Суботство, суботництво, суботовання, суботарянство, шабатаризм, саббатаріанизм () — християнська течія, що виступає за дотримання суботи, згідно з Десятьма заповідями. Його історичні витоки лежать в ранньому християнстві, пізніше у східній церкві та ірландській церкви, а потім у пуританському суботництві, в якій викладені приписи для збереження неділі святою, як день Господень, для дотримання принципів суботньої заповіді. Це дотримання неділі як дня поклоніння, й решта-це найчистіша форма першоденного суботництва, що історично провіщено нонконформістськими конфесіями, такими як конгрегаціоналистами, пресвітеріанами, методистами й баптистами, а також єпископальною церквою у ЗДА. Вплив суботництва першого дня (перший день тижня — неділя) на західну культуру проявлено впливами, що залишаються до сьогодні, наприклад, недільні сині закони.
Сьомоденне суботництво — це рух, що зазвичай охоплює буквальне значення суботньої заповіді, що надає для поклоніння й відпочинок на сьомий день тижня. Він також є пам'яткою творіння баптистів сьомого дня, що залишили більшість інших суботніх настанов під нагляд на дотримання особистого сумління. В Церкві адвентистів сьомого дня й Церкві Бога (сьомого дня) мають схожі погляди, щоб зберегти оригінальну, біблійну тривалість з заходу сонця у п'ятниці до заходу сонця у суботу. У Православній церкві Тевахедо Еритреї та Ефіопії дотримували, як День Господній сьомий день (суботу), а також неділю. Крім того, Коптська православна церква, свідчить, що сьомий день субота, що разом з неділею, буде постійно розглядатися як святковий день релігійного святкування.
Безсуботництво — є напрямом, що протистоїть усім видам суботництва; проголошує християн вільними від зобов'язань слідувати таким конкретним обрядам. Це відстоює принцип у вченні Християнської церкви, коли церква не виконує такий закон або кодекс, але вільна встановлювати місце й час у дотримуванні суботньої заповіді, відповідно до свого вчення, чи встановити день покоя, чи ні, або коли його встановити, — чи у суботу, чи у неділю, або якого іншого дня тижня. Такого вчення притримуються всі католики, деякі православні, та деяких протестантські деномінації.
Історія Про біблійну суботу відомо з Історії створення світу Книги Буття, що має походження ще до Десяти Заповідей. Більшість християнських церков, включаючи римсько-католицьку, методистську та реформатську церкви, традиційно відстоюють, що закон Старого Завіту складається з трьох скоадових: обрядової, моральної й громадянської. Вони вчать, що церемоніальний й цивільний (судовий) закони були скасовані, але моральний закон, що міститься у Десяти Заповідях все ще продовжує стосуватися віруючих християн.Summa Theologica, I-II, q. 100 Одна з десятьох заповідей, що визнаються юдеями й християнами написаними перстом Божим, — є «Пам'ятай день суботній, щоб святити його.»
За Новим Заповітом, на перший день тижня після відбулися:
воскресіння Ісуса, Він з'явився своїм учням у (, , , ), Святий Дух було послано на Апостолів (неділя П'ятидесятниці), учні святкували Євхаристію й збирали грошові збори (, ); перший день тижня називається День Господній у Відкритті 1:10.
Ці свідчення Святого Письма для християн, послужив Божою установою Дня Господнього, як виконання єврейського Шабату, зміни, як ці християни вірять, були наперед звіщені пророком Ісайя (). Про різницю виконання християнської суботи від виконання єврейської суботи, Джонатан Едвардс писав так:«Апостольська конституція» (приблизно 380 року), у Розділі 2, вказує, що Рання церква зберігала, як сьомий день Шабат, що дотримувався у суботу, так й День Господній, що святкувався у перший день (неділя): «Але дотримуйтесь суботи й свята Господнього дня, бо перший є пам'яткою творіння, й останній — Воскресіння.» Розділ 7 підкреслює це:Не будьте недбайливі про себе, не позбавляйте свого Спасителя своїх власних членів, не розділяйте Його Тіла та не розганяйте його членів, ані віддавайте перевагу випадкам цього життя над Словом Божим; але збирайтесь щодня, уранці та ввечері, співаючи псалми та моліться у Господньому домі, вранці, — говорячи 62-ий псалом, а увечері — 140-ий, а головне — у суботу. Й у день Воскресіння нашого Господа, що є Господнім днем, зустрічайтеся більш старанно, посилаючи хвалу Богу, Який зробив Всесвіт Ісусом, послав Його до нас, й удостоїв, щоб Він страждав, й воскресив Його з мертвих. У іншому випадку, яке вибачення він зробить Богові, хто не збирається в той день, щоб почути спасительне слово про воскресіння, про яке ми тричі молимося у пам'яті про Того, Хто воставав через 3 дні, у Якому виконується читання пророків, проповідь Євангелія, приношення жертви, та дар святої їжі?До Лаодикіїйського собору, «субота дотримувалася у багатьох християнських церквах». Це відстоювалося у IV сторіччі стародавніми церквами Сходу, а також у VI сторіччі Кельтською церквою. Отець церкви IV сторіччя Григорій Ніський, благав віруючих спостерігати як Шабат сьомого дня та День Господній «з якими очима ти дивишся на дні Господні, ти, хто зневажив суботу? Чи знаєте ви, що ці два дні взаємопов'язані, що якщо ти помиляєшся з одним з них, ти будеш наштовхнеш на інший?». Тим не менш, Йоганн Лоренц фон Мошейм заявив, що практика дотримання обох, — давньоєврейської суботи й Господнього дня переважно спостерігалася, у тих громадах, що складалися з євреїв-вихрестів й поступово згасла; з іншого боку, дотримання Дня Господнього була характерна для всіх християнських зібрань.
Найраніше, як у II сторіччі Іриней, що був учнем Полікарпа Смірнського, який у свою чергу був учнем апостола Івана, зазначає: «в Господній день кожен з нас християн дотримує суботу, роздумуючи над законом, й радіючи у Божих справах.» Писання IV сторіччя, ранній Отець Церкви, офіційний візантійський церковний історик Євсевій Кесарійський, вчив, що для християн, «субота була перенесена на неділю». Це думка Євсевія, зокрема, його «тлумачення Псалму 91 (близько 320 року) значною мірою вплинуло на остаточне перенесення суботніх тверджень й заборон на перший день тижня». У «четвертому та п'ятому сторіччях богослови Східної церкви викладали практичну тотожність єврейської суботи та християнської неділі». Святий Цезар Арльський (470–543) підтверджує думку про те, що «вся слава єврейської суботи була перенесена на неділю, так що християни повинні святити її точно так само, як євреї мали святити свій день покою». Ельвірський собор 300 року заявив, що людей, що не відвудують церкву 3 неділі поспіль повинні бути відлучені, поки вони не покаялися у своєму гріху.
Проте отець церкви Юстин Мученик певно вчив, що єврейський шабат Декалога не застосовується у обов'язковому порядку до християн. Ці вчення є вихідним пунктом християнської свободи, стверджена в ранній Церкві основоположним принципом що стало основою для відмови від давньоєврейської суботньої (Шаббат Закону) практики у її обрядах, називаючи її законницьким юдействуванням. Наприкінці IV сторіччя, 29-й канон Лаодикійського собору, нарешті, проголосив, що християни не повинні відпочивати на єврейську суботу, але повинні працювати цього дня й, якщо можливо, відпочити на Господній день, а якщо хто-небудь буде знайдений юдействуючим (той, хто тримається суботи), то має бути підданим анафемі від Христа. Таким чином, у багатьох частинах християнства на Сході й Заході, юдействуючі впливи зменшилися й майже зникли, й воно стало несуботницьким. Більша частина християнства залишається й дотепер несуботницьким. Сучасними суботницькими церквами є:
Тевахедська церква, що продовжує історично тримати дводенний Шабат (з суботи й неділі) від Ранньої церкви, деякі протестантські деномінації, такі як реформатська й методистська церкви, що додержують неділю, як християнську суботу; Адвентисти Сьомого дня й Сьомого дня баптисти дотримуються суботи, як Шабат.
У римо-католицькій церкві інші церковні собори й імператорські накази «прагнули обмежити різні заходи у цей день неділі, а особливо публічні розваги у театрі й цирку.» Утримання від гріха, в очах Святого Августина з Гіппону (354–430), означає «суботній відпочинок від служницької роботи у неділю».
У XIV сторіччі, «преподобний Авва Евостатев заснував суботницький рух» й втік зі своїми послідовниками в окремі райони північно-західної Ефіопії». В Ефіопської тевахедській церкві, «суботницька суперечка розділила королівство у XIV й XV сторіччях» Зара Якоб, король, врешті-решт «постановив, що суботницьке вчення північних ченців стало позицію церкви».
Тенденції до суботництва почали проявлятися дуже рано у Реформації (початок XVI сторіччя), в результаті чого деякі з перших протестантів таких як Лютер й Кальвін, заперечувати необхідність правових кодексів й прийняти не-суботницькі принципи здавна прийняті у християнство.
З іншого боку, Пресвітеріанська Церква Шотландії, що розглядає себе нащадком давнішої кельтської церкви, просувала пуританську першоденну суботницьку практику. Додатково, першоденне суботництво історично сповіщено нонконформістськими конфесіями: конгрегаціоналістами, пресвітеріанами, методистами й баптистами. Суть першоденного суботництва, у тому, що християни зобов'язані дотримуватися певного кодексу поведінки стосовно дня основного християнського богослужіння, або дня спокою, або обох днів. Першоденне, пуританське суботництво розробило свій код від їх розуміння моральних зобов'язань, що випливають з інтерпретації «природного права», вперше сформульованого у працях Томи Аквінського. Не прагнучи відновити Мойсеїв закон або практики єврейського Шабату, їх зв'язок до юдействування було зведено до використання правового кодексу, за яким християни могли б бути судимі.
За непохитної підтримці основних християнських конфесій, були сформовані суботницькі організації як Альянс Господнього дня (заснований як Американський суботницький союз) й Недільна ліга Америки після Американської громадянської війни, для збереження важливості неділі як християнського шабату. Заснований 1888 року, Альянс Господнього дня продовжує «закликати усіх людей, щоб визнати й дотримувати суботній день спокою й поклоніння Воскреслого Господа Ісуса Христа, в день Господній, — неділю». Керуюча рада Альянсу Господнього дня складається з духовенства й мирян з християнських церков: баптистської, католицької, єпископальної, друзів (квакерської), лютеранської, методистської, позаденомінаційною (внецерковньою), православною, пресвітеріанською та реформатською традицій. Жіночій союз християнської стриманості також підтримує першоденне суботництво й намагається відобразити його у суспільному житті. У Канаді Союз Господнього дня (перейменована Асоціація Канади Нарід за неділю) було створено й успішно підтримано Акт Господнього дня, щоб прийнято 1906 року, що було скасовано тільки 1985 року. Римо-Католицька Недільна ліга, або Ліга дю Діманш (фр. Ligue du Dimanche — Ліга Неділі) була утворена 1921 року для просування першоденні суботницькі обмеження у Квебеці, особливо щодо кінотеатрів. Протягом всієї своєї історії, першоденні суботницькі організації такі як Альянс Господнього дня, проводили кампанії, за підтримки профспілок у Канаді й Великій Британії, з метою запобігання світським й комерційним сторонам перешкоджати свободу поклоніння Богу та запобігти експлуатацію ними їх працівників.
Пізніше, сьомоденні суботники були більш всеосяжні й прагнули відновити Мойсеїв закон разом з фарисейськими тлумаченнями та єврейською практикою Шабату, в тому числі його час від заходу сонця у п'ятницю до заходу на суботу. Більшість з них ототожнюють себе з ранніми єврейськими християнами, й вважають засудження юдизації ранньою церквою ознакою «великого відступництва» у ранньому християнстві, що вони хочуть виправити.