Шевчук Любов Тарасівна (24 січня 1964 — 5 квітня 1987) — вільнонайманий працівник радянської армії, учасниця афганської війни. Посмертно нагороджена орденом Червоної зірки.
Життєпис
Любов Шевчук народилася 24 січня 1964 року в селі Заріцьк Рівненського району Рівненської області в українській селянській родині.
Працювала кухарем у Воєнторзі-43 в місті Рівне. Добровольцем звернулася до рівенського ОМВК. 9 березня 1986 була відправлена для праці за наймом у радянські війська, що розташовувалися у Афганістані. За спогадами товаришки по службі, Любов до цього вчінку підштовхнуло нерозділенне кохання, через яке вона до цього намагалася покінчити життя самогубством.
В Афганістані працювала кухарем у 668-у окремому відділенні спеціального призначення 15-ї окремої бригади спеціального призначення ГРУ СРСР, яка базувалася у місті Баракі. Загинула 5 квітня 1987 року під час повернення з поїздки до Кабулу, куди вона їздила з подругою, Людмилою Присакарь, за покупками. Поверталися вони у колоні радянської техніки, яка везла харчі для військових. Під час поїздки дівчата сиділи на броні БТРа. В ущелині Вагджан, що в провінції Логар, колона була атакована. Коли бронетранспортер з Любов'ю Шевчук намагався об'їхати пошкоджену машину, він підірвався на міні і палаючий упав в прірву. Разом з Шевчук загинули військовий радник Жомер Сергій Васильович, його перекладач Тимуршин Рашид Ахметович та друкарка Присакарь Людмила Володимирівна.
Похована у селі Заріцьк. У «Книзі Пам'яті про радянських воїнів» Любов Шевчук характеризували як сумлінного та старанного працівника. За спогадами товаришки по службі, Любов була творчою людиною, писала романтичні вірші.
Нагороди орден Червоної Зірки (посмертно)
Пам'ять Її ім'я викарбуване на одній з плит Меморіального комплексу пам'яті воїнів України, полеглих в Афганістані у Києві. Її ім'я викарбуване на одній з плит Меморіалу на честь загиблих в локальних війнах у Рівному.
Примітки
Джерела