Чуди́нівці — село в Україні, у Хмільницькій міській громаді Хмільницького району Вінницької області. Населення становить 258 осіб.

Перші відомості

Офіційним роком заснування села Чудинівці в історичних реєстрах вважається 1780 рік. У цей період (кінець XVIII століття) землі Східного Поділля перебували у складі Речі Посполитої безпосередньо перед її другим поділом, після чого край увійшов до складу Російської імперії. Поселення фігурувало в тогочасних документах як казенне майно та згодом увійшло до складу Хмільницької волості Літинського повіту Подільської губернії.

Чудинівці - неймовірно мальовниче село на Поділлі яке розташоване на березі річки Південний Буг у Вінницькій області.

Назва села Чудинівці за переказами місцевих жителів походить від слова "чудиться / чудитися". Село Чудинівці мало багато легенд та розповідей. Мавки, перевертні, гігантські соми убивці, відьми, чаклуни та багато чого іншого - це все про Чудинівці.

За іншою версією назва села походить від слова "чудо", чудодійної сили джерела. В лісі є джерело, яке було побудоване дуже давно. Кажуть, що джерело було побудовано паном, якому належав цей маєток і його дочка одужала після того, як попила цієї води. Джерело освячується кожного року священником з Думенок. Вода з джерела вважається святою і чудодійною.

Відомий український історик-археолог Михайло Брайчевський у своїй фундаментальній праці «Походження Русі» згадує топонім Чудинівці. Назва села походить не від слова «чудо» (як стверджують народні казки про цілюще джерело), а від етноніму «чудь» (фінно-угорські племена, які асимілювалися серед слов'ян за часів Київської Русі). Це доводить, що перші поселенці на цих землях з'явилися дуже давно.

З однієї сторони село огортається стародавнім лісом, з іншої сторони безмежними полями. Село навпіл поділяє річка Південний Буг. Лівобережна частина села у народі називалася "Забужжям". У цій частині села розташовувалось усе робітниче виробництво: "колгосп", "тік" "конюшня" та інші подібні будови. Правобережна частина села у народі називалася "Центром", а найчастіше "На селі". У цій частині села розташовувались адміністративні будови. Сільська рада, клуб, школа, церква, магазин (кооперація), та інші будови. Ще далі ближче до лісу розташовувалось кладовище. Перейшовши міст через Буг, до центру села (сільська рада / клуб) можна було дістатися повернувши праворуч - "дорогою", або ліворуч піднімаючись по неймовірно круті та високій скелі. У підніжжя цієї високої скелі, било ключем справжнє джерело із дуже смачною водою. Потічок із джерела впадав у річку Південний Буг.

Якщо стояти на мості лицем за напрямком течії річки Південний Буг то можна побачити великі камені. На цих каменях збиралися люди з усіх Чудинівець аби прати власні речі, у цей час діти купалися, бавилися та допомагали дорослим. Перейшовши міст (на правий берег), можна було дістатися до неймовірно гарного лугу. Пройшовши луг далі поруч із високими скелями які знаходяться ліворуч, ми можемо дістатися до місця де колись стояв стародавній водяний млин. Село Чудинівці було багатим селом у якому проживало багато людей.

У правобережній частині села стояла дуже глибока кам'яна криниця. Яка колись мала - "журавля".

Повір'я 1: У лісі жили величезні вовки перевертні. На оде із релігійних свят, щороку вони приходили у село і цілу ніч ходили по селі вбиваючи худобу птицю та інколи і людей. Люди замикалися у хатах і ніхто до ранку не виходив із власних домівок. Люди вважали що це хтось із місцевих чоловіків ішов до лісу, чекав темряви та змінював свій образ, на образ "вовка-перевертня" та чинив свої справи перевертня. Усі хотіли дізнатися кого із сусідських чоловіків у цю ніч немає вдома. Але як же ж дізнатися, якщо неймовірно страшно вийти на вулицю.

Повір'я 2: На свято Івана Купала чоловікам не можна було ходити на луг не кажучи про те, аби підходити близько до річки, особливо в туман. Русалки з мавками водилися на тому лузі і усіх чоловіків затягували у воду. Багато інших легенд та переказів можна було почути від жителів цього мальовничого села.

Мешканці села мають багатий фольклор та традиції. Христуватися на Паску, колядувати на Різдво, зняти ворота у неодруженої дівчини на Свято Андрія та багато інших традицій. Заспівати пісень, розповісти народні прикмети, повір'я, приказки.

Під час голодоморів багато жителів села загинули. По селі ходили комісари та відбирали усе що могло допомогти вижити. Усі продукти, худобу, птицю. Щоденно по селі від "Забужжя" через міст до "Центру" їздила "підвода" з кіньми і збирала людей які померли від голоду. Де ховали загиблих людей - невідомо. Був випадок, коли мати з’їла свою дитину.

У другу світову війну через Чудинівці проходила лінія оборони радянського союзу. Досі збереглися декілька бетонних, оборонних споруд (ДОТ, ДЗОТ). Оборонні споруди будувалися із бійницями у сторону заходу, а війська нацистської Німеччини окупували село Чудинівці прийшовши з півночі. У день окупації діти із села пасли худобу на лузі. Солдати окупаційних військ нацистської Німеччини, ходили на лівому березі навпроти лугу, на височині між берізками. Побачивши дітей окупаційні війська відкрили вогонь із автоматичної зброї по дітям та худобі яка паслася на лузі. Діти-пастухи стрімголов кинулися бігти у сторону села. Через годину село Чудинівці було окуповане нацистською Німеччиною.

У лісі вели свою діяльність повстанці у різні історичні часи. Від козацьких до сучасних часів.

У лісі стоїть невеличка лісова криничка (приблизно між Чудинівцями та Лозовою). Коли літо було посушливим, проводилися Богослужіння біля цієї кринички і в цей самий день завжди розпочинався сильний дощ.

Історія

Розділ 1. Прадавнє коріння та етимологія назви

* Археологічний фундамент: Село Чудинівці Хмільницького району Вінницької області має глибоку, науково підтверджену історію. Згідно з офіційними реєстрами Інституту археології НАН України, поблизу села зафіксовано об'єкт Чудинівці-2 — стоянку епохи верхнього палеоліту (кам'яна доба). Це беззаперечно свідчить про те, що перші людські громади з'явилися на цих берегах Південного Бугу десятки тисяч років тому.

* Болохівський слід: Територія села безпосередньо входила до складу легендарної Болохівської землі (ХІІ–ХІІІ ст.). Поселення розташоване в унікальній географічній точці — там, де річка Південний Буг (історична назва річки "Бог") найближче зближується зі Случчю. Всього за 10 км на південний схід розташоване село Кудинка із великим давнім городищем, яке вчені пов’язують із літописним болохівським градом Кудин. Топографічні карти Генерального штабу (аркуш М-35-92) фіксують природну «затиснутість» поселення: воно витягнуте вздовж вузької берегової смуги та відсічене крутими прибережними пагорбами з перепадами висот до 265 метрів, що історично утворювало ізольовану мікрозону. Навіть у 1862 році в цьому регіоні зберігалися етнічні традиції, а жителі окремих сіл визначали себе як полян, бужан, тиверців та уличів.

* Походження назви: Наукова топоніміка спростовує народні версії про походження від слова «чудо» або лісових примар, які «чудилися» подорожнім. Назва має суфікс -инці, що в українській мові завжди вказує на нащадків, підлеглих або засновників роду конкретної людини. Назву селу дав його перший авторитетний лідер на ім'я Чудин (давньослов'янське чоловіче ім'я у значенні «чудесний», «видатний»). За іншою науковою версією, ім'я засновника походило від етноніму чудь — так слов'яни називали північні племена, представників яких князі Київської Русі часто переселяли на південні кордони Поділля для відбування військової та прикордонної служби. Дослівно назва означає — поселення людей роду Чудина.

Розділ 2. Козацька доба, шляхетське право та виникнення промислу (XVII–XVIII ст.)

* Постать засновника: З погляду шляхетського права Речі Посполитої, засновник Чудин, найімовірніше, належав до стану дрібної застінкової руської (української) шляхти, яка володіла грамотою на землю чи королівським привілеєм на заснування хутора. Проте в епоху Богдана Хмельницького (війна 1648–1654 рр.) ця місцева шляхта масово покозачилася. Особи з прізвищами Чудин, Кудин та Чудинович офіційно зафіксовані в козацьких компутах та Реєстрі Війська Запорозького 1649 року (зокрема у Кальницькому та Брацлавському полках).

* Економічна займанщина: Козак-шляхтич Чудин обрав це місце не випадково. Стрімка течія Південного Бугу в цьому районі пробиває Український кристалічний щит, утворюючи кам'янисті пороги й перекати. Це послужило ідеальним природним контуром для будівництва першої козацької греблі (гаті) та дерев'яного водяного млина. Навколо млина та козацького зимівника почали селитися селяни-втікачі, які ховалися в густих Чорних лісах від магнатського гніту та татарських набігів.

* Трагедія Руїни та знелюднення краю: У другій половині XVII століття квітуче козацьке поселення та навколишні землі Хмільницького краю були повністю спустошені. Головною причиною знелюднення став так званий Великий згін (1678–1679 рр.), коли козацькі гетьмани за наказом московського уряду насильно виганяли сотні тисяч подолян із домівок на Лівобережжя, спалюючи хати й млини, щоб не залишати ворогам життєвого простору. Ситуацію погіршило турецьке завоювання (1672–1699 рр.), під час якого османи й татари масово забирали місцевих людей у рабство (ясир), а залишки населення втекли на Волинь чи Полісся. Поділля на деякий час перетворилося на пустку, замінивши колишній хутір чагарниками.

* Офіційне відродження: Після того, як у 1699 році турки залишили край, польські графи повернули свої права на землю. Їм довелося заселяти Хмільницький повіт заново через надання пільг на податки (слобод). У XVIII столітті на цих землях сформувалося Чудинівське староство, яке перебувало в оренді графа Ільїнського. Оскільки граф мав два «гнізда» сіл по обидва береги річки Бог, його головна резиденція (фільварок початку XIX ст.) розташовувалася за 1 км на північ від Чудинівців, тож саме село адміністративною «столицею» староства не було. Після завершення строку оренди у 1856 році село перейшло у державну власність. Під час цього масштабного відновлення село Чудинівці знову з'явилося на картах та було офіційно внесене до люстрацій у 1780 році.

Розділ 3. Сакральне серце села: спростування міфу та правда історичних джерел

* Спростування міфу про монастир: У сучасних світських документах (зокрема у Стратегії розвитку Хмільницької міської територіальної громади) міститься твердження, нібито у XII столітті в Чудинівцях існував чоловічий Вознесенський монастир. Жодне наукове джерело, літопис чи праця істориків Поділля (включаючи фундаментальне дослідження Юхима Сіцінського) цього не підтверджують.

* Правда військової карти Шуберта (1867 рік): Хоча монастиря в селі не було, Чудинівці мали власне, чітко задокументоване сакральне серце. На триверстовій карті Генерального штабу Російської імперії 1867 року (ряд XXIV, аркуш 6) безпосередньо в центрі сільської забудови офіційно нанесено умовний знак будівлі з хрестом.

* Свято-Михайлівська церква: Цей хрест позначав дерев'яну Свято-Михайлівську церкву. Офіційне церковне життя села розпочалося у 1758 році, коли в центрі Чудинівців звели перший дерев'яний храм. За легендою, до цього старіша церква стояла в небезпечному й невигідному місці на самій скелі над річкою Бог, через що громада перенесла її вглиб забудови. У 1795 році коштом громади будівлю було капітально оновлено. Оскільки село було невеликим (станом на 1867 рік тут зафіксовано 60 дворів), воно не мало власного штату духовенства і юридично вважалося деревнею, приписаною до Покровської парафії сусіднього села Березна, звідки по святах приїздив священник. При церкві діяла церковно-приходська школа, де діти навчалися до четвертого класу.

Розділ 4. Єдиний маєтковий комплекс та історія винокурної фабрики