Глядє́лов Олекса́ндр Все́володович ( 30 липня 1956, Легниця, Польща)  — український фотограф-документаліст, фотожурналіст. Висвітлював воєнні конфлікти в Молдові, Нагірному Карабаху, Чечні, Киргизстані, Сомалі, Південному Судані і Україні. Був двічі поранений у Молдові та на Донбасі під Ілловайськом. З 1997 і до цього дня активно співпрацює з міжнародною гуманітарною організацією «Лікарі без кордонів» (Medecins Sans Frontieres) та бере участь у проєктах в якості фотографа. Фотографії Глядєлова регулярно використовують такі міжнародні організації, як MSF, HRW, The Global Fund, UNAIDS, UNICEF. Висвітлює важливі соціальні проблеми в суспільстві, такі як — воєнні конфлікти, гуманітарні кризи, безпритульні діти, в'язниці, епідемії ВІЛ/СНІД, туберкульозу та Гепатиту С, наркоманія. Автор більше ніж 40 персональних виставок та 3 книг. Член журі фотоконкурсів «Фотограф Року 2012», Конкурс української військової фотографії (2016), DOCUDAYS.UA-2017, Фотопремія «ОККО» та інших. Свідомо фотографує аналоговою камерою на чорно-білу плівку та сам друкує свої фотографії у домашній фотолабораторії в Києві. Викладач в українських фото-школах «Школа фотографії Віктора Марущенко» та «Bird in Flight».

Лауреат Шевченківської премії 2020 року за фотопроєкт «Карусель».

Життєпис Олександр Глядєлов народився в 1956 році у польському містечку Легниця в сім'ї офіцера Радянської армії. У 1974 році переїжджає разом із сім'єю до Києва, де і мешкає по теперішній час. Вивчав оптику і приладобудування в Київському Політехнічному інституті, диплом захищав у 1980 р. На початку 80-х служив у лавах радянської армії на Поліссі. Зразу після звільнення з армії працював у спеціалізованому конструкторсько-технічному бюро в Інституті проблем міцності Академії Наук УРСР, де розробляв проєкт вимірювальної системи. По завершенню проєкту написав заяву про звільнення. Почав фотографувати у 1989 році під час спортивно-гірської подорожі з друзями на Памір (Киргизстан), з тих пір більше не розлучається з фотокамерою і самостійно починає вивчати фотографію.

З 1989—1996 років працює незалежним фотожурналістом. Приблизно з кінця 80-х і до розпаду Радянського Союзу був членом Творчого фотографічного об'єднання «Погляд»Решетняк Валерій Григорович, разом з «Поглядом» організовував виставки документальної фотографії по СРСР та Україні, співпрацювали з іноземними виданнями. Пізніше працює позаштатним фотографом у газеті «Молодь України».

З 1996 року Глядєлов зосередився на довгострокових фотодокументальних проєктах з поданням своєї роботи у вигляді виставок та книжок-альбомів. Весь цей час він паралельно працює над трьома великими проєктами: про безпритульних дітей (фото) та про епідемію ВІЛ/СНІД (з 1996), пост-радянські в'язниці (з 2001)(фото).

З 1997 року і по цей час він співпрацює з міжнародною гуманітарною організацією «Лікарі без кордонів» (Medecins Sans Frontieres) в якості фотографа, регулярно проводить персональні та групові фотовиставки.

З 2022 році займався документацією подій повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Влаштовував фотовиставки в США.

Характеристика творчості Глядєлова можна вважати соціальним фотографом, більшість героїв його знімків найменш соціально захищені слої населення — безпритульні діти, хворі на туберкульоз, гепатит та ВІЧ/СНІД, в'язні тюрем, жертви війн та соціального насильства. В інтерв'ю DW Гляделов себе називає емоційним фотографом. Гляделов пам'ятає всіх своїх героїв світлин по іменам, дати коли зроблено фото, місце зйомки і завжди розповідає це на своїх інтерв'ю та презентаціях. Він не вважає себе воєнним фотографом , хоча частина його робот присвячена війнам та конфліктам в Африці, Молдові, Нагірному Карабаху, Чечні, українського Майдану, війни на Донбасі. Постійно використовує у своїй роботі аналогову фотокамеру LEICA M6 з ручним наведенням фокуса, механічним взводом затвора і без функції «серійна зйомка». Майже завжди свідомо фотографує на чорно-білу плівку 35мм. Рідко працює з кольоровими плівками, зазвичай тільки тоді коли цього потребує замовник. Глядєлов із тих фотографів, хто самостійно контролює весь процес створення фотознімку — сам відбирає кадри, проявляє та друкує свої фотографії, для цього одна із кімнат переобладнана під фотолабораторію. Друкуючи фотознімки, використовує фотозбільшувач DURST CLS 450. У книжці «Ukraine.The Best» так характеризують роботу Глядєлова:

Нагороди та відзнаки Гран-Прі Укрпресфото-97 за серію знімків «Покинуті діти»; Приз Hasselblad на конкурсі європейської фотографії у Вевей, Швейцарія, Images'98; Mother Jones 2001 Medal of Excellence Міжнародного фонду документальної фотографії в Сан-Фрациско, США; «Moving Walls 2002» Інституту Відкритого Суспільства (OSI) в Нью-Йорку, США. Національна премія імені Т. Шевченка 2020

Виставки

Персональні фотовиставки 1997 — «Зайві», Виставковий комплекс «Український Дім», Київ. 1998 — Виставка «Зайві» була показана в 10 регіональних центрах України. 2000 — «Тут і зараз», Центральний Будинок Художника, Київ; «Зайві», Самфордскій Університет, Бірмінгем, Алабама, США. 2001 — «Без Батьківщини», овальний хол газети «Известия», Москва, Росія; «У пошуках втраченого», Виставковий комплекс «Український Дім», Київ; «Вільшани (діти і психіатрія)», Ужгородський Національний Університет, Ужгород, Україна; «Дорога», галерея «RA», Київ; «СНІД в Україні», зал засідань ООН, Нью-Йорк, США; «Без маски», Музей образотворчих мистецтв, Кемерово, Росія; «Зайві», Замок, галерея «Pf», Познань, Польща. 2002 — «У пошуках втраченого», Музей Червоного Хреста, Женева, Швейцарія. 2003 — «Наркотики, СНІД та життя», галерея «Prospekto», Вільнюс, Литва; «Без маски», галерея «Дім Миколи», Київ; «Зайві», «Vilnius photo-gallery», Вільнюс, Литва. 2004 — «Так, Україно!», Галерея «Мистець», Київ; «Людина і в'язниця», Palfyho Palace, Братислава, Словаччина; «Зайві», «Наркотики та СНІД», «Ув'язнені», «Stara Galeria» ZPAF, Королівський Замок, Варшава, Польща. 2005 — «Відкриті двері», виставковий зал Закарпатського обласного музею, Ужгород, Україна; «Не відводячи погляду», галерея «A-hous», Київ. 2006 — «Мама Africa», галерея «Дім Миколи», Київ; «Лопухово = Брустури», галерея «Камера», Київ; «Сомалі: забута гуманітарна криза», кінофестиваль в Локарно, Університет міста Женева, Швейцарія. 2008 — «Туберкульоз за ґратами», Національний музей образотворчого мистецтва, Бішкек, Киргизстан. 2009 — «Людина і тюрма», Музей історії фотографії, Петербург, Росія; «Вдих-видих» Національний музей образотворчого мистецтва, Бішкек, Киргизстан; «The Prison Within» Лісабон, Португалія, галерея «Pente 10»; «Небо без янголів», Київ, «Я-галерея»; «Beyond the road» Мбабане, Свазіленд; «Кавказьке портфоліо» Львів, галерея «Дзиґа»; «ВІЛ/СНІД» Тирасполь, Кишинів, Молдова; «Туберкульоз» Тирасполь, Кишинів, Молдова. 2010 — «Люди з ВІЛ та туберкульозом в Центральній Азії» Алма-Ата, Казахстан, Національний музей. 2011 — «Зайві» Омськ, Російська Федерація, галерея «Куб». 2012 — «Бачення» Братислава, Словаччина, галерея «Aircraft»; «+Жінка=Життя» Алушта, Київ, Києво-Могилянська академія, Україна; «+Жінка=Життя» Вашингтон, США; 2013 — «Летаргія» галерея «Дзиґа» Львів, Україна 2013 — «Неволя» у Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Львів, Україна 2013 — «+Жінка = Життя» Художній музей — Кировоград, Украина 2015 — «Чуєш, брате?» В рамках XII Мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, 23 області України. 2016 — «Чуєш, брате?» Espace Jour et Nuit Culture, Париж, Франція 2018 — «Життя, смерть, любов та інші невідворотні обставини» галерея «Alles Mögliche» Берлін, Німеччина; «Причал» галерея «Дукат», Київ 2019 — «Доля» галерея «Stara Galeria» ZPAF, Королівський Замок, Варшава, Польща. 2019 — «Карусель» галерея Маяк, Київ

Групові фотовиставки 1998 — Сучасна українська фотографія, Словаччина, Братислава. 1999 — «Ten years after», Празький Град, Прага, Чехія. 2000 — Виставка сучасного мистецтва, Центральний Будинок Художника, Київ. 2001 — «Позитивні Життя», Центр Сучасного Мистецтва, Київ; Виставка переможців конкурсу «Mother Jones Grant 2001», Міжнародного Фонду Документальної Фотографії, «Friends of photography house», Сан-Франциско, США. 2002 — «Refugees», «Gallerian», Стокгольм, Швеція; «Pandemic: facing AIDS», Музей Сучасного Мистецтва (MACBA), Барселона, Іспанія; «Moving walls 2002», Інститут Відкритого Суспільства (OSI), Нью-Йорк, США. 2003 — «Чорнобиль», фестиваль DONUMENTA, Регенсбург, Німеччина; «Youth enduring: a will to survive», «The Fifty Crows Gallery», Сан-Франциско, США; «Invasio», Центральний Будинок Художника, Київ. 2004 — «Так!», Український Інститут, Нью-Йорк, США; «Do not look away», UIMA, Чикаго, США. 2006 — «Moving walls: a documentary photography exhibition», пересувна виставка 7-ми фотографів, відібраних з більш ніж 60-ти учасників проєкту «Moving Walls» за весь час його існування, організована Інститутом Відкритого Суспільства (OSI), «Al Riwaq Art Gallery», Бахрейн. 2010 — «СТОРОНА Б»/ «B-SIDE» у Центрі сучасного мистецтва «Вінзавод» Москва, Росія 2011 — «Людина і в'язниця», Чернігів 2012 — «Війна краде дитинство» «Mironova Gallery», Київ 2019 — «День пам'яті захисників України» на Михайлівській площі, Київ 2020 — «Карусель» Музей кіно Довженко-Центру

Книги «Тут і тепер», видавництво «Бланк-Прес», Київ, 2000; «Pandemic: Facing AIDS» («Пандемія: зіткнення зі СНІДом»), міжнародний фотопроєкт, видавництво «Umbrage Editions», Нью-Йорк, США, 2003; «Інтерв'ю з Надією», «Бланк-Прес», Київ, 2006. «The Prison Within», Pente 10, 2009

Документальні фільми Серія «Derriere la page: Enfants des rues d'Ukraine» («Остання сторінка: Вуличні діти України»), Coup d'oeil / Arte, Metropolis, 7 хв., Париж, 2000 р. «Чуєш, брате?» Документальний фільм Романа Бондарчука, створений до однойменної виставки у рамках фестивалю Docudays UA, 2015 р. «Глядєлов»(2023). Документальний фільм Ксенії Кравцової. Стрічка отримала перемогу у номінації Найкращий український повнометражний документальний фільм 15 — го Одеського міжнародного кінофестивалю.

Посилання

Відео

Документальний фільм «Чуєш, Брате?» — Docudays UA

Glyadyelov. Trailer2024

Інтерв'ю та публікації Виставка Олександра Глядєлова «Чуєш, Брате?» Foto.UA Інтерв'ю для АПОСТРОФа Глядєлов в Ukraine.The Best Олександр Ґлядєлов: «Я так думаю, що мова фотографії — найправдивіша». Український Журнал pdf версія Олександр Гляделов, художник: Королівство Свазіленд «Я завжди знав, що Росія нападе на Україну»–військовий фотограф. Інтервью для Радіо Свобода Це мій єдиний дім. MediaLab «Життя, смерть, любов та інші неминучі обставини» — інтервью для Дзеркало Тижня Слово «людина» передбачає прихований знак питання/Журнал 5.6

Примітки