тривала протягом останніх років президентства Трумена. Трумен залишив свою посаду як один з непопулярних президентів XX століття, а на виборах 1952 року Ейзенхауер успішно проводив кампанію проти того, що він звинувачував як невдачі Трумена: «Корея, комунізм і корупція». Тим не менше, Трумен зберіг міцну репутацію серед науковців, і його суспільна репутація відновилася в 1960-х роках. У опитуваннях істориків та політологів ранг Трумена, як правило, відноситься до числа десяти найкращих президентів.
Введення на посаду Будучи сенатором від штату Міссурі, Трумен піднявся на національну популярність як керівник Комітету Трумена, який досліджував марнотратні та неефективні практики виробництва у воєнні часи під час Другої світової війни. Поки тривала війна, президент Франклін Д. Рузвельт домагався переобрання на президентських виборах 1944 року. Рузвельт особисто віддав перевагу або віце-президенту Генрі А. Воллесу, або Джеймсу Ф. Бірнсу. Однак Воллес був непопулярним серед консерваторів Демократичної партії, тоді як Бірнс виступав проти лібералів та багатьох католиків. На прохання партійних лідерів Рузвельт погодився балотуватися з Труменом, прийнятним для всіх фракцій партії, і Трумен був висунутий на посаду віце-президента на Демократичній національній конвенції 1944 року.
Демократи зберегли контроль над Конгресом і президентством на виборах 1944 р., а Трумен вступив на посаду віце-президента в січні 1945 р. В ніч на 12 квітня 1945 р. Трумена терміново викликали до Білого дому, де його зустріла Елеонора Рузвельт, яка повідомила йому, що президент Рузвельт мертвий. Шокований, Трумен запитав місіс Рузвельт: «Чи я можу зробити для вас щось?», На що вона відповіла: «Чи є щось, що ми можемо зробити для вас? Бо ви зараз у біді». Трумен склав президентську присягу невдовзі, дізнавшись про смерть Рузвельта. Наступного дня після вступу на посаду Трумен говорив журналістам: «Хлопці, якщо ви коли-небудь молитесь, моліться за мене зараз. Я не знаю, чи мали ви коли-небудь таке навантаження на вас, але коли мені розповіли, що сталося вчора, Я відчував, як місяць, зірки і всі планети впали на мене».
Адміністрація Коли він вперше вступив на посаду, Трумен попросив усіх членів кабінету Рузвельта поки що залишитися на місцях, але до кінця 1946 року залишився лише один призначений Рузвельтом, секретар ВМС Джеймс Форрестоль. У липні 1945 р. Фреда М. Вінсона змінив на посаді міністра фінансів Генрі Моргентау-молодший, після того, як Трумен призначив Вінсона до Верховного суду, Джон Веслі Снайдер обіймав посаду міністра фінансів. Трумен також швидко замінив держсекретаря Едварда Стеттініус-молодшого Джеймсом Ф. Бірном, якого називали «помічником президента» при Рузвельті. Бірн втратив довіру Трумена після своєї примирної політики щодо Радянського Союзу наприкінці 1945 року, і його замінив колишній генерал Джордж Маршалл у січні 1947 р. разом із заступником державного секретаря Діном Ачесоном та групою радників, відомою як «Мудреці», Маршалл став одним з головних архітекторів післявоєнної зовнішньої політики.
У 1947 році Форрестоль став першим міністром оборони, що контролював всі гілки Збройних сил США. Хвороба відправила Форрестола у відставку в 1949 році, і його послідовно замінили Луї А. Джонсон, Маршалл і, нарешті, Роберт А. Лавтт. Ачесон змінив Маршалла на посаді держсекретаря в 1949 році і обіймав цю посаду до кінця терміну Трумена. Кілька призначених Труменом були давніми особистими друзями, дехто з яких був призначений на посади, що здавалися далеко поза їх компетенцією. Друзі Трумена, призначені на високу посаду, включали Вінсона, Снайдера та військового помічника Гаррі Г. Вона. Поза межами кабінету Кларк Кліффорд та Джон Р. Стейлман стали особливо важливими радниками.
Віце-президентство Посада віце-президента залишалася вакантною протягом першого (3 роки, 253 дні) часткового терміну Трумена, оскільки Конституція тоді не мала поправки щодо заповнення її до внутрішньострокового періоду до ратифікації 1967 року Двадцять П'ятої Поправки. До ухвалення Закону про правонаступництво Президента 1947 року Державний секретар був наступним за лінією наступності президента. Після прийняття акту в липні 1947 року спікером палати став наступним в черзі наступництва. У різні моменти першого терміну Трумена державний секретар Стеттіній, державний секретар Бірнс, державний секретар Маршалл, спікер Джозеф Мартін та спікер Сем Рейберн здобули би президентство, якби Трумен пішов з посади. Олбен Барклі був обраний віце-президентом Трумена на виборах 1948 року. Трумен включив його до засідань уряду.
Судові призначення Трумен призначив чотирьох суддів до Верховного суду США. Після відставки Оуена Робертса в 1945 році Трумен призначив республіканського сенатора Гарольда Хітца Бертона з Огайо до Верховного суду. Робертс був єдиним у Верховному суді суддею, якого призначив не Рузвельт, або якого Рузвельт підвищив до статусу Голови Верховного суду. Трумен вважав, що важливо на місце, звільнене Робертсом, призначити республіканця. Голова Верховного суду США Гарлан Ф. Стоун помер у 1946 році, і Трумен призначив секретаря казначейства Фреда М. Вінсона наступником Стоуна. У Верховному суді утворилось дві вакансії в 1949 році внаслідок смерті суддів Френка Мьорфі та Вілі Блаун Ратліджа. Трумен призначив генпрокурора Тома К. Кларка замість Мьорфі та суддю федерального апеляційного суду Шермана Мінтона - замість Рутледжа. Вінсон перебував на посаді судді Верховного суду лише сім років до своєї смерті в 1953 році, а Мінтон пішов у відставку з Верховного суду в 1956 році. Бертон був суддею Верховного суду до 1958 року, часто вступаючи до консервативного блоку, очолюваного Феліксом Франкфуртером. Кларк був суддею Верховного суду до 1967 року, будучи важливим хитним голосом суду Вінсона та суду Воррена. Крім призначень Верховного Суду, Трумен також призначив 27 суддів до апеляційних судів та 101 суддю у федеральні окружні суди.
Кінець Другої світової війни
До квітня 1945 р. союзницькі держави на чолі з США, Великою Британією та Радянським Союзом були близькими до перемоги над Німеччиною, але Японія залишалася грізним противником у Тихоокеанській війні. Будучи віце-президентом, Трумен був неінформований про основні ініціативи, пов'язані з війною, включаючи таємний Мангеттенський проєкт, який збирався випробувати першу в світі атомну бомбу. Хоча Трумену вдень 12 квітня було коротко сказано, що у союзників є нова, дуже руйнівна зброя, військовий секретар Генрі Стімсон не пізніше 25 квітня розповів йому подробиці атомної бомби, яка була майже готова. Німеччина здалася 8 травня 1945 року, припинивши війну в Європі. Увага Трумена звернулася до Тихого океану, де він сподівався закінчити війну якнайшвидше та з якомога меншими втратами життів та державних коштів.
З наближенням кінця війни Трумен вилетів до Берліну на Потсдамську конференцію, щоб зустрітися з радянським лідером Йосифом Сталіним та британським лідером Вінстоном Черчиллем щодо повоєнного наказу. На Потсдамській конференції було ухвалено кілька основних рішень: Німеччина буде розділена на чотири окупаційні зони (серед трьох держав та Франції), кордон Німеччини повинен бути зміщений на захід до лінії Одер-Нейссе, група, яка підтримується Радянським Союзом, була визнана легітимним урядом Польщі та В'єтнаму та повинна бути розподіленою на 16-й паралелі. Радянський Союз також погодився розпочати вторгнення японської Маньчжурії. Перебуваючи на Потсдамській конференції, Трумена повідомили, що випробування першої атомної бомби 16 липня було успішним. Він натякнув Сталіну, що США збираються застосувати новий вид зброї проти японців. Хоча Радянському Союзу вперше було офіційно надано інформацію про атомну бомбу, Сталін уже знав про проєкт бомби, дізнавшись про це за допомогою шпигунства задовго до того, як це зробив Трумен.
У серпні 1945 р. Уряд Японії проігнорував вимоги про капітуляцію, як зазначено в Потсдамській декларації. За підтримки більшості своїх помічників Трумен схвалив графік планів військових скинути атомні бомби на японські міста Хіросіму та Нагасакі. Бомбардування Хіросімі відбулося 6 серпня, а Нагасакі через три дні, залишивши приблизно 135 000 загиблих, ще 130 000 померли від променевої хвороби та інших захворювань, пов'язаних з бомбами, у наступні п'ять років. Японія погодилася капітулювати 10 серпня, за єдиної умови, що імператор Хірохіто не змушений був би зректися влади; після деяких внутрішніх дебатів адміністрація Трумена прийняла ці умови капітуляції.