Вівека Крістіна Сельдал (; 15 березня 1944, Евераммер, провінція Ємтланд, Швеція — 3 листопада 2001, Стокгольм) — шведська акторка, дворазова володарка премії «Золотий жук» за найкращу жіночу роль (вдруге посмертно).

Стала відома завдяки участі в серіалі Raskens, пізніше в основному грала в театрі, часто з чоловіком Свелом Вулльтером. Успіх у кінематографі прийшов у 1990 році.

Життєпис

Ранні роки Вівека Сельдал народилася в Евераммері, провінція Ємтланд, недалеко від ЕстерсундаCaroline Olsson/TT (2001-11-04): «Skådespelerskan Viveka Seldahl har avlidit». , проте зростала в Стокгольмі в приході Оскарс, де жили її рідні. Була дочкою матері-одиначки, тому багато часу проводила в Бармагоссені у батьків матеріQvist, P O (2004): «Viveka Seldahl — Beskrivning». .

У шкільні роки любила співати і навіть виступала на випускному вечорі. Після закінчення школи працювала покоївкою, продавчинею і офіціанткою, одночасно навчаючись акторської майстерності у Віллі Кобланка. У 1967 році, з третьої спроби, вступила до Гетеборзького театрального училища, яке закінчила в 1970 році.

Кар'єра Отримавши театральну освіту, Сельдал стала акторкою Гетеборзького міського театру. Зарекомендувала себе як талановита акторка в двох постановках за п'єсами Бертольта Брехта: «Свята Іоанна боєнь» (1973), де виконала головну роль, і «Кавказьке крейдяне коло» (1978, у ролі Груші Вахнадзе) . На головній сцені Сельдал грала до 1978 року, після чого зі Свеном Вулльтером (її чоловіком з 1971 року) перейшла в тільки но створений філіал театр Ангередс — перший в Швеції заміський театр. Після так званого «Маніфесту» разом з чоловіком покинула Ангередс і в 1983 році заснувала Фольктеатер в Євлеборзі. В 1986 році стала акторкою Стокгольмського міського театру, де грала до самої смерті. У цьому театрі найбільш яскравими роботами стали ролі у виставах «Макбет» (1992) і «Трамвай „Бажання“» (1998).

Успіх на телебаченні прийшов до Сельдал з роллю Нергордс-Анни в серіалі Raskens (1976). Разом з нею в ньому знімався і Вулльтер. Також популярною стала її участь у телефільмі Polisen som vägrade ge upp (1984), але решту часу акторка майже повністю присвячувала театральній роботі. У 1989 році вона знову з'явилася на екрані у фільмі S/Y Glädjen, за роль в якому була удостоєна першої премії «Золотий жук». Незабаром вийшло ще кілька фільмів за її участі: Änglagård (1992), Änglagård andra sommaren (1994), Jerusalem (1996) і Juloratoriet (1996), а також серіали Fasadklättraren і Hammarkullen.

Вівека Крістіна Сельдал не тільки грала в кіно, але і співала: її виконання можна почути, наприклад, в Änglagård — andra sommaren (пісні Där rosor aldrig dör і En vänlig grönskas rika dräkt). Також вона виконала головну пісню в трилері 1999 року Mamy Blue.

Останні роки Вівека Сельдал померла в 2001 році після довгої боротьби з онкологічним захворюванням. Її останнім фільмом стала мелодрама данського режисера Білле Аугуста «Пісня для Мартіна» (2001), за який вона посмертно була вдруге удостоєна премії «Золотий жук». У лютому 2001 року, незважаючи на хворобу, вона грала у своєму останньому спектаклі — Systrarna (за п'єсою «Три сестри») Стокгольмського міського театру за участю Івонн Ломбард та Бібі Андерссон.

Вівека Крістіна Сельдал похована на кладовищі Скугсчюркогорден у Стокгольмі.

Спадщина Svensk Filmdatabas характеризує Вівеку Крістіну Сельдал як одну з найбільш яскравих шведських акторок, з щирим поглядом, у якому відображалася емоційність і чуттєвість. Завдяки цьому їй вдалося втілити в життя кілька образів несентиментальних, незалежних і сильних жінок. Критик Томас Фурсер зазначав, що Сельдал вміла відмітити трагічність своїх ролей. В інтерв'ю акторка висловлювала жаль, що їй не дісталися великі жіночі ролі 1930-х і 1940-х років, їй не вистачало образів жінок, які виводили в своїх фільмах Хассе Екман та Інгмар Бергман. На сцені вона частіше мала можливість проявити свою здатність перетворити будь-яку роль в образ, що запам'ятовується, наприклад, у кількох п'єсах Брехта, в «Макбеті» і «Трамваї „Бажання“».

В пам'ять акторки заснована щорічна премія для заохочення талановитих акторів театру.

Родина Вівека Крістіна Сельдал з 1971 року і до смерті була одружена зі Свеном Вулльтером. У 1975 році народила сина, Карла Сельдала.

Нагороди та премії

1990 — премія «Золотий жук» найкращій акторці за роль Майя-Лєни Скуг у фільмі S/Y Glädjen; 2001 — премія кінофестивалю в Карлових Варах; 2002 — премія кінофестивалю в Санта-Барбарі; 2002 — премія «Золотий жук» найкращій акторці за роль Барбари у фільмі «Пісня для Мартіна».

Вибрана фільмографія

1976 — Raskens (телесеріал) 1982 — Ett hjärta av guld 1984 — Polisen som vägrade ge upp (телесеріал) 1984 — Taxibilder (телесеріал) 1989 — S/Y Glädjen 1991 — Guldburen (телесеріал) 1992 — Änglagård 1993 — Den gråtande ministern (телесеріал) 1993 — För brinnande livet 1994 — Änglagård — andra sommaren 1996 — Harry & Sonja 1996 — Jerusalem 1996 — Juloratoriet 1997 — Hammarkullen (телесеріал) 1997 — Heta lappar 1997 — Kenny Starfighter (телесеріал) 1999 — Insider (телесеріал) 1999 — Lusten till ett liv 1999 — Vägen ut 1999 — Mamy Blue 2001 — «Пісня для Мартіна»

Обрані театральні роботи РікРольВиставаРежисерТеатр1987Іветта«Матуся Кураж та її діти»Бертольт БрехтРагнар ЛютСтокгольмський міський театр1996Кейт«Сільвія»А. Р. Герні Рікард ГюнтерФолькан1997—Jag älskar dig, markattaНоел КовардЖиль АвергельВасатеатерн1999Місіс НіклбіNicholas NicklebyДевід ЕдгарГеорг МальвіусСтокгольмський міський театр2001ІринаSystrarnaПер Улоф Енквіст за п'єсою Антона ЧеховаБенні ФредрікссонСтокгольмський міський театр

Примітки

Посилання

Вівека Крістіна Сельдал на сайті Internet Movie Database Вівека Сельдал на сайті Svensk Filmdatabas